Весна у чернівецькому скансені
У вівторок 18 квітня у чернівецькому обласному музеї народної архітектури знову було свято - як щороку після пасхальних свят.
З погодою неймовірно пощастило - поки Харків та Дніпро замітало снігом, поки вхурделювало у Києві, в Чернівцях було сонячно і заквітчано. Бузок цього року зацвів неймовірно рано, приміром.
Погода була така, що навіть клуні виглядали ошатно.
Тут, під катом - картинки зі свята.
Всіх його гостей гуцулята зустрічали ось так. Ну, які гуцулята - танцюристи приїхали з Мамаївців, там ще до Гуцулії день на возі їхати. Але все одно гарно.
Хочеться відзначити просто перфектну режисуру дійства - знову пан Шкрібляк і Ко постаралися і створили мастшабне, яскраве, енергійне дійство. Три сцени, інсеновані міні-вистави біля кожної хати у скансенському селі - ну, супер.
Жінки йдуть з кошиками до церкви.
А це вже біля неї, біля Миколаївської церквиці хатнього типу з Драчинців.
Частину з попами я, звісно, пропустила.
Тим більш, там весь час десь щось та відбувалося.
Як завжди, серед учасників - багато дитячих колективів. Діти страшно фотогенічні, завжди.
І маленькі, і ті, що старші.
Та дорослі теж. Колектив з Перебиківців на Хотинщині.
Відкриттям для мене став просто чумовий колектив з села прилипче Заставнівського району - "Прилипчанка" під керівництвом вродливої і молодої Лариси Оробець.
Подивіться на їхні костюми! Подивіться на ці столітні сорочки! Здалеку вони дуже сильно нагадують борщівські чорновишиті. Та деякі з них і є чорновишитими. Але тут інша техніка - хрестик, знайомий всім. На Борщівщині - вже втрачена "колодка".
А черевики! Вони ще від прабабусь дісталися. Прабабусі виймали їх лише на великі свята, тому взуття непогано збереглося. Називають ці модельні штучки у селі "дарматами".
Мама каже, у її бабусі, моєї прабабусі, теж були дуже схожі.
А ще у "Прилипчанки" прекрасний, багатий і незвичний репертуар. Все співається акапелло. Серед народних пісень - не илше зоооовсім давні, а й фольклор ранньорадянської епохи, про колгоспників. Пісні жартівливі: то жінка має ховати голову колгоспу, бо чоловік повернувся, то стара баба купила собі "брансолєту", бо мріє одружитися. Дуже класні речі виконували. Закохалася.
А пропос старовинного одягу. От гуцульський кептар, теж з тих, які вдягали може зо два рази на рік. Супер-вихідний: в таких хіба на Пасху і на храмове свято у селі ходили. Ну, ще на весілля.
При правильно вибраних ракурсах здавалося, неначе підглядаєш у шпаринку машини часу.
Дітлахи гралися з велетенськими яйцями в центір музею.
Саме в Чернівцях, у скансені, думається про те, що таке фольклор. Для мене (та, думаю, для багатьох) - це вже закам'янілий пласт звичаїв, моди, архітектурних чи там пісенних традицій - він вже вивчений, описаний, вкритий лаком, поставлений на музейну поличку з сигналізацією. Але села буковинські живі, продовжують своє існування - і звичаї там змінюються, не консервуються. І важко для себе вирішити - це добре чи зле?
Ось вам перезапуск культурних кодів: писанки у макаронах. Прикольно? Так. Незвично? Так. Традиційно? Ні. Має право на життя? Напевно.
Хоча люди і до традиційних писанок тягнуться.
Ще одне палаюче питання - вишиванки. Буковина славиться зараз своїми аляповато-яскравими, масивними, важкими (і в сенсі ваги теж - весь цей бісер кілограми важить) бісерними вишивками. Зрозуміло, що давні сорочки такими не були. Але у давніх майстринь і бісеру такого не було. А був би - як би вишивали? От і думай сиди...
Типовий "народний" стрій з Волоки. Місця живого для полотна нема. Народ у захваті. Виглядає дорого. Автентично? Ні. Для нас - ні. А для них - так. Це є продовження фольклору, це є існування традиції у наш час - чи це виключно лише профанація і несмак? Я не можу вибрати точну відповідь, хоча схиляюся до профанації. Але то на мій смак. А на їхній? Чи має право фольклор жити собі і далі, поза етнографічними монографіями?
Чи оці крила, як у полсььких гусарів, тільки із стрічок - це воно що таке? Просто для видовищності?
Ніколи раніше такого не бачила.
Ольга Киналь у фб мені пояснила: стрічки у такому вигляді - елемент традиційного строю у Вашківцях Вижницьких. я їх бачила вперше у 80-х на сільському Храмі, на Іллі, їх дівчата вдягали на початку храмових танців. там вони й "живуть". їх вдягає відомий місцевий танц. колектив Ореста Сірецького, дівчата їх з дому приносять. вони й по Європі гастролювали з ними. ще у них є умільці закрутити оригінальний убір з рушників на голові - тільки на сцені у Вашківцях бачила. місцеві жінки ще вміють, від бабців навчились...
І в скансені на святах так завжди: справжнє, варте музею сусідує з сучасним, незрозумілим, ще не настояним.
Румуномовні дітки. Румуни так ніжно і бережно ставляться до своєї культури - як правило (бо Волока теж румуномовна, але флагман бісерізації вишиванок).
З виступів на сцені. Дуже було масштабно і красиво.
Колективи приїхали переважно сільські - але танцюристи були вишколені, навчені, з поставою, з гарними посмішками. Я все дитинство сама відтанцювала, я таке люблю.
А це біля хати бідняка відтворюють пасхальні обряди.
Знову "Прилипчанка".
Яйця з районних стендів.
їїїїїх, поїхали.
Дівчина-весна.
А це зиму ганяють.
Хоч на плакат бери.
З церкви йдуть.
Ще Перебиківці