«Знедолені». Співають всі
Зірвавши джекпот з чудовим “Король говорить!”, Том Хупер вирішив підкорити оскарівську вершину вдруге. Оскільки я не читав роман Віктора Гюго і не дивився одноіменний мюзикл, сприймав фільм британського режисера як самостійний твір. Насолодитися дійством допомогли й локалізатори, котрі правильно не стали дублювати пісні - хоча трохи смішили французи, що співають англійською, а говорять українською.
Можливо, краще було поставити субтитри й на діалоги, враховуючи, що їх кіт наплакав. Експеримент із записом пісень вживу прямо на знімальному майданчику загалом вдався: так, голоси іноді тремтять, зриваються, говорять під музику, але це лише додає щирості - в переживання героїв віриться більше, аніж під бездоганну фонограму. Оригінальна екранізація літературної класики - сподобалося, навіть попри нелюбов до мюзиклів.
Акторський склад просто блискучий - Х'ю Джекман отримав заслужений Золотий глобус, та й Оскара він достойний більше за алкоголіка Дензела Вашингтона чи іншого претендента - ненормального Бредлі Купера. Австралієць відмінно зіграв змарнілого бородатого каторжника, у серці котрого живе тільки ненависть і помста. Однак людська доброта змінить Жана Вальжана - допоможе знову полюбити, піклуватися про слабких, боротися за справедливість і навіть пробачити ворога.
Не менш закономірні й нагорода та номінація Енн Гетевей - після агресивно сексуальної Жінки-Кішки феноменальне перевтілення в нещасну матір-одиначку Фантіну. “I Dreamed а Dream” буквально розриває душу, від вигляду схудлої на 11(!) кг. Енн стає просто боляче, як і пронизливого епізоду зі стрижкою. І звичайно, слід похвалити Рассела Кроу в ролі Жавера - справжній фанатичний служака, принциповий і незламний. Проте й сталевий інспектор виявляється здатним на сумніви та співчуття.
Другопланові персонажі також не підкачали - Аманда Сайфред та Едді Редмейн добре зіграли романтичну пару, Епоніна страждає через нерозділене кохання, молоді революціонери гарячі й нестримні, Гаврош меткий і безстрашний. Градус драматизму та пафосу знижують лисиця Аліса з котом Базиліо - злодійкувате подружжя Тенардьє у виконанні Хелени Бонем-Картер й Саші Барона Коена просто відпадне, пісенька шинкаря шедевральна, суперовий гумор - “Моя маленька Коржетта... Козетта!”
Повеселив “засланий козачок” серед повстанців - одразу згадалося жегловське “Они меня в момент расшифруют, каждая собака в лицо знает”. Хоча 2,5-годинне кіно наприкінці здається затягнутим, це дозволяє глибше розкрити героїв та сюжет. Логічні номінації за костюми, грим та зачіски, роботу художника-постановника - відчувається атмосфера Франції 19 століття. Поза сумнівом, один з кращих фільмів минулого року - що називається, “must see”.
Костянтин Єлішевич
P.S. від власниці блогу
Просто неймовірний фільм! Захоплює увагу від першого кадру і тримає її до останнього. В мене й досі в голові пісні цього фільму крутяться!
Найбільше вразили кадри душевних мук, коли зачерствіла і майже мертва душа Жана Вальжана зіткнулася із справжньою добротою та милосердям. Саме так відбувається, коли тебе торкається Боже благословення…
Жавер неперевершений - я не знала, що в Рассела Кроу такий приємний голос.
Інші персонажі теж порадували. Єдине - дратувала Козетта. Ну пощастило ж дівчинці в житті! І що ж їй ще залишається, як марити про велике і світле кохання о_О Особисто мені набагато ближчий образ Епоніни. Неймовірно сильна духом, вона зуміла побороти свій біль і вчинити правильно. Така дівчина дуже природно виглядає на барикадах, вона готова піти скрізь, де її коханий. А от чи могла би там бути Козетта?
Ну і наостанок. Революція живе у серцях. А весна обов’язково прийде :)