В якому віці починати жити окремо від батьків?

[ja_marjana_mama]

Хто в якому віці почав жити окремо від батьків (якщо почав)? Якими були причини цього і чи було це болісно, чи радісно, чи ще якось?

Comments

[ferike]

Я жила з батьками до закінчення школи, а що атестат здобула рано, то й жити окремо почала рано - в неповних 16 років, коли поїхала до Києва вчитися.

потім моя мама почала працювати в Києві і винаймати там квартиру, і я рік прожила з нею. потім були 2 роки в гуртожитку, 1 рік на орендованій квартирі з трьома іншими молодими людьми, знову 1 рік в гуртожитку, потім 3 роки на квартирі... Зараз пішов 4-й рік.

Важко уявити, що я знов могла б жити з батьками. Я їх дуже люблю, але навіть кілька тижнів спільного мешкання можуть стати проблематичними для кількох дорослих людей з різними стилями життя та цінностями...

[ja_marjana_mama]

Напевно таки основним моментом було те, що навчання було в іншому місті.
Любов з батьками на відстані якась...міцніша))). Я це дуже розумію.

[veselamuza]

А я з 19ти почала жити окремо. Була можливість і хороша квартира в центрі(яку дідо залишив сестрі, яка живе в Данії) тому я все ж наполягла, хоча батьки були не дуже в захваті. Бо скучно (казали - хоч кицю залиши) і бо "а що люди скажуть, чого дочка з батьками не хоче жити". Та все ж моє бажання підтримали

[ja_marjana_mama]

От момент, "що люди скажуть" він таки... присутній часто.
Добре, що настояла на свому).

[veselamuza]

Це точно, особливо у старших людей. А моїм вже 60 і 65, хоча ніби і не відсталі від життя, але трохи "що люди скажуть" присутнє

[ja_marjana_mama]

В моїх те саме (62, 61))))

[skip_divided]

Я "теплична рослина", років десь до 23х навіть не замислювалася, що можна жити окремо від батьків :) Але це тому, що в нас досить велика квартира і дуже ненапряжні батьки ))) До того ж і універ, і робота були недалеко від дому, всі друзі також, і не було ніякого сенсу кудись переїжджати. Потім нам із сестрою випала нагода пожити вдвох в однокімнатній квартирі в центрі Києва...з того моменту я почала замислюватися, що хотілося б пожити самій..було декілька спроб, повернень до батьків, різних сусідів, і нарешті я знайшла ідеальну квартиру і живу в ній уже роки 3. Спочатку жила сама, дуже подобалося, потім до мене переїхав хлопець, і тепер насолоджуємося життям вдвох :)
Але я вважаю, що якщо є можливість відпустити дітей в самостійне життя раніше - треба це робити. Це вчить відповідальності і самостійності, і допомагає підтримувати нормальні стосунки з батьками :)

[ja_marjana_mama]

Так, погоджуюся, що як випадає нагода дитину відпустити то насильно втримувати не треба.
А ще так добре, як батьки розуміють, що дитина (будь-якого віку) має право на самостійну думку і життя так само... то взагалі супер).

[bila_kishka]

після школи поїхала вчитися до Києва. два гуртожитки, зйомні квартири, хоча могла спокійно повернутися до батьків.
а потім втекла до Львова, а звідси додому дуууже далеко. та ц дім мій вже тут.

[ja_marjana_mama]

Як я розумію, то всі досвіди були посить позитивними))).

[bila_kishka]

дуже навіть. хоча місцями і було напряжно. але ні про що не шкодую. от вчора була на Подолі - стіііільки спогадів.
крім того, що я мешкала самостійно, то я ще й відірвалася :)))))

[ja_marjana_mama]

Ясне діло))).

[otar]

14 років. Щоправда, мої батьки жили в сусідній квартирі, і я майже щодня в них бував. Але вони заходили до мене дуже рідко, хіба що на розбірки :)

Зовсім окремо, в іншому місті - з 20 років.

[ja_marjana_mama]

Нічого собі!!! 14 років і сам!)) Хоча напевно тут статевий момент так само відіграє свою роль.

[otar]

Так, це збіглося з активним початком статевих моментів :) Правда, потім я на кілька років перетворив свою квартиру на притон, фан-клуб і нічліжку для друзів-розпиздяїв))

[ja_marjana_mama]

А батьки з сусідньої квартири тихо раділи, що це все не відбувається у них в квартирі;))).