"Битва Націй", день (вечір) другий.
Велика стаття про фестиваль - з картинками
Фотографії з останнього дня Битви Націй
Вечором завдяки давнім знайомим з Києва, Ользі та Владу, знову потрапила в Хотин. Якщо перший день фесту пройшов під девізом "Люди, ви де?", то мотто другого: "Люди, і тут ви?"
Що все буде трішки не так, як у перший день, стало зрозуміло ще на під'їздах до... та навіть не до фортеці, а до кварталів навколо. Десятки автобусів, бусиків, сотні автівок. Ой-ой-ой.
Біля душових натовп реконструкторів, за Ясською брамою стоять воїни і шанобливо торкаються закривавленого ганчір'я на голові брюнета-здорованя.
Я його бачила біля рукомийників - промивав рану, здається. Антон Трубніков просить пораненого підійти в медпункт (його облаштували в колишній офіцерській школі, там, де діє міні-музейчик). Той перепитує напрямок:
В медпункт здоровань так і не пішов. Потім я його бачила на рісталищу все з тією ж кривавою тряпкою на голові.
До вчорашніх точок харчування додалась нова назва:
Гугл такого слова не знає. А ви?
Шарухарня, поранений - це все тери торія власне табору збірних, людям з дешевими квитками за 65 гривень туди ходу немає, але пускають, здається, власників 85-гривневих квитків. На мості під фортецею стоять стражі з алебардами, які і перекривають вхід для глядачів.
Там же, на мості, поруч з алебардами, картина маслом:
Це при тому, що от чого-чого, а туалетів на фесті ВДОСТАЛЬ.
Спека стоїть неймовірна, парить. Глядачам легше - можна пошукати затінку в підвалах фортеці або деінде, а от продавцям середньовічного краму важче. Рятують парасолі.
І глядачі на трибунах теж ховаються під них.
Рісталище, бої 1 на 1. Трибуни більш-менш заповнені, але вільні місця є скрізь. Повз проходять два чолов'яги: Пішли вже, тут все таке одноманітне". Ведучий, немов вибачаючись, кричить в мікрофон
- Потерпите еще немного, мы понимаем, что это не очень зрелищно, но это спорт, и как в любом спорте, тут есть четвертьфиналы, 1/8 финала...
Час від часу ведучий багато разів повторює прохання принести бійцям щось попити. Нарешті хтось пропонує солодку воду, від неї хлопці відмовляються, чекають на мінералку. Ведучий же просить підбадрювати учасників бою, і глядачі слухняно, але недовго скандують "Ук-ра-ї-на!"
Лицарям теж спекотно, в багатокілограмовому залізяччі поверх ватників - тим більше.
Навіть на учасниках висять спец-бейджі.
Заміна на полі - одному з української команди стало погано. Медик - свій же, фестивальний, пшикає охолоджувальною рідиною на місце травми.
Місцевий міліцейський бонза біля рісталища, одна велика зірка на погонах:
"Шо? Ексцеси? А шо це? А, проішествій не було, все спокійно. Тільки билися вчора, але так вони всі колеги. Знаєте, я вам так скажу: 65 - це для нас дуже дорого. Я от зранку провів сюди дві чи три родини, так я ж їх знаю, то така біднота... І на шо тут за 65 гривень дивитися? Я понімаю, якби приїхали Софія Ротару або Валерій Лонтьєв, я б перший віддав за таке 200 гривень, родину б взяв. А таке..." Міліціонер повертається до поїдання зернят.
Заявлений поєдинок 21 на 21 відкладається з шостої на сьому, а шкода. Поки що тривають двобої.
Честь і хвала тим ремісникам і майстрам, котрі протрималися на палючому сонці аж до вечора.
Сволачі-нігадії, мене теж на такий аркан спіймали за ногу :))
В храмі Олександра Невського двоє цілком непогано одягнених хлопчаків нормальної ваги і зовнішньості просять в людей милостиню. Не подає ніхто. Реконструктори заходять в церкву, голосно проповідуючи власний атеїзм (я сама атеїстка, якщо що, але в чужий монастир...).
Люди скрізь. Дивляться бої, фотографують фортецю, їдять, блукають, сплять на траві. Усамітнитися практично неможливо.
В самій фортеці є чим занятися теж. Плюс саме тут стали табором джойссанс, яких я знаю по Террі Героїці і Меджибожу. Кльові вони неймовірно.
Трохи більше фото (це мені цікавіше, ніж бої, що поробиш):
А з прапорами так, повз йшли
За катування глядачі мусять заплатити.
До вчорашнього напису "ЕДА" з дрів додався "Кабак". Дуже влучне слово.
До рісталища збірні возять вантажівками.
Майже не гвавтували, лише відверто позували:
А в 50 метрах від фортеці Хотин жив своїм звичним життям:
До бугурту лишалося ще понад півгодини, а вибиратися хотілося засвітло. Дочалапала з парою київських туристів до об'їздної, де нас і підібрав автобус "Чернівці-Одеса". Бугурти знову мене обминули.
Ах, ну і так, результати: вчора був вивих ноги, сьогодні - переламане стегно, знається, в білоруській команді, під час бою. Хотинські лікарки нічого не знали, скерували до лікаря фестивального. Високий рум'яний симпатяга підтвердив, що нещасного з ногою відвезли у лікарню, а з якої команди він був, лікар не знає:
"Я их не различаю между собой. Поляки - те не по-русски разhаваривают, а все остальные - не разобрать, кто откуда".
мій репортаж в УНІАН
Мій репортаж в Укрінформ
Фотографії з останнього дня Битви Націй
Вечором завдяки давнім знайомим з Києва, Ользі та Владу, знову потрапила в Хотин. Якщо перший день фесту пройшов під девізом "Люди, ви де?", то мотто другого: "Люди, і тут ви?"
Що все буде трішки не так, як у перший день, стало зрозуміло ще на під'їздах до... та навіть не до фортеці, а до кварталів навколо. Десятки автобусів, бусиків, сотні автівок. Ой-ой-ой.
Біля душових натовп реконструкторів, за Ясською брамою стоять воїни і шанобливо торкаються закривавленого ганчір'я на голові брюнета-здорованя.
Я його бачила біля рукомийників - промивав рану, здається. Антон Трубніков просить пораненого підійти в медпункт (його облаштували в колишній офіцерській школі, там, де діє міні-музейчик). Той перепитує напрямок:
В медпункт здоровань так і не пішов. Потім я його бачила на рісталищу все з тією ж кривавою тряпкою на голові.
До вчорашніх точок харчування додалась нова назва:
Гугл такого слова не знає. А ви?
Шарухарня, поранений - це все тери торія власне табору збірних, людям з дешевими квитками за 65 гривень туди ходу немає, але пускають, здається, власників 85-гривневих квитків. На мості під фортецею стоять стражі з алебардами, які і перекривають вхід для глядачів.
Там же, на мості, поруч з алебардами, картина маслом:
Це при тому, що от чого-чого, а туалетів на фесті ВДОСТАЛЬ.
Спека стоїть неймовірна, парить. Глядачам легше - можна пошукати затінку в підвалах фортеці або деінде, а от продавцям середньовічного краму важче. Рятують парасолі.
І глядачі на трибунах теж ховаються під них.
Рісталище, бої 1 на 1. Трибуни більш-менш заповнені, але вільні місця є скрізь. Повз проходять два чолов'яги: Пішли вже, тут все таке одноманітне". Ведучий, немов вибачаючись, кричить в мікрофон
- Потерпите еще немного, мы понимаем, что это не очень зрелищно, но это спорт, и как в любом спорте, тут есть четвертьфиналы, 1/8 финала...
Час від часу ведучий багато разів повторює прохання принести бійцям щось попити. Нарешті хтось пропонує солодку воду, від неї хлопці відмовляються, чекають на мінералку. Ведучий же просить підбадрювати учасників бою, і глядачі слухняно, але недовго скандують "Ук-ра-ї-на!"
Лицарям теж спекотно, в багатокілограмовому залізяччі поверх ватників - тим більше.
Навіть на учасниках висять спец-бейджі.
Заміна на полі - одному з української команди стало погано. Медик - свій же, фестивальний, пшикає охолоджувальною рідиною на місце травми.
Місцевий міліцейський бонза біля рісталища, одна велика зірка на погонах:
"Шо? Ексцеси? А шо це? А, проішествій не було, все спокійно. Тільки билися вчора, але так вони всі колеги. Знаєте, я вам так скажу: 65 - це для нас дуже дорого. Я от зранку провів сюди дві чи три родини, так я ж їх знаю, то така біднота... І на шо тут за 65 гривень дивитися? Я понімаю, якби приїхали Софія Ротару або Валерій Лонтьєв, я б перший віддав за таке 200 гривень, родину б взяв. А таке..." Міліціонер повертається до поїдання зернят.
Заявлений поєдинок 21 на 21 відкладається з шостої на сьому, а шкода. Поки що тривають двобої.
Честь і хвала тим ремісникам і майстрам, котрі протрималися на палючому сонці аж до вечора.
Сволачі-нігадії, мене теж на такий аркан спіймали за ногу :))
В храмі Олександра Невського двоє цілком непогано одягнених хлопчаків нормальної ваги і зовнішньості просять в людей милостиню. Не подає ніхто. Реконструктори заходять в церкву, голосно проповідуючи власний атеїзм (я сама атеїстка, якщо що, але в чужий монастир...).
Люди скрізь. Дивляться бої, фотографують фортецю, їдять, блукають, сплять на траві. Усамітнитися практично неможливо.
В самій фортеці є чим занятися теж. Плюс саме тут стали табором джойссанс, яких я знаю по Террі Героїці і Меджибожу. Кльові вони неймовірно.
Трохи більше фото (це мені цікавіше, ніж бої, що поробиш):
А з прапорами так, повз йшли
За катування глядачі мусять заплатити.
До вчорашнього напису "ЕДА" з дрів додався "Кабак". Дуже влучне слово.
До рісталища збірні возять вантажівками.
Майже не гвавтували, лише відверто позували:
А в 50 метрах від фортеці Хотин жив своїм звичним життям:
До бугурту лишалося ще понад півгодини, а вибиратися хотілося засвітло. Дочалапала з парою київських туристів до об'їздної, де нас і підібрав автобус "Чернівці-Одеса". Бугурти знову мене обминули.
Ах, ну і так, результати: вчора був вивих ноги, сьогодні - переламане стегно, знається, в білоруській команді, під час бою. Хотинські лікарки нічого не знали, скерували до лікаря фестивального. Високий рум'яний симпатяга підтвердив, що нещасного з ногою відвезли у лікарню, а з якої команди він був, лікар не знає:
"Я их не различаю между собой. Поляки - те не по-русски разhаваривают, а все остальные - не разобрать, кто откуда".
мій репортаж в УНІАН
Мій репортаж в Укрінформ