* * *
Ёсць мноства розных прастор. Прастора стэпаў і мораў, прастора гор і балот, прастора літаратуры і музыкі, прастора паветра і зямных нетраў. Але ж адзіная прастора, якая не вонкі, а ў сэрцах людзей, - загадкавая прастора любові. Шырачэзная і глыбокая, яна змяшчае ў сабе ўсе зямныя абсягі, а таксама неабсяжны Сусвет.

* * *
Я бягу па дарозе. А за мной, накочваючы, гоняцца хвалі Акіяна Мінулага. Яны ніяк не могуць мяне дастаць, бо я пастаянна перасякаю фінішную рысу. Рыса наступае разам са мной - на Абшар Будучыні. Але я не магу яе перасекчы. Не здатны і разгледзець нічога наперадзе - пот засціць вочы, у грудзях тахтае неўтаймоўнае сэрца. Блізка, блізка ад мяне ( Read more... )

* * *
Ідуць з кашамі розныя чалавечкі. Ідуць да рэдакцыі - акрыленыя і панурыя, самаўпэўненыя і запалоханыя, з кашамі, рознымі па вазе і памерах. Становяцца ў чаргу, вітаючыся стрымана, бо лічаць чаргоўцаў праціўнікамі. Стаяць цярпліва, утойваюць змесціва кашоў пад сукном - апасаюцца плагіяту. Кідаюць ацэначныя позрікі на сабратаў па чарзе, таму- ( Read more... )

Стаю ў цэнтры нерухомага дыска - чорнага, паліраванага і вялізнага. Мне ўстойліва і памысна. Так стаю дзень пры дні. І паступова пачынаюць балець мае ногі, смылець хрыбетнік, касцянець шыя. Адужаўшы апаску, ступаю крок наперад. І раптам заўважаю, што пачынаю мяняць становішча. Я еду кудысьці. Ступаю яшчэ крок наперад. І яшчэ адзін крок. Цяпер ( Read more... )

* * *

Ми просили в слізних молитвах бездоганного рівноправ’я. Ми бажали, щоб не було надмірного багатства і страшної убогості. Щоб не кололи нам очі могутнє здоров'я і жахливе каліцтво. Щоб не було пошані та хули, божевільних і геніїв. І коли вступили в країну, яку вимолили нарешті, то побачили пустелю... І пожвавилася вона лише нашої нерівністю - ( Read more... )

* * *

На кам'яному майданчику, в сірому лахмітті, товчеться безликий народ. Довго і нетямуща товчеться. Раптом вибігає з натовпу одна фігура, заскакує на плоский валун і стає на руки. Люди захоплено ахають і призначають його Вождем. Тоді заскакує на сусідній валун інша людина, спускає штани і обертається до натовпу голим задом. Всі охають, і стає ( Read more... )

* * *

Вони любили життя, але знали, що помруть. Щоб обдурити смерть, вони будували собі піраміди чужими руками. Обкрадаючи всіх і все, збирали скарби і відносили їх на той світ. Вони вважали, що золото допоможе їм у вічному житті. Але люди проникали в усипальні і повертали свої скарби, сподіваючись, що золото допоможе їм жити тут і зараз.

* * *

Яны ( Read more... )

* * *

Убивши щигликом комашку, що повзла по столу, людина відчула докучливу незручність. «Її життя не мало жодного сенсу», - з легкістю виправдав він себе. Через півроку людину змусили їхати в чужу країну, щоб воювати і убивати ближніх своїх. Він загинув від вибуху, що розірвав його на шматочки. Хтось порахував нікчемним його життя.

* * *

Забіўшы ( Read more... )

* * *

Я йшов по темному коридору у веселій компанії. Як і всі супутники, я раз у раз стукався у всі двері, що тягнулися з обох боків. Мені ніхто не відкрив, хоч один за одним зникали за дверима мої приятелі. Я діставав в'язки ключів, але жоден не пасував до замків, якими закривалися ті двері. Я кричав, і голос мій мчав уздовж коридору. А відлуння ( Read more... )

* * *

Відмучившись війною, ми присягнулися жити мирно. Але вона не припинялася ніколи, а з полів і вулиць пішла під дахи. У кожній сім'ї, в будь-якому співтоваристві під білими вбраннями зачаїлися її війська. Шиплять, бажаючи прорватися назовні, злитися в один отруйний клубок, кусаче змії війни. От них не можна позбутися зовсім, можна тільки ( Read more... )