Рейн і Рур: промислова Німеччина
Хороша в мене тактика вже другий рік: від спеки втікати кудись вглиб Європи, де прохолодніше.
Кельн. Собор Трьох царів
Чотири дні у землі Північний Рейн-Вестфалія: + 18 на термометрах, короткочасні бурхливі дощі і багато німецького щастя.
Вилітала зовсім рано, в 6-10. Трималась-трималась-трималась (годували в AirBerlini жахливо - як і завжди, тому трималась не задля сніданку - він був неїстивним) - а вже під Дюссельдорфом зморив-таки сон. В черговий раз клюнувши головою об стіну, я сонно визирнула в ілюмінатор - і Німеччина була вже там.
О восьмій ранку вже закинула речі в готель - і в дорогу.
На Кельн.
З Кельном туристам просто: навіть якщо у вас є лише хвилин 10 між поїздами, можете встигнути ще забігти в собор Трьох Королів (котрі волхви).
Він виростає масивною темною громадою відразу біля легкого дебаркадеру - і часом здається, що якийсь з інтерсіті от-от в'їде в південну наву.
150-метровий у висоту, собор-гігант - давно у списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, тому туристів там безліч. Фотографувати масивну темряву нав важко, а от вітражі - простіше.
В лівій наві - якщо не помиляюся, з XIV століття.
А в протилежній - століття ХІХ, дарунок Людвіга ІІ Баварського, навіженого будівничого Нойшванштайну і своєрідного муза балету "Лебедине озеро".
Мозаїчна підлога хорів - теж з ХІХ століття. Ну і що, зате як виглядає!
За 5 євро можна походити кількоповерховою скарбницею собору - варто, варто.
Там сталося диво: я методично відклацувала келих за келихом, посох за посохом, десь в глибині душі дивуючись публіці: всі інтелігентні і бідні, всі без фотиків. Повз ходили групи з екскурсоводами. ніяких знаків з перекресленим фотоапаратом на стінах не було.
Вже на виході зрозуміла, у чому річ: в скарбницю пускали всіх лише після повної здачі речей у багажні шафки з ключиками. Чому мене пропустили з сумкою і великим фотом, я не знаю. Чому хоча б не зробили зауваження - теж не знаю.
За ще кілька євро можна піднятися на одну з башт собору. Не піднімалася - вибрала кораблик. Здається, помилилася з рішенням.
Залізничний міст біля собору завішаний замочками. Час від часу їх зрізають автогеном, бо їхня вага загрожує безпеці моста.
Зовсім поруч з мостом і собором - найсимпатичніший куточок старого Кельну. З 12 романських храмів найбільшого рейнського міста церква св. Мартина - сама симпатична. Всередині скромно.
З часів першого потрапляння в Німеччину у вересні-2010 прогулянка катерами K-D по Рейну - моя нав'язлива ідея. За 9.20 беру квиток на годинні покатушки по Кельну.
На фоті добре видно, чому я люблю романський стиль і не люблю готику.
Чесно? Воно того було не варто. Дуже короткий маршрут - кілометр туди від причалу, кілометр в інший бік...
Заходжу ще в кілька романських кірх, дивлюся на утикану смішними скульптурами ратушу - і знову до собору.
З вокзалу електричкою - в Брюль, це зовсім поруч, там черговий діамант ЮНЕСКО, рокайлевий палац Аугустусбург курфюста Клеменса Августа. 5 євро, лише з екскурсією, фотографувати заборонено.
Рококо в найкращому вигляді. Дуже розкішно, дуже багато. Я не люблю рококо, я не люблю, коли занадто.
Кадр про погоду. Таке було двічі щодня.
Ввечері повертаюся в Дюссельдорф, котрий часом таки виглядає як дорф, село на Дюсселі: мило і провінційно. Але тільки не в центрі.
Наступного ранку я їду в Аахен. Мобільник втрачає глузд, вітаючи мене то в Бельгії, то в Нідерландах.
З Аахена і в Бельгію, і в Нідерланди можна пішака прогулятися.
Так буває - по якомусь місту довго ходиш, не розуміючи, подобається тобі ось цей набір будинків і храмів чи ні. А бувають місця, де все відразу подобається.
Все - і відразу.
Навіть чайник-терорист і фарфорова мімікрія під зім'яті пластикові стаканчики.
Аахен названий правильно: він таки Аах-ен, Ах-ахахен.
Тут хочеться поселитися.
Тут є куди сходити на закупи і в кіно.
Тут класно. От ідеш -і бачиш храм, такий готично-ренесансний, з високим фасадом у стилі північної пламеніючої готики.
Ось таким.
Заходиш - а це православна церква.
Заходиш в інший, скромний і бароковий - а там фотовиставка.
Хоча всі вони - скромний почт велетня. Аахенський Дом - перша німецька пам'ятка у списку ЮНЕСКО. Він там вже 34 роки.
Він дуже класний - і якби в травні я не була в базиліці Антонія Падуанського, він був би № 1 у моєму рейтингу. Так - № 2.
Там ранньохристиянські золоті мозаїки на куполах, готичні вітражі, амвон весь у коштовних каміннях.
Хоча в готичній велетенській скарбниці поруч за 5 євро можна тих сапфірів-рубінів надивитися і нафотографуватися досхочу.
Чим і зайнялася.
Саркофаг Прозерпіни - Давнього Риму у Північній Німеччині досить багато.
Як і чудових старих вівтарів-складнів.
Корона принцеси йоркської - це таке. Поруч непримітний футляр. Корон збереглося чимало,а футлярів - менше.
Фотографування без спалаху цілком дозволяється.
В соборі ж підходиш до дядечки-наглядача - і за євро він на ремінь твого фотика кріпить такий браслет, як на рок-фестивалях видають. Тепер ходи і знімай сміливо.
Просто якась вітрина.
Дуже скоро я переконалася, що Аахен - найкраща з Бельгій.
Там по-бельгійському бундючно на ратуші понатикано скульптур, там схожі акуратні цегляні будиночки - але там Німеччина, а ви ж розумієте.
В ратуші за 5 євро чергова порція інтер'єрів: або патетично-пафосних, або нахабно-золочених, адо дерев'яно-камерних.
По всьому Аахену - такі от деревця, як після карпатського весілля. Свято якесь було? Трійця?
В Аахені, як і в Ризі, цілі квартали югендштилю.
Ну і взагалі, там добре навіть в дощ.
Пошта у місті Райт (Rheydt). Пошти тут часом такі ж розцяцьковані, як на Галичині "Соколи". До замку не дійшла, буває. Та й скромний він.
Нойс (Neuss) - чергове рейнське місто, яке вже бочком треться об Дюссельдорф.
Тут прееееекрасний романський собор св. Квірінуса з ХІІІ ст.
Одна з найголовніших романських церквів не лише на Рейні, а й взагалі у Німеччині.
А це вже ранок третього дня. 9-00 ще не пробило (саме з цього часу по буднях починають діяти земельні квитки) - і я хожу містом, дивлюся, що є цікавого. Графіті - якраз з цікавого, я люблю таке.
Кірха-перфокарта теж.
Все, 9-00, можна їхати. За вікном пропливають села і міста - з храмами. замками і макдональдсами.
За чотири дні до мене не підійшов у поїзді ЖОДЕН контролер. ЖОДЕН. Це вже мій восьмий візит у Німеччину - і це дуже нетипово. Запізнення потягів - річ для ДойчеБану якраз типова, а от відсутність кондукторів - дивовижа. Не розраховуйте на це, тікет мусс сайн.
Бонн, колишня столиця ФРН.
Мюнстер, ХІ ст.
Бетховен тут скрізь. На вуличних графіті, в інфоцентрі (там відразу три статуї, розфарбовані різними кольорами, навіть дзвіночки над магазинними дверима починаються першими тактами П'ятої симфонії. Покупці мимоволі відчувають себе Долею.
10 хвилин болючих роздумів - покататися на Мобі Діку в Лінц і назад (18 євро про все) чи ні? Дощ періщить, стару парасолю викинула, нову купила за якісь копійки у Зарі (яке щастя, що зараз максимальні знижки), але ноги промокли, ну що робити?
Бонн - найпівденніша точка землі Північний Рейн-Вестфалія, далі вже моя земля обітувана, Рейнланд-Пфальц. Я завжди хочу туди, нижче за течією - але все-таки вирішую не плисти. Коли краси стільки, як в Рейнланді-Пфальці, поруч має бути Мік. Відкладемо до наступного разу.
Штадтмауер.
Але ж без замків Рейну зовсім залишатися не хочеться - їду в Бад Годесбург, колись окреме місто, а зараз південну частину Бонну.
Замок стоїть на вершині потухлого вулкану - як наш Паланок.
Від руїн твердині Годесбург відкривається панорама іншого берегу Рейну - з сімома вершинами Зібенгебірге, з замками серед лісів і руїнами Драхенфельсу. Саме там Зігфрід вбив Фафніра і скупався у його крові.
Годесбург, як і вся федеративна земля Північний Рейн-Вестфалія, дуже сильно постраждав у Другу світову. Тут що могли - відбудували, а на місці того, що не могли, зводили нове. Подивіться, як це може бути гарно і стильно - і поріввняйте з тією порнографією "під старовину", якою в Кам'янці заполонили все Старе місто.
Просто села дорогою.
Фантазіяленд у Брюлі?
Їхали ми їхали - і в Оберхаузен приїхали.
Знову гарна пошта і романський храм.
Дуйсбург, ще один сусід Дюссельдорфа. Тут Рур вливається в Рейн. Найбільший річковий порт Європи.
Самий класний фонтан всіх часів і народів. Шкода, що в Україні такі відерті кідалтівські дурощі неможливі.
Дуйсбург ДУЖЕ постраждав у Другу світову. Дуже. Ратуша тут - мікс середньовіччя і сучасної адмінбудівлі. Але з Роландом в кутку.
Готична Сальваторекірхе з 90-метровою дзвіницею.
Ще один приклад того, що на місті старого і, на жаль, зруйнованого, за браком креслень краще зводити щось нове.
А це зайці в Хофгардені Дюссельдорфа. Їх там повно і вони страшно дикі.
Бачите, кам'янчани? Ніяких пластикових будок з урнами в лебедів. Так це і має бути.
Все в Німеччині свідчило, як сильно німці сподівалися на хорошу гру власної збірної на Євро. І лише один магазинчик у Дюссельдорфі пропонує виплюснути свій гнів на невдалий футбол креативно.
Так би кам'янецькі ідеї обіграти - ковалів же в місті чимало.
П'ятниця, останній день.
Дивний пам'ятник у романського аббатства в Ессені. Всередині золота мадонна. Бачили ми ту мадонну, ну золота, і що? :о)
Замість малоцікавого Ессена (там один плюс - фірмовий магазин Nici - я їхній фанат) краще б було витратити час на Хамм. Елефантастичне місто з найбільшим у світі будинком-слоном (32 м), найбільшим поза Азіїю храмом-ступою і симпатичним замком. Але мала лише 12 хвилин між потягами, далі площі перед вокзалом не пішла - ризиковано.
У Хамма страшно симпатичне, слоняче лого. Гарна робота.
Хамм, як і багато інших міст Рурського басейну, депресував після закриття шахти, але вийшов з депресії, влаштувавши з шахти скляного слона. Наш Донбасс так би зміг?
Саме голвоне мімімі в німеччині для мене - фахверк. В Рурі такого мало, але є. От вам Херфорд, фантастичної краси місто.
Воно знає, наскільки привабливе - і нахабно цим хизується.
64 тисячі жителів - для Західної України це чимало, а для Рурської агломерації - фігня. Трикімнатна квартира з власним садочком тут коштує 38 тисяч євро.
Пост вийшов довгий. Вчора повернулася з першими променями суботнього сонця.