В якому віці починати жити окремо від батьків?
Хто в якому віці почав жити окремо від батьків (якщо почав)? Якими були причини цього і чи було це болісно, чи радісно, чи ще якось?
Текст, на жаль не видно надто добре, проте таки зорієнтуватися можна.
Щодо себе, то я жила з батьками до одруження (до 25 з половиною років). Раніше якось не було причин, бо вчилася в тому ж місті, де були батьки та і взагалі якось про це навіть розмови не велися. Окрім того коштовність окремого житла, а я була студенткою мед. інституту і відповідно не працювала додатково. Ну і ще те, що "не випадає жити самій неодруженій дівчині", - так, таке також було))).
Перших кілька днів зі мною було відчуття такого якогось смутку, що це вже ж... "на все"))). Хоча раніше мені дуже часто хотілося, щоб це момент настав. А потім я швидко звикла. Тобто все минуло спокійно.
У віці 20-21 я жила один рік у США, де все було зовсім по-іншому. Реально всі після закінчення "хайскул" перебиралися в гуртожитки, окремі помешкання (хто як міг). Це ще пов"язане з тим, що в них студенське життя винесене в окремі містечка (кампуси), де є гутожитки, окремі будинки і квартири під винайм. Не є так, що діти (підлітки, молодь) відразу починає самостійно жити незалежно від батьків, ні (далеко не завжди). Таки навчання оплачують батьки, ясно що і поточні витрати беруть також на себе тато і мама. Хоча якщо хочеться додаткових витребеньок, то ясно, що треба працювати. Працює хто тільки де. І в кафе-ресторанах, і в університеті завжди є багато роботи: бібліотека, спорт зал ітд. Одним словом кожен рятується як може))). Ще в них вже наче роками принято, що в певному віці людина починає самостійне життя і в суспільстві багато моментів до цього пристосовано. Був навіть фільм на предмет цього: "Кохання та інші неприємності".
В нас з цим значно складніше і по-перше у матеріальному аспекті (як не мене). Але часто батьки надто сильно намагаються контролювати життя дітей, що просто не відпускають їх від себе ні на крок. Ну так якось наче має бути.
Знайшла цікаву статтю: "Чому діти сидять на шиї у батьків?".( частина 1, частина 2) .
Тема ще на слуху і тому, що у багатьох друзів є вже досить дорослі діти, які за певний час вже будуть обирати місце подальшого навчання. І часто діти хочуть інше місто, а батьки свідомо заперечують це. Причому не з матеріальних причин, а тому, що дитина буде далеко і ... їм буде складно їх контролювати. Ну і ще те, що і у Львові є багато добрих ВУЗів, що тут є житло ітд. Не знаю (поки), якою буде моя позиція щодо цього за кілька років, але на нині це мені видається таки не надто вірним відношенням до вибору дитини.
В кого які думки на предмет цього? В кого яких досвід?
Всім гарного початку тижня!
Текст, на жаль не видно надто добре, проте таки зорієнтуватися можна.
Щодо себе, то я жила з батьками до одруження (до 25 з половиною років). Раніше якось не було причин, бо вчилася в тому ж місті, де були батьки та і взагалі якось про це навіть розмови не велися. Окрім того коштовність окремого житла, а я була студенткою мед. інституту і відповідно не працювала додатково. Ну і ще те, що "не випадає жити самій неодруженій дівчині", - так, таке також було))).
Перших кілька днів зі мною було відчуття такого якогось смутку, що це вже ж... "на все"))). Хоча раніше мені дуже часто хотілося, щоб це момент настав. А потім я швидко звикла. Тобто все минуло спокійно.
У віці 20-21 я жила один рік у США, де все було зовсім по-іншому. Реально всі після закінчення "хайскул" перебиралися в гуртожитки, окремі помешкання (хто як міг). Це ще пов"язане з тим, що в них студенське життя винесене в окремі містечка (кампуси), де є гутожитки, окремі будинки і квартири під винайм. Не є так, що діти (підлітки, молодь) відразу починає самостійно жити незалежно від батьків, ні (далеко не завжди). Таки навчання оплачують батьки, ясно що і поточні витрати беруть також на себе тато і мама. Хоча якщо хочеться додаткових витребеньок, то ясно, що треба працювати. Працює хто тільки де. І в кафе-ресторанах, і в університеті завжди є багато роботи: бібліотека, спорт зал ітд. Одним словом кожен рятується як може))). Ще в них вже наче роками принято, що в певному віці людина починає самостійне життя і в суспільстві багато моментів до цього пристосовано. Був навіть фільм на предмет цього: "Кохання та інші неприємності".
В нас з цим значно складніше і по-перше у матеріальному аспекті (як не мене). Але часто батьки надто сильно намагаються контролювати життя дітей, що просто не відпускають їх від себе ні на крок. Ну так якось наче має бути.
Знайшла цікаву статтю: "Чому діти сидять на шиї у батьків?".( частина 1, частина 2) .
Тема ще на слуху і тому, що у багатьох друзів є вже досить дорослі діти, які за певний час вже будуть обирати місце подальшого навчання. І часто діти хочуть інше місто, а батьки свідомо заперечують це. Причому не з матеріальних причин, а тому, що дитина буде далеко і ... їм буде складно їх контролювати. Ну і ще те, що і у Львові є багато добрих ВУЗів, що тут є житло ітд. Не знаю (поки), якою буде моя позиція щодо цього за кілька років, але на нині це мені видається таки не надто вірним відношенням до вибору дитини.
В кого які думки на предмет цього? В кого яких досвід?
Всім гарного початку тижня!