Я не знаю, що й думати зараз. Скільки себе пам’ятаю, я любила молитися. Але ніколи ще не молилася так, як тепер. Ні, не ревніше, ніж раніше. Просто з відчуттям, наче стою на краю прірви. І навіть надто голосне слово може мене в неї зіштовхнути. Хоча насправді зіштовхнути в неї може відсутність слів. І відсутність віри. А віри, здається, усе менше
(
Read more... )
Comments 8
Reply
Reply
уповаймо на Милосердного... буде все, як вІн дасть.
Reply
Reply
и поздравляю с книгой! хочу "помаранчевий дарунок", но пока в книжном не видела, веду охоту)
Reply
Leave a comment