Красноїльськ - Путила: 2 - 1
Була. Бачила. Мушу розказати.
Гуцули будуть проти.
Сьогодні (ні, вже вчора - 5 червня) місце моєї зимової сили, Красноїльськ провів вівчарів на полонини.
Районне свято проводилося вперше - і не без оглядки на сусідню Путилу з її вже напрацьованими традиціями і завченими до автоматизму сценаріями.
Красноїльськ можна зрозуміти: на Буковині він був вже ЧЕТВЕРТИМ проводжальником на літування. Тренд.
В нього все получилося з першого ж разу.
А ціни на бринзу були просто-таки демпінгові - 45 гривень за кіло овечої, це дешево.
Красноїльськ ще повівся як джентельмен: Банилів Підгірний і Мигово виводили свої не надто численні отари в одинь день з Путилою, переплутавши карти вівцям і вівчарам.
Я була лише в Путилі, мені особливо і порівнювати - крім неї - ні з чим. Але. Як казала тележурналістка О., "В Путилі нема овець, а є забава. В Банилові є вівці, а забави нема".
В Красноїльську було все.
Так, напевно, невірний коханець, раб гормонів, вибирає нову пасію, забувши про давню, з якою все починалося, з якою все устаканилося, яка вже трішечки стає навіть самопародією.
Це жорстоко і несправедливо, але це називається "здоровою конкуренцією" - і мусимо вірити назві.
А починалося все вранці - з полонини.
На картинці ми бачимо полонину якою вона є до офіційного початку свята. Ніяких ще артистів і гостей - лише копиці сіна і вівці міліціонери, які охороняють оті копиці.
Крім завчасно привезених журналістів по полонині ходили ще юні артисти з сіл Сторожинеччини. Вранці вони ще навіть не дуже страждали від своїх вовняних шкарпеток і теплих кожушків - і раділи атракціонам, кулькам і іншим дитячим радостям.
Народні промисли і інші ведмеді та в'язані ягоди.
На репетиціях можна було роздивитися строї Сторожинеччини - тут все інше, тут... Ну блін. Це ж Красноїльськ, мені тут традиційно подобається все - і костюми теж. Багато мережева, монохромність, стриманіші орнаменти. Гуцулія близько, це відчувається, але це не гуцули. Це румуни.
І українці. І поляки - от вам кадр з презентації Нижніх Петрівців - шляхетного вигляду полька вітала віп-делегацію польською, румунка - румунською, українка - державною.
І гуцули на Сторожинеччині є - вже згаданий Банилів Підгірний, саме східне гуцульське село в Карпатах.
На банилівському стенді (якщо ЦЕ можна назвати стендом, а не кімнатою) було відразу зрозуміло, як це класно - НАРОДИТИСЯ гуцулом. Лежати в дерев'яній колисці на овечому хутрі, зростати на бринзі і гуслянці, слухати трембітарів десь там далеко.
Щось я все відволікаюсь.
Велосипеду Красноїльськ не придумував. Було... ну, очікувано. Народна самодіяльність і кухня були напоготові (на фото - напоготів від Давидівки).
Райони області і села власне Сторожинеччини робили свої палатки-презентації.
Торговці з найрізноманітнішим крамом зайняли свої кілька рядів місць.
І от вам ПЕРШИЙ ГОЛ у ворота Путили: МІСЦЕ.
Воно було гірське, його було багато, це не був стадіон, котрий - що на ньому не проведи - все зведе нанівець своєю штучністю. І торговцям на галявині теж зручніше, ніж на дорозі.
Місце знаходилось НАД Красноїльськом - і тому туди було ОРГАНІЗОВАНО ПІДВІЗ ГЛЯДАЧІВ. Буси курсували зі Сторожинця до місцевого ДОК, а від деревообробного комбінату - на полонину. Організація розумна і неочікуваног сильна, європейська.
Ні, конями знизу не возили. Це так картинка, для краси.
Наступний гол - мульті-культі, те саме, котре крахнуло в Європі. Свято було двомовним, а націй було ще більше.
Строкатіший натовп, задирикуватіші музики - кожний оркестрик намагався переграти сусідній.
кадри для дівчинок - подивитися на мереживо, на капчики, на пав'яче пір'я на капелюхах. Порадіти деталям.
Щоб звіт не перетворювався на єлєйну патоку во славу Красноїльська - от вам і мінус. Трембітарі були, але в них були не трембіти. В них були ринви. Звучали вони теж відповідно - ну вийдіть на двір і подуйте в найближчий водостік. Така сама какофонія вийде.
Для проформи треба нагадати, що саме в такі ринви дудять і расові гуцули в Kриворівні.
Ще один мінус Красноїльську вліпила природа: стояла нестерпна спека. Я з пекла Шрі-Ланки вернулась без вимазування в сметані (де б я там сметану взяла), а сьогодні отримала дику таку колгоспну засмагу і годую руки кисломолочними виробами. Пече.
В мінус не зовсім зараховується, але все-таки треба сказати: сценарій трішки змавповано. Теж ватаг, теж нагородження під фанфари, теж смолоскип, теж до ватри на конях (навіть ватра, як в Путилі-2010, була попередньо облита бензином).
Хвої зате в Красноїльську не було. Горіло яскраво, диміло не сильно, горіло ТАК ДОВГО, що вже і натанцювалися навколо безбожно обпікаючої ватри, і на конях наскакалися - а вона все горить.
Розсипається, але горить. Кінець кінцем плюнули на ритуальні хороводи навколо вогнища - і розійшлися хто куди. Ватра догоряла самотньо.
Сторожинецькі юні спортсмени показали клас в всіляких боротьбах (я в них чесно не розбираюся:о)). Юні красноїльчани дивились з заздрістю. От якою мусить бути пропаганда.
А спортсменам тренер дозволив вдягнути неуставні і анти-японські шкарпетки. Бо татамі просто палило п'яти дітлашні.
Мені було цікаво, я люблю спортивні заходи.
Наступний плюс Красноїльська, великий - КОНІ ТУТ КОНІ, а не новорічні ялинки.
Красноїльськ, якщо ви це прочитаєте, наступного року (а вже зрозуміло, що свято стане щорічним) нехай ваші коні так само залишаться кіньми! Це кльово, справді кльово. Вінок з чогось вічнозеленого - і ошатно, і непаскудно.
Канапе?
Переходимо до найсмішнішої частини дійства - до ритуальних візитів губернатора в села-палатки.
Я навіть трішечки заповажала Михайла Папієва - такої витримки і такту в мене б не набралося. В кожному закутку - наступне село, в кожному селі дають цілувати коровай, наливають якоїсь самогонки (губернатор відмовлявся весь час, я його розумію) і підносять якусь ковбасу (теж переважно відмовлявся).
Здається, в нього є якийсь піар-менеджер - і він випрацював вже певний сценарій. Треба зайти, нюхнюти, поцілувати, потиснути, підійти до стенда - і хапнути щось на стенді, без різниці що. Аби взяти в руки. Серветку, рушник - без різниці.
На другому фото видно, як пан Папієв уважно (і довго, повірте) вивчає книгу. Що, не смішний кадр? А я заливалася. Губернатор з Запоріжжя. А книга румунською.
Але ритуал "накладання рук очільника ОДА на предмет сільського стенду" має виконуватись обов'язково! (боюся навіть уявити, що роблять з такими предметами після виставок. Сподіваюсь, їх хоч не їдять)
Останнім селом в презентаційній лінійці Сторожинеччини був Банилів Підгірний. Губернатор до стенду - а там хопа, ніяких серветок з книгами. Там трилітрові слоїки. Довелося стояти зі слоїком і позувати зі слоїком.
А шо робити.
Так гуцули надурили губернатора.
І подарували йому меду. Слоїк. Трилітровий.
Народ наш генетично владу ненавидить, вдома її тихо (або голосно, хто як) матюкає, але стикаючись з владою в реалі, відразу починає плескати в долоні, щось співати, пританцьовувати і радіти. Майже щиро.
І лише вряди-годи якийсь чолов'яга-скептик почне сміятися з танців навколо чиновника.
Хоча танці - це ж добре, це здорово.
І музика - це теж кльово. І слоїки.
На сцені тим часом виступав дует "Писанка". В його солістки чудовий голос і здатність перетворити обличчя в суцільну посмішку. Не дуже щиру - це ж артисти, але посмішку.
Фестиваль сягнув на той момент апогею, спека теж. А ось цей дідок так витанцьовував, ух. Молодець.
Плавно підбираємося до наступного плюсу Красноїльська:
СПРАВЖНІ ВІВЧАРІ ПО-СПРАВЖНЬОМУ ДОЯТЬ СПРАВЖНІХ КІЗ І ОВЕЦЬ. Там не декоративні овечки поруч, а ціле стадо.
Ще фестивальні картинки. В лотереї розігрували кількох овечок, бочку бринзи і всякі інші типово-гуцульські речі. Баранчиків здивовані переможці транспортували хто як: хто на поводку (баранчик впирався), хто на руках - так швидше. Були змагання з армреслінгу. Теж на якийсь приз.
Ще одна овечка дісталася переможцю в національній румунській боротьбі тринта (якщо помилилася зі словом, виправте мене). Там треба повалити супротивника на землю - і на борці має бути пояс, от і всі правила.
Про те, що катали на конях, і говорити не приходиться - катали, катали.
Найбільше раділи дітиська - нечасто, напевно, в гірські села приїздять парки атракціонів, і ярмарок - суцільна спокуса.
Зі спокусами на святі було кому боротися. lekssus, дякую її за допомогу, пояснила мені. чому так багато міліціонерів. Ну, я в принципі здогадувалась. Бо таки ж не дарма в Красноїльську є те ЩОСЬ, та енергія, яка зриває дах мені вже три роки поспіль. Енергію часом доводиться контролювати.
Шкодую, що мене не вистачило на більше - згоріла, втомилась від спеки.
Бо багатьом, справді багатьом це свято було в кайф, дикий такий кайф, класний. І останній плюс Красноїльської Полонини: гарна картинка для фотографів. Направду гарна.
За рік, напевно, на тому ж місці.
І таке, технічне: знову часом ліплю на фоти копірайти - бо знову крадуть. Ображає таке :о(.
Ах, і обіцяне питання: а от якщо не ліниво, дайте відповідь (чисто базуючись на візуальному): що яскравіше-цікавіше - Путила чи Красноїльськ? (варіант "Вівці тхнуть, бринзу ненавиджу, нашо мені ваші буковинські колгоспи" допускається, звичайно, але я його щиро не розумію %о))
Мій репортаж на Укрінформ
І на УНІАН
Гуцули будуть проти.
Сьогодні (ні, вже вчора - 5 червня) місце моєї зимової сили, Красноїльськ провів вівчарів на полонини.
Районне свято проводилося вперше - і не без оглядки на сусідню Путилу з її вже напрацьованими традиціями і завченими до автоматизму сценаріями.
Красноїльськ можна зрозуміти: на Буковині він був вже ЧЕТВЕРТИМ проводжальником на літування. Тренд.
В нього все получилося з першого ж разу.
А ціни на бринзу були просто-таки демпінгові - 45 гривень за кіло овечої, це дешево.
Красноїльськ ще повівся як джентельмен: Банилів Підгірний і Мигово виводили свої не надто численні отари в одинь день з Путилою, переплутавши карти вівцям і вівчарам.
Я була лише в Путилі, мені особливо і порівнювати - крім неї - ні з чим. Але. Як казала тележурналістка О., "В Путилі нема овець, а є забава. В Банилові є вівці, а забави нема".
В Красноїльську було все.
Так, напевно, невірний коханець, раб гормонів, вибирає нову пасію, забувши про давню, з якою все починалося, з якою все устаканилося, яка вже трішечки стає навіть самопародією.
Це жорстоко і несправедливо, але це називається "здоровою конкуренцією" - і мусимо вірити назві.
А починалося все вранці - з полонини.
На картинці ми бачимо полонину якою вона є до офіційного початку свята. Ніяких ще артистів і гостей - лише копиці сіна і вівці міліціонери, які охороняють оті копиці.
Крім завчасно привезених журналістів по полонині ходили ще юні артисти з сіл Сторожинеччини. Вранці вони ще навіть не дуже страждали від своїх вовняних шкарпеток і теплих кожушків - і раділи атракціонам, кулькам і іншим дитячим радостям.
Народні промисли і інші ведмеді та в'язані ягоди.
На репетиціях можна було роздивитися строї Сторожинеччини - тут все інше, тут... Ну блін. Це ж Красноїльськ, мені тут традиційно подобається все - і костюми теж. Багато мережева, монохромність, стриманіші орнаменти. Гуцулія близько, це відчувається, але це не гуцули. Це румуни.
І українці. І поляки - от вам кадр з презентації Нижніх Петрівців - шляхетного вигляду полька вітала віп-делегацію польською, румунка - румунською, українка - державною.
І гуцули на Сторожинеччині є - вже згаданий Банилів Підгірний, саме східне гуцульське село в Карпатах.
На банилівському стенді (якщо ЦЕ можна назвати стендом, а не кімнатою) було відразу зрозуміло, як це класно - НАРОДИТИСЯ гуцулом. Лежати в дерев'яній колисці на овечому хутрі, зростати на бринзі і гуслянці, слухати трембітарів десь там далеко.
Щось я все відволікаюсь.
Click to view Велосипеду Красноїльськ не придумував. Було... ну, очікувано. Народна самодіяльність і кухня були напоготові (на фото - напоготів від Давидівки).
Райони області і села власне Сторожинеччини робили свої палатки-презентації.
Торговці з найрізноманітнішим крамом зайняли свої кілька рядів місць.
І от вам ПЕРШИЙ ГОЛ у ворота Путили: МІСЦЕ.
Воно було гірське, його було багато, це не був стадіон, котрий - що на ньому не проведи - все зведе нанівець своєю штучністю. І торговцям на галявині теж зручніше, ніж на дорозі.
Місце знаходилось НАД Красноїльськом - і тому туди було ОРГАНІЗОВАНО ПІДВІЗ ГЛЯДАЧІВ. Буси курсували зі Сторожинця до місцевого ДОК, а від деревообробного комбінату - на полонину. Організація розумна і неочікуваног сильна, європейська.
Ні, конями знизу не возили. Це так картинка, для краси.
Наступний гол - мульті-культі, те саме, котре крахнуло в Європі. Свято було двомовним, а націй було ще більше.
Строкатіший натовп, задирикуватіші музики - кожний оркестрик намагався переграти сусідній.
кадри для дівчинок - подивитися на мереживо, на капчики, на пав'яче пір'я на капелюхах. Порадіти деталям.
Щоб звіт не перетворювався на єлєйну патоку во славу Красноїльська - от вам і мінус. Трембітарі були, але в них були не трембіти. В них були ринви. Звучали вони теж відповідно - ну вийдіть на двір і подуйте в найближчий водостік. Така сама какофонія вийде.
Для проформи треба нагадати, що саме в такі ринви дудять і расові гуцули в Kриворівні.
Ще один мінус Красноїльську вліпила природа: стояла нестерпна спека. Я з пекла Шрі-Ланки вернулась без вимазування в сметані (де б я там сметану взяла), а сьогодні отримала дику таку колгоспну засмагу і годую руки кисломолочними виробами. Пече.
В мінус не зовсім зараховується, але все-таки треба сказати: сценарій трішки змавповано. Теж ватаг, теж нагородження під фанфари, теж смолоскип, теж до ватри на конях (навіть ватра, як в Путилі-2010, була попередньо облита бензином).
Хвої зате в Красноїльську не було. Горіло яскраво, диміло не сильно, горіло ТАК ДОВГО, що вже і натанцювалися навколо безбожно обпікаючої ватри, і на конях наскакалися - а вона все горить.
Розсипається, але горить. Кінець кінцем плюнули на ритуальні хороводи навколо вогнища - і розійшлися хто куди. Ватра догоряла самотньо.
Сторожинецькі юні спортсмени показали клас в всіляких боротьбах (я в них чесно не розбираюся:о)). Юні красноїльчани дивились з заздрістю. От якою мусить бути пропаганда.
А спортсменам тренер дозволив вдягнути неуставні і анти-японські шкарпетки. Бо татамі просто палило п'яти дітлашні.
Мені було цікаво, я люблю спортивні заходи.
Наступний плюс Красноїльська, великий - КОНІ ТУТ КОНІ, а не новорічні ялинки.
Красноїльськ, якщо ви це прочитаєте, наступного року (а вже зрозуміло, що свято стане щорічним) нехай ваші коні так само залишаться кіньми! Це кльово, справді кльово. Вінок з чогось вічнозеленого - і ошатно, і непаскудно.
Канапе?
Переходимо до найсмішнішої частини дійства - до ритуальних візитів губернатора в села-палатки.
Я навіть трішечки заповажала Михайла Папієва - такої витримки і такту в мене б не набралося. В кожному закутку - наступне село, в кожному селі дають цілувати коровай, наливають якоїсь самогонки (губернатор відмовлявся весь час, я його розумію) і підносять якусь ковбасу (теж переважно відмовлявся).
Здається, в нього є якийсь піар-менеджер - і він випрацював вже певний сценарій. Треба зайти, нюхнюти, поцілувати, потиснути, підійти до стенда - і хапнути щось на стенді, без різниці що. Аби взяти в руки. Серветку, рушник - без різниці.
На другому фото видно, як пан Папієв уважно (і довго, повірте) вивчає книгу. Що, не смішний кадр? А я заливалася. Губернатор з Запоріжжя. А книга румунською.
Але ритуал "накладання рук очільника ОДА на предмет сільського стенду" має виконуватись обов'язково! (боюся навіть уявити, що роблять з такими предметами після виставок. Сподіваюсь, їх хоч не їдять)
Останнім селом в презентаційній лінійці Сторожинеччини був Банилів Підгірний. Губернатор до стенду - а там хопа, ніяких серветок з книгами. Там трилітрові слоїки. Довелося стояти зі слоїком і позувати зі слоїком.
А шо робити.
Так гуцули надурили губернатора.
І подарували йому меду. Слоїк. Трилітровий.
Народ наш генетично владу ненавидить, вдома її тихо (або голосно, хто як) матюкає, але стикаючись з владою в реалі, відразу починає плескати в долоні, щось співати, пританцьовувати і радіти. Майже щиро.
І лише вряди-годи якийсь чолов'яга-скептик почне сміятися з танців навколо чиновника.
Хоча танці - це ж добре, це здорово.
І музика - це теж кльово. І слоїки.
На сцені тим часом виступав дует "Писанка". В його солістки чудовий голос і здатність перетворити обличчя в суцільну посмішку. Не дуже щиру - це ж артисти, але посмішку.
Фестиваль сягнув на той момент апогею, спека теж. А ось цей дідок так витанцьовував, ух. Молодець.
Плавно підбираємося до наступного плюсу Красноїльська:
СПРАВЖНІ ВІВЧАРІ ПО-СПРАВЖНЬОМУ ДОЯТЬ СПРАВЖНІХ КІЗ І ОВЕЦЬ. Там не декоративні овечки поруч, а ціле стадо.
Ще фестивальні картинки. В лотереї розігрували кількох овечок, бочку бринзи і всякі інші типово-гуцульські речі. Баранчиків здивовані переможці транспортували хто як: хто на поводку (баранчик впирався), хто на руках - так швидше. Були змагання з армреслінгу. Теж на якийсь приз.
Ще одна овечка дісталася переможцю в національній румунській боротьбі тринта (якщо помилилася зі словом, виправте мене). Там треба повалити супротивника на землю - і на борці має бути пояс, от і всі правила.
Про те, що катали на конях, і говорити не приходиться - катали, катали.
Найбільше раділи дітиська - нечасто, напевно, в гірські села приїздять парки атракціонів, і ярмарок - суцільна спокуса.
Зі спокусами на святі було кому боротися. lekssus, дякую її за допомогу, пояснила мені. чому так багато міліціонерів. Ну, я в принципі здогадувалась. Бо таки ж не дарма в Красноїльську є те ЩОСЬ, та енергія, яка зриває дах мені вже три роки поспіль. Енергію часом доводиться контролювати.
Шкодую, що мене не вистачило на більше - згоріла, втомилась від спеки.
Бо багатьом, справді багатьом це свято було в кайф, дикий такий кайф, класний. І останній плюс Красноїльської Полонини: гарна картинка для фотографів. Направду гарна.
За рік, напевно, на тому ж місці.
І таке, технічне: знову часом ліплю на фоти копірайти - бо знову крадуть. Ображає таке :о(.
Ах, і обіцяне питання: а от якщо не ліниво, дайте відповідь (чисто базуючись на візуальному): що яскравіше-цікавіше - Путила чи Красноїльськ? (варіант "Вівці тхнуть, бринзу ненавиджу, нашо мені ваші буковинські колгоспи" допускається, звичайно, але я його щиро не розумію %о))
Мій репортаж на Укрінформ
І на УНІАН