Їх ТАК багато!
Вони знову тут, їх стільки, скільки давним-давно вже не було, вони прекрасні і такі рідні - але цього року більша частина повітроплавчої фієсти на Кубок Поділля проходить боком.
Бо ще вранці я вела малого в садочок - і він так само, як ці люди, рахував у небі кулі (над садочком їх летіло сім!) - а вже в обід у нього розболівся животик. Далі понеслося: три хірурги, підозри на апендицит (не справдилися), ургентна лабораторія і врешті-решт дитяча лікарня, де ми й опинилися. Щось інфекційне, лікуємось.
Тому вечірнього сяяння куль тут не буде -вибачте, кулі, я вас дуже люблю, але цього року в нас така от халепа. :(
То в нас на кулі було півгодини між лікарнями - Грицька навіть не захотів виходити з машини, я сама на вали збігала.
Політ був вільний - тому точки старту пілоти обирали самі. Більшість отаборилися на полі за селом Зіньківці.
Кам'янчани злітали з площі перед міськвиконкомом.
А три польських екіпажі вибрали майданчиком вали Нової фортеці.
Надувалося, правда, чомусь лише дві кулі.
Це Сергій Гнап, напевно, так грається. А гарно, гарно. Поруч з кулею навіть жахлива синодальна архітектура здається менш кошмарною.
Глядачів було море - це круто.
Виходячи з мови, туристи прибули з Польщі, України - і всіх сіл і дєрєвєнь Рязанщини.
Кулі - вони ж велетенські, і навіть на великих Валах їм було трохи тісно. Під час надмухування вони штовхалися, як хлопчаки у молодшій групі за машинку.
Сусідська куля тут виступає лаштунками польському екіпажу.
Поляки драматично і вміло тримали паузу. Вони чекали. І вже коли і з центру міста полетіли кам'янецькі пілоти, а з Зіньківців стартанули кияни, львів'яни та інші гості міста -
кохані поляце нарешті підняли свої кулі.
Глядачі навіть аплодували.
Скільки я вже тих стартів бачила, скільки вже й сама літала - а намилуватися не можу. Прекрасне, могутнє, чудове видовище.
І в суботу, і в неділю кулі так само літатимуть над містом. Місць на польоти вже немає, але помилуватися ними можна бешкоштовно - як завжди.