Похід у Карпати: Мармароський масив
Ну от, за плечима гір другий мій похід у житті, так само другий - у Карпати. 57 кілометрів Мармаросами, або «Гуцульськими Альпами» на перетині румунського та українського кордонів. Цього разу я не плакала перші два дні, не жалілась, що мені холодно, вогко, важко… Навіть жодного разу не впала. Отримала задоволення і ще раз впевнилась, що краще за гори можуть бути лиш гори.
Традиційно історія подорожі почалась ще у потязі. Коли у мій плацкарт пересадили дівчину з рюкзаком, Настю, стало зрозуміло, що пункт призначення у нас один і той самий. Але досвіду у неї більше, ніж у мене: Грузія, Карпати, Крим. Забігаючи наперед, скажу, що назад ми також їхали разом, а у поході спали в одному наметі.
До села Ділового доїхали групою - 28 осіб. На чолі інструктор Юра та його помічниця Оксана. На лісопилці вони винагородили кожного клунком продуктів і наказали запам’ятати, хто що несе, аби перед приготуванням можна було швидко зібрати всі складники докупи. Мені випало нести дві банки тушенки, паштет, згущенку, печиво, дві ковбаси та дві палиці ковбасного сиру. Все це заледве влізло у мій рюкзак, проте нема нічого неможливого.
У перший день ми йшли під дощем, решту днів погода була над нами милостива. Ставили намети під дощем, варили їсти, збирали рюкзаки, коли накрапало… Але долати гори і перевали у дощовиках нам більше не довелось. Проте я була морально налаштована (з досвіду минулого року) на дощ кожного дня.
Інші висновки з минулого походу по Чорногорі також виявились корисними. Я запаслась теплим і вітронепродувним одягом. Та найголовніше - зручним взуттям, яке вберегло мене від падінь та страху перед багнюкою, який у кросівках для бігу був непереборний. (Один крок - і бруд уже у шкарпетках).
Київ, Харків, Одеса, Крим - компанія зібралась «різногеографічна». І різновікова. Проте, на відміну від групи, яка паралельно з нами їхала на Чорногірський хребет, дітей у нашому «загоні» не було. Середній вік - 30-35 років.
Одна з найстарших і одна з наймолодших туристок покинули нас зранку четвертого дня, не витримавши навантажень, нічних холодів та безкінечних підганянь інструкторів. Двоє бравих прикордонників на мотоциклах радо допомогли їм спуститись вниз. Звідти Інна та Яна доїхали до Рахова і заночували у місцевому готелі - на білих простирадлах і м’яких ліжечках, вмиті і зачесані. Всі інші ще кілька днів вмивались та пили зі струмка, їли приготовані на вогнищі супи, макарони і вівсянку, куштували овечу бринзу, збирали чорницю та спали у наметах на карематах.
Найвища точка маршруту, найскладніший спуск і, звісно, найгарніший краєвид нас чекали на третій день. Піп-Іван Мармароський, 1936 м. На вершині прохолодно, вітряно, але все це дрібниці, коли дивишся униз, милуєшся навколишніми горами і розумієш, що ти «вище неба», а хмари стеляться тобі під ноги. Спускатись було складно, і як зазначила наш провідник Оксана, якби ішов дощ, все було б набагато гірше. Але під пісню Вови зі Львова «Павук» з її колонки сходити вниз було навіть весело.
Наша подорож тривалістю шість днів мала б завершитись в останній день липня. Але на п’ятий день походу виявилось, що далі йти вже нікуди. Тож частина людей (в тому числі я, мої нові друзі Настя та Сергій) вирішили не чекати добу на стоянці, а приїхати додому трохи раніше. Із села Явірник (Шибеного) крутою гірською дорогою на всіх парах нас вивіз п’яненький водій. Мабуть, ці «американські гірки» були найекстремальнішою частиною мандрівки, зважаючи на те, що двічі ми ледь не відчули, що таке рафтинг на Чорному Черемоші.
Що залишила по собі ця подорож: натерті мозолі, збиті пальці, покусані комарами ноги, півлітра води з комашками, набраної на стоянці у передостанній день, «шок» від першого погляду на своє відображення у великому дзеркалі на заправці за 20 км до Франківська… А ще - насолоду від гірських краєвидів, лоскотні відчуття від босих переходів річки, зустрічі сам-на-сам з кіньми посеред дороги, звичку пити чай зранку і ввечері. Цікаві знайомства з 27 людьми, які за збігом обставин опинились в один час в одному місці зі мною. Першу в моєму житті поїздку в купе провідника, 135 світлин і цей запис у блозі.