«Анна Кареніна». Хруст французской булки
Із задоволенням подивився британську версію російської класики, хоча не є шанувальником Льва Толстого та історичних мелодрам. Режисер Джо Райт і сценарист Том Стоппард знайшли новий підхід до екранізації великого твору - після експериментів з Джейн Остін і Вільямом Шекспіром вони красиво проілюстрували слова останнього, що “Весь світ театр. В ньому жінки, чоловіки - усі актори”.
Ідея з перенесенням дійства на театральні підмостки виявилася більш ніж вдалою - навмисна гротескність знімає усі претензії щодо “клюкви” і “недостовірності”. Двері, що відкриваються з приміщення в чисте поле, коні, які скачуть сценою, синхронні рухи службовців, завмерлі фігури на балу, зміна декорацій і все це під “бєрьозку” з акцентом - сміливий та оригінальний хід. Особливого шарму додала озвучка - поєднання української мови з іменами типу “Сєрьожа” чи “Алєксєй Алєксандровіч” :)
Номінації на Оскар цілком заслужені - оператор, художник-постановник, композитор і костюмер попрацювали на славу. І скільки б вічно невдоволені імпер-патріоти не бурчали, що “тупиє піндоси, всьо било нє так” , атмосферу епохи відтворено добре - така собі “Россия, которую мы потеряли» з вальсами Шуберта і упоительными лакеями-юнкерами. А на іншому полюсі - брудний обхідник та селяни з косами.
Актори зіграли непогано - Кіра Найтлі ніби народилася для ролей витончених аристократок, тож любовні терзання Анни показала досить переконливо. Підозріло схожий на “Піпца” Вронський хоч і не дуже нагадує офіцера-коханця, але щосили старається відповідати книжному прототипу. Білл Візлі з “Гаррі Поттера” став моїм тезкою Левіним - відростив бороду і страждає за простий народ, наче Толстой.
З партнера Кіри по “Гордості та упередженню” Метью Макфейдена вийшов прикольний і колоритний Стіва Облонський - у нього лише пара епізодів, зате шикарних. Найбільше ж сподобався Каренін у чудовому виконанні Джуда Лоу - останній майже без міміки, переважно очима розкрив переживання та біль сухаря-чиновника, котрий щиро любить свою дружину. Сильна, порядна і благородна людина - фактично моральний компас фільму.
Однозначно рекомендую до перегляду - екранізація нестандартна, але достойна. Тільки кобилку Фру-Фру шкода.
Костянтин Єлішевич
P.S. від власниці блогу
Мені найбільше сподобався образ Анни. Кіра Найтлі просто геніально передала метання та страждання незадоволеної життям жінки.
Також сподобався образ Кітті, яку зіграла Алісія Вікандер. Перетворення із наївної дівчинки, яка живе у химерному світі мрій та сподівань, у матір та хазяйку просто вражаюче.
Фільм однозначно сподобався і я отримала величезне задоволення під час перегляду.