Альгеро ч.5. Старі вояки, кумедні авто та інші цікавості
У попередньому пості - національні й мовні особливості Сардинії та Альгеро, аеропорт, старе місто, бастіони і церкви.
Парад
Повертаємося до Torre di Porta Terra на однойменній площі.
Як завжди, нам пощастило у поїздці випадково потрапити на масовий захід. У Парижі було 1 травня, у Дюссельдорфі був Хеловін, а в Альгеро - 4 листопада, річниця завершення для городян І Світової війни (1918).
Відтак тут був парад ветеранів, старих італійських фашистів, а також інших вояків, моряків, поліцейських, МНСників, зразкових школярів, красивих та ін.
Щось особливе у ІІ Світовій війні італійцям святкувати зі зрозумілих причин не випадає, інша річ - ІСВ :)
Карабінери підключаються до маршу.
Кралі з духової секції.
По головній вулиці з оркестром.
Мер Альгеро Марко Тедде покладає вінки до стели полеглим у І-ІІ Світових війнах...
Стрічки на лавровому вінку - з написами двома мовами, італійською і каталанською.
Пам'ятник військовим морякам.
Тут - головна зупинка і стоянка прогулянкового паровозика, який за 3.50 або 5 євро возить двома маршрутами: уздовж набережної й назад та колом, через Старе місто.
Решта міста
По всьому місту - такі ось щити-схеми з купою спонсорів.
Віа дон Мінцоні - найдовша, на ній - залізнична станція.
Пес із нахилами кота.
Гарбузиння.
У Альгеро будують багато нових будинків.
Сонячний годинник від "Ротарі-клубу".
Приїхав цирк - подія.
Тут люблять футбол, ага.
А житло не те щоб дешеве. Це досить скромна вілла, хоч і з басейном.
Знову білизна.
Типова для Італії (а ще - для Болгарії) звичка поминати недавно і давно померлих великими плакатами на стінах.
Такий візок для близнюків значно зручніший.
Місцеві фа розмальовують усе, що бачать: "Ганьба червоним".
Пам'ятник Джузеппе Верді в центральному парку.
Парк. Сміття за лавками на центральній автобусній зупинці.
Навколо центрального парку.
Готель "Каталонія".
Вуличний продавець-негр. До речі, загалом негрів тут дуже мало, порівняно з континентом.
Від центру міста до таких-от красот на околиці - хвилин десять неспішним ходом.
Засоби пересування
У нас склалося враження, що найулюбленіша машина альгерців і сардинців - "ФІАТ Панда". Таких авто типу нашої "Таврії" тут неміряно, вони - повсюди. Хоча, звісно, і дорогущих вистачає.
А ще тут багато отаких смішних старих "жучків"...
І триколісних "автомобілемопедів" із кузовом. Утім, таких засобів вистачає і в решті Італії.
Рекламний носій усі чотири дні стояв на одному місці в центрі міста. Чого тільки не зробиш для реклами календарів.
На набережній - пункти прокату авто, скутерів і велосипедів. Можна навіть по 6 євро за день. Зручно їздити до нураги, в гори, на далекі пляжі.
Але в несезон пункт прокату працює, коли схоче. Бачили його відчиненим лише раз, до обіду.
Нарешті все. Ще будуть пости про кораблики (краса), поїздку до нураги (супер) та Сассарі (нудьга).
Парад
Повертаємося до Torre di Porta Terra на однойменній площі.
Як завжди, нам пощастило у поїздці випадково потрапити на масовий захід. У Парижі було 1 травня, у Дюссельдорфі був Хеловін, а в Альгеро - 4 листопада, річниця завершення для городян І Світової війни (1918).
Відтак тут був парад ветеранів, старих італійських фашистів, а також інших вояків, моряків, поліцейських, МНСників, зразкових школярів, красивих та ін.
Щось особливе у ІІ Світовій війні італійцям святкувати зі зрозумілих причин не випадає, інша річ - ІСВ :)
Карабінери підключаються до маршу.
Кралі з духової секції.
По головній вулиці з оркестром.
Мер Альгеро Марко Тедде покладає вінки до стели полеглим у І-ІІ Світових війнах...
Стрічки на лавровому вінку - з написами двома мовами, італійською і каталанською.
Пам'ятник військовим морякам.
Тут - головна зупинка і стоянка прогулянкового паровозика, який за 3.50 або 5 євро возить двома маршрутами: уздовж набережної й назад та колом, через Старе місто.
Решта міста
По всьому місту - такі ось щити-схеми з купою спонсорів.
Віа дон Мінцоні - найдовша, на ній - залізнична станція.
Пес із нахилами кота.
Гарбузиння.
У Альгеро будують багато нових будинків.
Сонячний годинник від "Ротарі-клубу".
Приїхав цирк - подія.
Тут люблять футбол, ага.
А житло не те щоб дешеве. Це досить скромна вілла, хоч і з басейном.
Знову білизна.
Типова для Італії (а ще - для Болгарії) звичка поминати недавно і давно померлих великими плакатами на стінах.
Такий візок для близнюків значно зручніший.
Місцеві фа розмальовують усе, що бачать: "Ганьба червоним".
Пам'ятник Джузеппе Верді в центральному парку.
Парк. Сміття за лавками на центральній автобусній зупинці.
Навколо центрального парку.
Готель "Каталонія".
Вуличний продавець-негр. До речі, загалом негрів тут дуже мало, порівняно з континентом.
Від центру міста до таких-от красот на околиці - хвилин десять неспішним ходом.
Засоби пересування
У нас склалося враження, що найулюбленіша машина альгерців і сардинців - "ФІАТ Панда". Таких авто типу нашої "Таврії" тут неміряно, вони - повсюди. Хоча, звісно, і дорогущих вистачає.
А ще тут багато отаких смішних старих "жучків"...
І триколісних "автомобілемопедів" із кузовом. Утім, таких засобів вистачає і в решті Італії.
Рекламний носій усі чотири дні стояв на одному місці в центрі міста. Чого тільки не зробиш для реклами календарів.
На набережній - пункти прокату авто, скутерів і велосипедів. Можна навіть по 6 євро за день. Зручно їздити до нураги, в гори, на далекі пляжі.
Але в несезон пункт прокату працює, коли схоче. Бачили його відчиненим лише раз, до обіду.
Нарешті все. Ще будуть пости про кораблики (краса), поїздку до нураги (супер) та Сассарі (нудьга).