Головне шведське враження - олені. Вони скрізь. Попарно блукають полями, самотньо цуплять їжу біля сільських будинків, маленькими зграями пасуться біля лісів. А в заповідниках їх цілі стада.
Я давно мріяла про Скандинавію - і з 26 по 30 квітня ми нарешті побували у Швеції. Тепер Швеція разом з Шрі-Ланкою входять у дуже-дуже короткий список країн, у які я навряд чи колись повернуся. Але з кардинально різних причин.
Тут багато картинок, тут спресовані враження - знаєте, як після тих вакуумних машинок, котрі відсосують повітря з мішків із зимовими речами у гарних господинь. Багато про що хочеться написати, але хто то все читатиме?
Польська Балтика в снігах
Замок в Еребру
Це був експромт: на Віззейрі був черговий розпродаж, квитки в Стокгольм (Скавсту) були по 9 євро, я сказала Міку:
- Я на свій день народження куплю, напевно, Швецію.
А Мік несподівано відповів, що хоче теж.
То я купила два квитки.
Кажу ж - експромт. Ми ніколи не були в Скандинавії, нам було цікаво. Вікінги! Карлсон! Суворі ліси! Шведське пиво (можливо. Має ж там бути якесь пиво?)!
Я не очікувала архітектурних чудес: все-таки у всіх трьох прибалтійських державах ми були, як там і що, уявлення мали. Я їхала не за архітектурою - я їхала за комплексом вражень. І я його отримала.
Правда, комплекс почав створюватися ще в Україні, задовго до поїздки. Раптом з'ясувалося, що готелі в Швеції захмарно дорогі. На фотографії з лівого боку якраз готель в Нічопінгу (Nyköping). 4 ночі в середньому коштують від 400 євро в каюті корабля-хостела (без вікон!!! без власного камбуза!!!) - через середньостатистичні 700 євро за такий собі готельчик - і до кількох тисяч за нормальне місце ночівлі.
Тому ми вперше скористалися послугами airbnb. За притомні гроші винаймали велику кімнату з власною ванною у приватному будинку в Нічопінгу. Зі сніданком. Правда, в 2 км від вокзалу, але то виявилося невеликою проблемою. Дуже привітна господиня Ева, правда, заставляла розуватися на порозі (для мене, свині, це вкрай незвично).
Хмари над Балтикою.
Наступною темою для переляку був клімат. На наші дати обіцяли +3 вдень, сніги і морозні ночі. Сніг і правда валив часом в перші два дні - ми перечікували його то в хаті, то в музеї. Але загалом було сонячно і комфортно.
Маріефред.
Там тільки-тільки наступив сезон підсніжників і великих жовтих нарцисів, тільки-тільки зацвіли сакури. Квіти абсолютно скрізь, і на клумбах, і в лісах (це якраз з лісу фото), і просто навколо у містах.
Колись, ще в доГрицеві часи, я мріяла про якусь халабуду на балтійському березі - все-таки це земля ідеального літа. Я і тепер мрію втекти в край вітрів і прохолодного моря з цього задушливого пекла подільського серпня, від цих вічних битв за відкритий люк у маршрутці, від трьох місяців, які щороку доводиться викидати на смітник життя: в спеку не виходить ані працювати, ані навіть комфортно існувати. Правда, абсолютно зрозуміло, що халабуда якби і була, то точно не в Швеції. Країна людяного соціалізму достобіса дорога - і від цього і некомфорна. Саме в тотальній, алогічній дорожнечі ВСЬОГО і криється моя підозра: більше я тут не буду.
Майже гарантовано: на фоті слов'яни. Сюди масово їдуть працювати і поляки, і українці. Тому рейсів у Швецію багато і вони такі дешеві.
На фоті типове шведське село в повному складі. Три хати - от тобі і населений пункт.
А це типова ферма. Більшість сільських споруд - дерев'яні, червоні (часом жовті) з контрастним білим кантом вікон. Напевно, щоб в зимові завірюхи краще їх знаходити :о)
От ще село. Через те, що багато води скрізь, багато і істеричних галасливих чайок. Шведська мова трохи нагадує мову чайок: різка, з по-японськи багатими інтонаціями, злетами то вгору, то вниз. На Дуолінго пройшла один урок шведської і зупинилася на тому: за день цю мову не вивчити, за п'ять теж, а відсоток шведів, котрі вільно володіють англійською, сягнув аж 86 процентів. Так що мовних проблем був нуль: англійську розуміють і водії автобусів, і працівники магазинів.
Швеція - країна рваної озерами землі
і рваного хмарами неба. Хто бував у Петербурзі чи Ризі, і сам чудово уявляє цю погоду. Мені в такому комфортно.
І ще Швеція - країна неляканої дикої природи. Зграї сірих чапель, диких лебеів та качок траплялися скрізь. Качки ходять центральними вулицями міст, сплять на автобусних зупинках, заглядають у супермаркети. Це от качур привів кохану в ресторан. Пішли, каже, за мною, зараз смачно поїмо - он кулінарія приїхала. І чап-чап до нас. І в очі так дивиться: дайти їсти, ну, давайте вже. Кинули їм кілька шматків несмачного, глевкого якогось шведського хліба - в ресторан за ними прибігло ще кілька закоханих пар, і качури взялися качок ганяти і бити. То ми таким нечемним більше нічого не давали.
Про оленів я вже ж згадувала? А, ну так. Штук з двісті бачили за ці дні. І бідний Гриць, котрий позбавлений можливості от так раптово в дорозі побачити з вікна оленів. Працьовите і побожне українське селянство знищило всіх тварин. Могли б їсти лелек - теж би вже давно всіх постріляли :о(
Таких полів, як у нас, тут немає. Бо коли через майбутню Швецію повз льодовик, він позалишав скрізь-скрізь велетенські каменюки і валуни. Їх залишають у землі, не викопують. Підозрюю, багато з таких місць колись були священими для вікінгів. Ну, або собі вже додумую.
Кілька башт у Нічопінгу на подібних валунах стоять. Це одна.
Це інша.
З Північного музею, одного з найкращих музеїв, у яких бувала. А ну, краєзнавці, яке українське місце ну дууууууууже нагадує ця міні-інсталяція? :о) Хто перший напише, той експерт.
Вікінговські амулети у музеї в Еребру. Отакого, традиційно-музейного (ботфорти, медалі, монети, прикраси, глечики, кераміка) в музеї рівно одна комірчина.
Інше виглядає ось так. Як і переважна більшість інших музеїв (а ми їх відвідали просто дуже багато) вони всі орієнтовані на дітей і фріків.
Колекція комах, наприклад, ховається за дверцятами на рівні підлоги. Поруч експозиція про користь секонд-хенду.
Перервуся про музей, як вже згадала - секондів тут багато.
А, і ще згадала: традиційно на вікнах стоять настільні лампи. Пам'ять про довгі зимові ночі, коли за світлок на вікні народ орієнтувався в просторі. Вони і зараз так роблять. А ще за старою пам'яттю багато користуються свічками: за століття, коли півроку тут сонце без меж, а іншу половину темрява з нечастими спалахами північного сяйва, шведи призвичаїлися до темряви. Вона для них така ж звична, як і день - принаймні про це зараз в Північному музеї Стокгольма велетенська класна експозиція. Там зокрема повністю відтворено північне сяйво. Але я знову забігла кудись вперед. Повернуся до музею в Еребру.
Похмурих, дивних, некомфортних для споглядання експонатів у шведських музеях повно.
Тепер я по-іншому дивлюся на один з головних шведських товарів на експорт, на мелодійний дез-метал. Це в кам'янецькому дитинстві я з такими музичним уподобаннями була ненормальною в очах більшості, а там це якраз дуже навіть нормально. Медіана.
Це теж в експозиції музею в Еребру.
А це експозиція з історії шведського народного костюма в Північному музеї. Готами все і закінчилося.
Повальна мода вибривати собі скроні, яка перетворює всіх наших _пацанчиків_ на близнюків, в Швеції розповсюджена значно менше. Тьма патлатих блондинів. Тьма. Краса. Однозначно. Чи сидить поруч на зупинці дід, борода сива, голова лиса, все обличчя в пірсингу. І нормально, пальцями не тикають. В кого кілька раз я таки тикнула (від несподіванки, потім вже стримувалася), то це в жінок в бурках і балахонах-паранджах. В мусульманських країнах, яких була, настільки замотаних у шмоття мені не траплялося. А тут повно таких: рукавиці, балахони, відкриті лише очі і все. ВСЕ. І чоловіки поруч з ними з липкими поглядами. Шведам реально пофіг на вас, вони вільні, ви вільні, всі можуть робити що хочуть - і нічия приватність не буде обмежена, розглядати когось тут точно не будуть. Східні гості не такі. Обмацування очима - надзвичайно гидке явище, якого в Скандинавії не чекаєш. А воно є. Може, інтегрують якось. Може, ні.
І знову до музею з Еребру. Склалося враження, що бути художником, твори котрого виставляються у провідних музеях Швеції, може кожен, хто поставить собі таке завдання. Творіть, коротше, а з музеєм ви завжди зможете домовитися. Виставлять. Там, здається, нікому не відмовляють.
Типова шведська вітрина. Черепи бачили в магазинах грамплатівок, в звичайній перукарні, в інтер'єрному салоні (там вони були реалістичні, але з кераміки).
Після Швеції вкотре піддаєш сумніву розповсюджений міф про неймовірну красу українок. Люди, ви уявляєте, як це - коли навколо високі блондинки, причому блондинки-блондинки, з розкішним волоссям і спортивними фігурами? Слов'янки хіба яскравіше фарбуються і більш відверто вдягаються, та й те з відчаю.
Про спорт треба поговорити окремо.
Через клятий соціалізм квитки у потяги і автобуси у Швеції коштують аморальних якихось грошей. Тому весь маршрут було сплановано ще за місяць, коли в продажу лишалися акційні квитки (все одно в мільйон мільярдів разів дорожчі за Дойчебанівський рай). І вибираєш які - найдешевші, зрозуміло. Тому в Норчепінгу і Еребру (Örebro) ми нудилися цілий день - виходу немає, дешево було приїхати раненько і поїхати досить пізно. Тому всі музеї були наші (в провінції вони абсолютно безкоштовні ВСІ - принаймні в несезон), всі парки, всі пам'ятки. Пам'ятками Швеція не надто багата, і в тому ж Еребру ми мали шанси вмерти від нудьги, якби не...
ActionRun. Офігезний туратлон, який охопив все місто, налічував близько 40 станцій з різними завданнями і зібрав кілька ТИСЯЧ учасників і кілька ДЕСЯТКІВ тисяч глядачів.
Коли кілька годин спостерігаєш за чужими спортивними здобутками, дуже хочеться теж бути такою - спортивною, зграбною, сильною.
Як тільки туратлон закінчився, ми пішли в Макдональдс.
Пам'яток у місті обмаль: дві кірхи і оця от розкіш. Замок (досить таки перепридуманий в ХІХ ст., від реального середньовіччя там лишилося небагато) в самісенькому центрі.
Обійти дві башти з музейною експозицією - справа аж 10 хвилин. Це перша.
В другій тісно і більше середньовічного - як майже в кожному замку/музеї, які відвідали, багато про процеси над відьмами (з докладними картинками), про їжу (на слолі з середньовічною учтою - кнопочки, натискаєш - і нюхаєш аромати страв) -
- і про туалети. Обійшли башти, зайшли в обидві кірхи - а далі нудьгували б, якби не туратлон.
Всі стихії були там. Там був вогонь,
Було повітря.
Була вода (поруч скрізь чергували водолази. Часом нудилися. Один їв бутерброд, от просто в воді).
ну і земля. Найсмішніший етап, проводили військові, кожного нового спортсмена вони зустрічали дикими криками, аж до зриву горлянки - і заставляли долати смугу перешкод по-пластунському.
На дальньому плані - ще одна цікавинка Еребру. Водонапірна вежа на 9 млн. літрів води свого часу вважалася великим технічним досягненням і має своїх клонів навіть у Японії.
Середня температура вдень була не вищою за 10 градісів, але хлопці ну так впахували в спортзалі, що їх температура не зупинила: вибриті, зататуйовані, доглянуті тіла треба показати всім. І показували.
Цікаво було.
А це ті самі кільця, тільки з іншого ракурсу. Віники на воді чекають на вечір 30 квітня. У Швеції масово і дуже бучно святкують Вальпургієву ніч. Коли наш літак злітав. вже по дев'ятій вечора, було видно далекі спалахи фейєрверків над селами.
Муралів бачила зовсім мало - і вони теж не пашіли оптимізмом. Catch of the Day називається, бельгійці у 2013 р. намалювали.
А це міська скульптура на Залізній площі. Дивного дядечку створили теж у 2013 р., під час фестивалю АртОпен.
Cкульптур та інсталяцій у місті багато, деякі з них тимчасові. Скажімо. оцього вже немає:
І цього:
І цього:
Інший ракурс. (чотири фото вище - не мої).
Мік і сучасне мистецтво.Здається, це "коза", вічний символ хеві металу.
Зате подивіться, яка є гарна весела будівля!
А коридорчик у неї взагалі дзеркальний! Класно! Позитивно! Хочеться зайти всередину. Там якраз розташувався відділ кримінальної поліції міста.
Автобусна зупинка у селі нагадала наші.
Ще одна паралель між ними і нами - активне використання шин. З них роблять гойдалки, загорожі під час ремонтних робіт -
і навіть скульптури. Провокативну качечку зробив уродженець Талліна Віллу Яаанісоо під час фестивалю
Örebro OpenART.
А ось тут в нас не так. Дорожні знаки у кольорах прапора.
Ще одна згадка про жовто-блакитне. Це зі Стокгольму. Можна я не буду фоточки з нього показувати?
Церква в Арбозі.
ї
Головна незвичність інтер'єрів шведських храмів - вони щедро прикрашені гербами. А ще на стінах багато свічників з відполірованого металу, такого, що віддзеркалює світло зимніми вечорами. На фотографії одна з кірх Нічопінга.
Шведи в масі атеїсти, тому церква мусить щось придумувати, як затягнути в свої нетрі нових парафіян. Наприклад, в Норчепінгу одна з каплиць при храмі віддана під дитячий куточок. Приходьте, любі дітки, грайтеся, а ми вам казочки розкажемо. Східні.
Майже закопанський стиль. Дерев'яний особняк біля автовокзалу в Нічопінгу.
Дві церкви Ескілстуни - стара
і нова. Виглядає страшно похмуро, середньовічно, а сама з 1929, здається, року.
Важка до запам'ятання назва цього міста просто розшифровується: приїхав якось англійський монах Ескіл християнізувати місцевих вікінгів. Оселився в містечку Туні. Вікінги настільки не хотіли християнізуватися, що прийшли за 19 км з сусіднього міста закидувати Ескіла каміннями. Успішно. Ескіла поховали в Туні - тепер це Ескілстуна. Я начиталася на якихось лівих англомовних сайтах, що це найбільше місто Швеції - і дуже дивувалася: оце? найбільше? Та Стокгольм якось більшим виглядав.
Та візуально навіть Седертельє здавалося більшим (це неправда, там просто завод Scania). Вікіпедія все розставила на свої місця.
Неможливість змінювати розклад, бо квитки вже куплені - таки погана річ, бо 30 квітня (туди три пересадки, звідти чотири) наш потяг № 2 запізнився на хвилин 20 - і наш автобус № 3 вже пішов. До наступного було 2 години. Коротше, в Маріефред ми йшли 5 км пішки. Я навіть не жаліюся: прекрасна вітряна погода, стада оленів, старі маєтки біля доріг, велетенське гольфове поле - просто при автотрасі. По сусідній вузкоколійці промчали хлопчаки на дрезині. Було цікаво. Але квитки втрачені. На зворотній дорозі теж була пересадка, котра ледь не зірвалася: дивом встигли на бус, котрий вже під]їжджав. І все це - ще раз - за суму, за яку в Німеччині можна не те що земельний квиток, а дуршьляндтікет купити. На двох. І якщо хтось думає, що там при цьому захмарно сучасні потяги чи автобуси, то ні. В автобусах перетоплюють (правда, вентиляція працює весь час і немає жодного стороннього звуку, водії не слухають ніяку фігню), часом ті ж вентиляційні отвори чи індивідуальні лампи над сидіннями вирвані з м'ясом. Часом навіть двері закривалися негерметично - і в щілини дули всі північні вітри. Автобуси ходять майже пусті, в потягах часто аншлаги такі, що сидячих місць не лишається.
В Маріефред ми йшли заради ренесансного замку Гріпсгольм.
Замок належить шведській королівській сім'ї - для журналістів це означає, що безкоштовно вас у музей не пустять, а ціна на квиток буде кусюча. 120 крон, здається - це 12 євро. Серед 1500 портретів, якими завішані кімнати замку, є й зображення Івана Мазепи.
А це трофейні російські гармати.
Підземелля зовсім не суворі.
А вічна тема спалювання відьом в Марієфреді виглядає от так.
Дитячий садок на прогулянці. Діти різного віку.
Вода скрізь - і скрізь на берегах отакі от стенди зі рятувальними колами. Хтось тоне - відірвав і кинув. В Норчепінгу бачили кілька таких у воді. Чи то студенти гралися, чи дійсно когось рятували, не знаю.
Норчепінг взагалі ідеальний приклад, як можна зробити цікавий для туристів продукт з міста без пам'яток (от взагалі - в 1950-х весь старий центр тупо знесли, розбомбили. Будували фабричний соціалізм).
Тут велетенські площі у центрі займали фабрики, на початок ХХІ століття вже нікому не потрібні. І їх ревіталізували. Десь зараз університетські корпуси, десь ресторани, дизайнерські і туристичні бюро, десь музеї.
Семиповерховий Музей праці не завжди про працю.
Там знову багато інтерактивного для дітей - то груші про щось розповідають, то серце сперечається з печінкою. На стенді була модель жіночої піхви. Ну і от такий ембріон.
А це центр Visualisering. Теж безкоштовний. Заходиш в темні приміщення - і граєшся. Можна влаштувати двобій, хто з пари менше думає (банальне ЕЕГ перетворили у атракціон. Я виграла.). Можна потоптати чужі мрії (буквально: в окремому приміщенні на стіни, стелю і підлогу транслюють ваші мозкові імпульси - і хтось може їх потоптати. Ну або створити свої). Можна розмотати голограму мумії, можна познайомитися з всякими вірусами і клітинами - та там багато всякого.
Місцевий художній музей нахвалювали всі путівники - то ж ми були і там.
Там типове таке шведське мистецтво.
І навколо музею теж.
Так як зараз Національний музей на реконструкції, пересувна і дуже розумно зроблена експозиція з репродукцій головних шедеврів мандрує країною. Зараз от експонується в залі очікування вокзалу в Норчепінгу.
Путівники кликали залізти на 50-метрову вежу ратуші, але мила працівниця на рецепції нас туди не пустила.
Та й що, все одно найбільше вражають у місті велетенські фабричні греблі. Їх є кілька.
З усіх шведських міст, які встигли побачити, найбільше сподобався Нічопінг, біля якогоі розташований аеропорт Стокгольм Скавста.
Саме в цьому 30-тисячному місті ми і жили. Комфортне і зручне місто. І гарне.
Замок там теж є.
З цього ракурсу цікавіший. Та там багато старого збереглося, не буду цим зануджувати, все є в інтернеті.
Найменше хочеться розповідати про Стокгольм: показне столичне місто, з яким дуже важко проасоціювати Карлсона. Супер-популярне серед туристів. Супер-людне.
28 квітня ще й був випускний у шведських вишах. Молодь у білих шапочках була буквально скрізь.
На вокзалі в магазині продають подушки безпеки для голів велосипедистів.
Про музей Ваза і так всі знають, напевно - це найпопулярнійший музей країни. Всередині стоїть піднятий з води 64-гарматний корабель XVII століття. Як і Титанік, Ваза загинув у свій перший же рейс. На семи поверхах музею, котрі спіраллю обвивають цей релікт, - все, хоч якось дотичне до корабля. Від знайдених там нічних горщиків офіцерів до черевиків матросів і єдиного скромного золотого кільця, яке було на борту.
Ой-ой-ой.
Так само всі, напевно, чули про неймовірне стокгольмське метро.
Ми каталися по одноразових квитках (41 крона, здається, біля 120 гривень), розрахованих на 75 хвилин, тому бачили не дуже багато.
Стелі і стіни вкриває шар набриск-бетону.
Перші дві станції вразили сильно, далі стало вже не так цікаво. Ну, або ми під вечір після довгого дня біганини (23 км пішки по Стокгольму) вже втомилися.
Найгарічіші рекомендації -
музею Півночі. Там все, від пояснення всіх народних звичаїв - до меблів, від північного сяйва і ікеєвських люстр -
до королівських ювелірних виробів і таких ось лялькових будиночків.
Я багато де бачила виставки лялькових будиночків, але шведські вразили все одно. Дуже, дуже розкішні.
Тут старовинні рукавички. Дуже гарні - я старшезно люблю рукавички з декором.
Весільні корони.
В цьому залі розповідають про Мідсоммер, день літнього сонцестояння.
А це типова учта з XVII століття.
Обов'язкова відьма.
В храмі св. Клари натрапили на репетицію "Реквієму" Моцарта.
В пошуках їжі занесло нас на ринок
Östermalm Saluhall. наївно думали, там буде дешевше. За два кусня шпинатного пирога віддали 26 євро.
Єдина річ, котру привезли із Швеції.
Підсумовуючи все:
Найбільше вразили олені.
Еталонна шведська картинка: червоні дерев'яні будиночки, розвалики храму на горизонті, маса спортсменів.
Хай в цій частині країни і немає високих гір, тут багато власної, своєрідної краси.
І багато замків.
А в самому центрі Нічопінга сидів собі на галявинці дикий заєць і довго-довго чухався.
Щвеція зовсім якась інша за ту Європу, котру до цього часу бачила. І шкода, що повернутися сюди буде важко.