Полювання на зайців № 2.
Природа велика і могутня, але часом помиляється і вона - тому існують СНІД, Азаров і диня.
Десь такі думки крутилися в голові у мене в суботу надвечір, коли я чекала в Розенхаймі на потяг до Мюнхена.
Перечікуючи чергову зливу, купила на вокзалі тацю фруктового салату, а там серед шматків ананасу траплялися нікому в світі не потрібні диньки. Динько-таця була останньою моєї покупкою в цю австро-німецьку подорож, я натішила себе архітектурою і зайцями - і поверталася з сакуро-магнолієвого рожевого раю в сніги і болото.
Зальцбург, зрозуміло
Буде час - наріжу для себе картинко-спогадів про Куфштайн і Ландсхут, Бургхаусен і Вассербург, Зальцбург і Аугсбург - про все те, що і так незмінно стоїть там, в Альпах, століттями і десятиліттями.
Золота зала аугсбурзької ратуші
Але ж так рвалася в передпасхальну Німеччину я не тільки задля цього. Мені для щастя потрібні зайці.
Минулого року, в квітні, я літала в Нижню Саксонію - щоб раптом з'ясувати, що передпасхальна Європа значно краща за передрізвяну.
Багато минулорічних зайців я засунула ось сюди.
Відтоді в мене з'явилася нова ідефікс - я мушу бувати тут, серед курчат, гусяток, овечок і зайців.
І я ж таки побувала. :о)
Ось, приміром, зайчиковий базар у Зальцбурзі:
Взагалі Зальцбург не взимку і не в завірюху, виявляється, вийняткової краси місто... Але про це якось потім, якщо час буде.
Поки давайте про зайців. Керамічних, солом'яних, пластикових, дерев'яних, картонних, фарфорових - будь-яких.
Бо мені як спадковому атеїсту начхати на всі християнські свята - але язичницьку радість від пробудження природи я зрозуміти ще й як можу.
Ні, можна тут потеревенити про те, що овечки символізують паству, але гусятки? Але зайці? Яким чином ви притягнете до хреста зайців?
Хоч таких,
хоч таких?
По приїзду наступного ж дня потрапила на "пасхальний базар" в московському "Ашані" - від цих зусібічних хв-хв-хв і портретів вимученних чоловіків з піднятими у русі "ой-здаюся-здаюся" руками захотілося втекти якнайдалі.
А тут ніякої аскези, тільки радість весні і травичці, і квітам.
Єдиний мінус - квитки, куплені заздалегідь, дешевші, безумовно, але з погодою можна сильно не вгадати. В Зальцбурзі було сонячно і всі ходили в футболках і майках.
Але далі почалися щоденні дощі. Он мій єдиний портрет за цю поїздку - з Прієна (я з парасолькою, а не в білому).
Хоча зайці в вітринах, а тому захищені від злив, і це добре.
Знову ювелірні курочки.
О, ландсхутський аналог писанок.
Мені від цієї вассербурзької вітрини теж анекдот про "винеси ялинку, винеси ялинку" згадався.
Далеко не всі вітрини - дітище крутих дизайнерів із витонченим смаком. Ну і що, головне ж - радість, а вона і від простеньких є.
Бургхаузен неймовірний (довелося мучити по приїзду очі, дивлячись цю три-ді фігню про мушкетерів і Мілу-міледі - Гасконь фільмували в Бургхаузені). Але про найдовший замок Європи - може, колись потім. Поки бургхаузенівські зайці, цілий табун.
І веселі бургхаузенівські барашки.
І ще раз Зальцбург.
І знову.
Рік тому мила наївність бюргерських вікон в серветочках-статуеточках мене ще смішила і дивувала. Але те, що любиш, змінює тебе - і от вам доказ.
Це моє підвіконня. І мені якщо і соромно за таке, то тільки трішечки: я дивлюся на зайцьо-ікебану і сміюся. Для цього й потрібна весна.
Десь такі думки крутилися в голові у мене в суботу надвечір, коли я чекала в Розенхаймі на потяг до Мюнхена.
Перечікуючи чергову зливу, купила на вокзалі тацю фруктового салату, а там серед шматків ананасу траплялися нікому в світі не потрібні диньки. Динько-таця була останньою моєї покупкою в цю австро-німецьку подорож, я натішила себе архітектурою і зайцями - і поверталася з сакуро-магнолієвого рожевого раю в сніги і болото.
Зальцбург, зрозуміло
Буде час - наріжу для себе картинко-спогадів про Куфштайн і Ландсхут, Бургхаусен і Вассербург, Зальцбург і Аугсбург - про все те, що і так незмінно стоїть там, в Альпах, століттями і десятиліттями.
Золота зала аугсбурзької ратуші
Але ж так рвалася в передпасхальну Німеччину я не тільки задля цього. Мені для щастя потрібні зайці.
Минулого року, в квітні, я літала в Нижню Саксонію - щоб раптом з'ясувати, що передпасхальна Європа значно краща за передрізвяну.
Багато минулорічних зайців я засунула ось сюди.
Відтоді в мене з'явилася нова ідефікс - я мушу бувати тут, серед курчат, гусяток, овечок і зайців.
І я ж таки побувала. :о)
Ось, приміром, зайчиковий базар у Зальцбурзі:
Взагалі Зальцбург не взимку і не в завірюху, виявляється, вийняткової краси місто... Але про це якось потім, якщо час буде.
Поки давайте про зайців. Керамічних, солом'яних, пластикових, дерев'яних, картонних, фарфорових - будь-яких.
Бо мені як спадковому атеїсту начхати на всі християнські свята - але язичницьку радість від пробудження природи я зрозуміти ще й як можу.
Ні, можна тут потеревенити про те, що овечки символізують паству, але гусятки? Але зайці? Яким чином ви притягнете до хреста зайців?
Хоч таких,
хоч таких?
По приїзду наступного ж дня потрапила на "пасхальний базар" в московському "Ашані" - від цих зусібічних хв-хв-хв і портретів вимученних чоловіків з піднятими у русі "ой-здаюся-здаюся" руками захотілося втекти якнайдалі.
А тут ніякої аскези, тільки радість весні і травичці, і квітам.
Єдиний мінус - квитки, куплені заздалегідь, дешевші, безумовно, але з погодою можна сильно не вгадати. В Зальцбурзі було сонячно і всі ходили в футболках і майках.
Але далі почалися щоденні дощі. Он мій єдиний портрет за цю поїздку - з Прієна (я з парасолькою, а не в білому).
Хоча зайці в вітринах, а тому захищені від злив, і це добре.
Знову ювелірні курочки.
О, ландсхутський аналог писанок.
Мені від цієї вассербурзької вітрини теж анекдот про "винеси ялинку, винеси ялинку" згадався.
Далеко не всі вітрини - дітище крутих дизайнерів із витонченим смаком. Ну і що, головне ж - радість, а вона і від простеньких є.
Бургхаузен неймовірний (довелося мучити по приїзду очі, дивлячись цю три-ді фігню про мушкетерів і Мілу-міледі - Гасконь фільмували в Бургхаузені). Але про найдовший замок Європи - може, колись потім. Поки бургхаузенівські зайці, цілий табун.
І веселі бургхаузенівські барашки.
І ще раз Зальцбург.
І знову.
Рік тому мила наївність бюргерських вікон в серветочках-статуеточках мене ще смішила і дивувала. Але те, що любиш, змінює тебе - і от вам доказ.
Це моє підвіконня. І мені якщо і соромно за таке, то тільки трішечки: я дивлюся на зайцьо-ікебану і сміюся. Для цього й потрібна весна.