Я жила з батьками до закінчення школи, а що атестат здобула рано, то й жити окремо почала рано - в неповних 16 років, коли поїхала до Києва вчитися.
потім моя мама почала працювати в Києві і винаймати там квартиру, і я рік прожила з нею. потім були 2 роки в гуртожитку, 1 рік на орендованій квартирі з трьома іншими молодими людьми, знову 1 рік в гуртожитку, потім 3 роки на квартирі... Зараз пішов 4-й рік.
Важко уявити, що я знов могла б жити з батьками. Я їх дуже люблю, але навіть кілька тижнів спільного мешкання можуть стати проблематичними для кількох дорослих людей з різними стилями життя та цінностями...
А я з 19ти почала жити окремо. Була можливість і хороша квартира в центрі(яку дідо залишив сестрі, яка живе в Данії) тому я все ж наполягла, хоча батьки були не дуже в захваті. Бо скучно (казали - хоч кицю залиши) і бо "а що люди скажуть, чого дочка з батьками не хоче жити". Та все ж моє бажання підтримали
Я "теплична рослина", років десь до 23х навіть не замислювалася, що можна жити окремо від батьків :) Але це тому, що в нас досить велика квартира і дуже ненапряжні батьки ))) До того ж і універ, і робота були недалеко від дому, всі друзі також, і не було ніякого сенсу кудись переїжджати. Потім нам із сестрою випала нагода пожити вдвох в однокімнатній квартирі в центрі Києва...з того моменту я почала замислюватися, що хотілося б пожити самій..було декілька спроб, повернень до батьків, різних сусідів, і нарешті я знайшла ідеальну квартиру і живу в ній уже роки 3. Спочатку жила сама, дуже подобалося, потім до мене переїхав хлопець, і тепер насолоджуємося життям вдвох :) Але я вважаю, що якщо є можливість відпустити дітей в самостійне життя раніше - треба це робити. Це вчить відповідальності і самостійності, і допомагає підтримувати нормальні стосунки з батьками :)
Так, погоджуюся, що як випадає нагода дитину відпустити то насильно втримувати не треба. А ще так добре, як батьки розуміють, що дитина (будь-якого віку) має право на самостійну думку і життя так само... то взагалі супер).
після школи поїхала вчитися до Києва. два гуртожитки, зйомні квартири, хоча могла спокійно повернутися до батьків. а потім втекла до Львова, а звідси додому дуууже далеко. та ц дім мій вже тут.
дуже навіть. хоча місцями і було напряжно. але ні про що не шкодую. от вчора була на Подолі - стіііільки спогадів. крім того, що я мешкала самостійно, то я ще й відірвалася :)))))
Так, це збіглося з активним початком статевих моментів :) Правда, потім я на кілька років перетворив свою квартиру на притон, фан-клуб і нічліжку для друзів-розпиздяїв))
Comments 31
потім моя мама почала працювати в Києві і винаймати там квартиру, і я рік прожила з нею. потім були 2 роки в гуртожитку, 1 рік на орендованій квартирі з трьома іншими молодими людьми, знову 1 рік в гуртожитку, потім 3 роки на квартирі... Зараз пішов 4-й рік.
Важко уявити, що я знов могла б жити з батьками. Я їх дуже люблю, але навіть кілька тижнів спільного мешкання можуть стати проблематичними для кількох дорослих людей з різними стилями життя та цінностями...
Reply
Любов з батьками на відстані якась...міцніша))). Я це дуже розумію.
Reply
Reply
Добре, що настояла на свому).
Reply
Reply
Reply
Але я вважаю, що якщо є можливість відпустити дітей в самостійне життя раніше - треба це робити. Це вчить відповідальності і самостійності, і допомагає підтримувати нормальні стосунки з батьками :)
Reply
А ще так добре, як батьки розуміють, що дитина (будь-якого віку) має право на самостійну думку і життя так само... то взагалі супер).
Reply
а потім втекла до Львова, а звідси додому дуууже далеко. та ц дім мій вже тут.
Reply
Reply
крім того, що я мешкала самостійно, то я ще й відірвалася :)))))
Reply
Reply
Зовсім окремо, в іншому місті - з 20 років.
Reply
Reply
Reply
Reply
Leave a comment