...
Я не знаю, що й думати зараз. Скільки себе пам’ятаю, я любила молитися. Але ніколи ще не молилася так, як тепер. Ні, не ревніше, ніж раніше. Просто з відчуттям, наче стою на краю прірви. І навіть надто голосне слово може мене в неї зіштовхнути. Хоча насправді зіштовхнути в неї може відсутність слів. І відсутність віри. А віри, здається, усе менше...
Зрештою, людської віри вже не залишилося. Молюся, аби Бог у Своєму милосерді послав мені її трохи - розміром рівно з гірчичне зерно.
Учора прийшла лютнева «Кана» з моїм текстом, писаним ще в листопаді. Я ділилася роздумами про випробування, які тоді - так давно! - здавалися ох якими серйозними. Я писала про те, що Бог ніколи не обіцяв нам легкого життя чи відсутність випробувань. Правда, тоді я не думала, що випробування будуть такими.
Я знаю, попереду нелегкі часи. Знаю, що мир настане не скоро. Прірва попереду глибока.
Та Бог сильніший. Знаю. Знаю.
***
Тимчасом у мене вийшла нова дитяча книжка. Я так тішилася нею вранці. Хотіла написати радісний, вдячний пост, показати обкладинку, розповісти про те, як її писала, коли Богданка ще товклася в животику і я її називала Танцівницею. Але потім я прочитала новини. І єдине, що хочеться показати звідти зараз - ось цей малюнок Вікторії Кириченко. Дивлюся на нього й знаю, що дорога попереду ще довга. Але попереду - світло.
Зрештою, людської віри вже не залишилося. Молюся, аби Бог у Своєму милосерді послав мені її трохи - розміром рівно з гірчичне зерно.
Учора прийшла лютнева «Кана» з моїм текстом, писаним ще в листопаді. Я ділилася роздумами про випробування, які тоді - так давно! - здавалися ох якими серйозними. Я писала про те, що Бог ніколи не обіцяв нам легкого життя чи відсутність випробувань. Правда, тоді я не думала, що випробування будуть такими.
Я знаю, попереду нелегкі часи. Знаю, що мир настане не скоро. Прірва попереду глибока.
Та Бог сильніший. Знаю. Знаю.
***
Тимчасом у мене вийшла нова дитяча книжка. Я так тішилася нею вранці. Хотіла написати радісний, вдячний пост, показати обкладинку, розповісти про те, як її писала, коли Богданка ще товклася в животику і я її називала Танцівницею. Але потім я прочитала новини. І єдине, що хочеться показати звідти зараз - ось цей малюнок Вікторії Кириченко. Дивлюся на нього й знаю, що дорога попереду ще довга. Але попереду - світло.