Нарада
Коваль завітав у вівторок на нараду. Там йому винесли мізки, розклали по філіжаночкам і почали куштувати, прицмокуючи і беззастережно виказуючи усіляке схвалення. Ковалів начальник, Кролєвець, заздалегідь забезпечив присутніх десертними ложечками. Та й почалося.
- Коллєги, - каже Морквинівна, - перед нашим товариством постала неабияка проблєма. На реалізацію до нас надійшов проект, за яким нам необхідно відтворити декілька червоних ліній. Чи готові ви до такої оборудки?
- Ще б пак! - відповіда Кролєвець. Він - директор, і повсякчас готовий узятися до роботи, яку доведеться виконувати кому-небудь іншому. Та все ж, одначе, пита задля ясності: - Адже ж ми можемо, чи не так?
Начальник секції малювання Кумов’як похапцем кива:
- То авжеж! Ось якраз Коваль задля цього тут присутній, він чи не найкращий спєц в галузі зображення червоних ліній. Його (спеціально) запрошено на нараду аби він виклав нам свою компетентну думку.
- Ат! Приємно… - мовить Морквинівна. - Мене ви всі знаєте. А це - Лєночка, вона в нашому товаристві фахівець з дизайну.
Лєночка зашарілася і ніяково посміхається. Нещодавно вона закінчила економічний, і з дизайном співвідноситься приблизно як Роксана Бабаян із Брітні Спірс.
- Отож, - веде Морквинівна, - необхідно зобразити сім червоних ліній. Усі вони мають бути безповоротно перпендикулярними, а до того, деякі з них мають бути намальовані зеленим кольором, а деякі - прозорим. Всьо яссна?
- Ні, - відповіда Коваль.
- Не треба так поспішати, любчику! - встряга Кумов’як. - Проблєму ясно змальовано, то давайте братися до діла. Адже ж ви, Ковалю, професіонал. Не змушуйте нас впевнитися у зворотньому.
- Бачте, в чому річ, - пояснює Коваль, - під терміном «червона лінія» мається на увазі те, що колір лінії - червоний. Зобразити червону лінію зеленим кольором не скажу, щоб неможливо, але дуже-дуже близенько до неможливого…
- Ковалю, до чого це ви ведете, коли кажете «неможливо»? - запитує Кумов’як.
- Я лише змальовую ситуацію. Напевно, є чимало людей, що страждають на дальтонізм, і яким байдужий колір лінії, яким би він не був, але я не певен, що до цільової аудиторії вашого проекту належать самі лише такі люди.
- Тобто, узагалі, це можливо, чи не так, Ковалю? - пита Морквинівна.
Коваль потроху усвідомлює, що вскочив у халепу.
- Скажімо так, - мовить він далі, - лінія, як така, може бути зображена взагалі будь-яким кольором. Але задля отримання червоної лінії, слід використовувати лише червоний.
- Ковалю, ви нас не вводьте в оману, як буде на те ваша ласка. Тільки-но ви казали, що це можливо.
Коваль про себе кляне свою язикатість.
- Ні, ви невірно мене зрозуміли. Я хотів лише сказати, що у деяких, доволі нечисленних ситуаціях, колір лінії не буде мати значення, але й тоді лінія все ж таки не буде червоною. Розумієте, не буде вона червоною! Вона буде зеленою. А вам потрібна червона.
На деякий час настає тиша, в якій виразно чути тихе напружене гудіння синапсів.
- А якщо, - осяяний думкою, підхоплюється Кролєвець, - намалювати їх синім кольором?
- Все одно не вийде, - хита макітрою Коваль. - Якщо зобразити їх синім, то ж вийдуть сині лінії.
Знову тиша, яку цього разу перериває сам Коваль.
- І не збагнути мені ще ось чого… Що мали на увазі, коли вели мову про лінії прозорого кольору?
Морквинівна спогляда на нього поблажливо, як добра вчителька на учня-неука.
- Як би вам краще пояснити?.. Ковалю, хіба ж вам не відомо, що таке «прозорий»?
- Відомо.
- І що таке «червона лінія», маю сподівання, не треба розтлумачувати?
- Ні, не треба.
- От! То й зобразіть нам червоні лінії прозорим кольором.
Коваль на мить завмира, міркує.
- Як же має виглядати результат, підкажіть, будьте ласкаві? Як ви собі це уявляєте?
- Отакої, Ковалю-Ковалю! - каже Кумов’як. - Та й по всьому… А чи в нас дитячий садочок? Хто тут фахівець із червоних ліній, Морквинівна чи то, все-таки, ви?
- Я лише намагаюся висвітлити задля себе деталі завдання…
- А що ж такого незрозумілого?.. - встряга в розмову Кролєвець. - Адже ж вам відомо, що таке «червона лінія»?
- Так, але…
- І що таке «прозорий», теж ви петраєте?
- Авжеж, та все-таки…
- То що ж іще вам висвітлити? Ковалю, нумо не скочуватися до непродуктивних суперечок. Задачу поставлено, вона чітка й зрозуміла. Якщо маєте конкретні питання, то - вперед.
- Адже ви професіонал, - додає Кумов’як.
- Гаразд, - підкорюється Коваль, - грець із ним, з кольором. Але ж мова ще й про перпендикулярність?
- Атож, - піддакує Морквинівна, - сім ліній, усі безповоротно перпендикулярні.
- Перпендикулярні до чого? - уточнює Коваль.
Морквинівна заходиться передивлятися свої папери.
- Е-е-е, - врешті вона відгукується, - як би оце… До усього. Між собою. Чи то, як його там… Не знаю. Гадала, вам відомо, які це бувають перпендикулярні лінії.
- Ет! Авжеж, відомо йому. - Вимахує руками Кумов’як. - Професіонали ми тут, чи хто?..
- Перпендикулярними можуть бути дві лінії, - терпляче пояснює Коваль. - Усі сім одночасно не можуть бути перпендикулярними по відношенню одна до однієї. Це геометрія, 6-ий клас.
Морквинівна струсонувши головою, відганя від себе мерехтливий морок давно забутої шкільної освіти. Кролєвець ляска долонею по столу:
- Ковалю, на Бога, що ви затялися: «6-ий клас, 6-ий клас». Будьмо взаємоввічливими! Не треба нам цих образливих натяків. Підтримуйте конструктивний діалог. Адже ж не ідіоти тут радяться.
- І я так вважаю, - каже Кумов’як.
Коваль сова до себе аркуш паперу.
- Отож, - каже він. - Ан! Я вам намалюю. Осьочки лінія, так?
Морквинівна ствердно кива.
- Малюємо іншу… - каже Коваль. - А чи вона перпендикулярна до першої?
- То-о…
- Так, вона перпендикулярна.
- Хех! Бачте! - радісно вигукує Морквинівна.
- Заждіть, ще не по всьому. Тепер малюємо третю… Вона перпендикулярна до першої?..
Вдумлива тиша. Не дочекавшись на відповідь, Коваль відповідає сам:
- Так, до першої лінії вона перпендикулярна. Але з другою лінією вона не перетинається. До другої лінії вона паралельна.
Настає тиша. По тому Морквинівна піднімається зі свого місця, і оминувши стола, підступа до Коваля з тилу, зазираючи до нього через плече.
- Тоді… - невпевнено промовляє вона. - Напевно, що так.
- Ось в тім-то й річ, - каже Коваль, намагаючись закріпити успіх. - Допоки ліній дві, вони можуть бути перпендикулярними. Позаяк їх більшає…
- Можна мені олівця? - питає дозволу Морквинівна.
Коваль віддає олівець. Морквинівна обережно малює кілька непевних ліній.
- А якщо так?..
Коваль зітхає.
- Це називається трикутником. Ні, це не перпендикулярні лінії. Ще й до того їх три, а не сім.
Морквинівна кривить губи.
- Чому це вони сині? - зненацька пита Кролєвець.
- Чому так, до речі, - підтримує Кумов’як. - Сам хотів спитати.
Коваль кілька разів зморгує, вдивляючись у малюнок.
- У мене олівець синій, - нарешті каже. - Адже ж це просто задля демонстрації…
- То може в тому-то і річ? - нетерпляче перебива його Кролєвець тоном людини, яка щойно уторопала складну концепцію й чимшвидш намагається донести її оточуючим, допоки не втрачено думку. - У вас же лінії сині. То ви намалюйте червоні, і тоді побачимо, що станеться.
- Станеться те саме, - впевнено каже Коваль.
- Як так, те саме? - промовля Кролєвець. - Хіба ви можете бути певні, якщо навіть не спробували? Отож намалюйте червоні - і побачимо.
- Наразі не маю червоного олівця, - зізнається Коваль. - Але можна із впевненістю сказати…
- Чом це ви не підготувалися, - докірливо каже Кумов’як. - Адже ж знали, що має бути нарада…
- Достеменно можу вам підтвердити, - у розпачі каже Коваль, - червоним кольором вийде точно так само.
- Чи це не ви минулого разу нам казали, - переходить у наступ Кумов’як, - що червоні лінії треба зображати червоним кольором? Осьочки, я собі занотував. А тепер самі й малюєте їх синім олівцем. Чи це, як на вас, червоні лінії?
- До речі, так, - зауважує Кролєвець. - Я ж іще запитував у вас про синій колір. І що ви відповіли?
Аж раптом Коваля рятує Лєночка, яка з цікавістю вивчає його малюнок зі свого місця.
- Здається, я розумію, - каже вона. - Адже ж зараз не про колір йдеться, так? А про цю, як ви її називаєте? Перпер-щось-таке?
- Перпендикулярність ліній, так, - із вдячністю відгукується Коваль. - З кольором ліній це аж ніяк не пов’язано.
- Усе, врешті-решт ви мене таки збили з пантелику, - мовить Кролєвець, переводячи погляд з одного учасника наради на іншого. - Із чим ми маємо проблєму? З кольором, а чи то з перпендикулярністю?
Морквинівна розгублено зойкує і хита головою. Вона також вкрай спантеличена.
- І з тим, і з іншим, - тихо каже Коваль.
- Ніц не розумію! - каже Кролєвець, придивляючись до своїх зчеплених у замок пальців. - Осьочки є задача. Всього лишень і треба, що сім червоних ліній. Аби ж було б їх двадцять!.. Але ж маємо лиш сім. Проста задачка. Нашим замовникам необхідно мати сім перпендикулярних ліній, чи не так?
Морквинівна кива.
- І Кумов’як також не бачить жодних проблєм, - веде своє Кролєвець. - Чи я маю рацію, Кумов’яче?.. Ось. То що ж нам стає на заваді?
- Геометрія, - зітхаючи каже Коваль.
- А ви її облиште, та й по тому! - вигукує Морквинівна.
Коваль мовчить, розмірковуючи. В його мізках народжуються одна за іншою яскраві метафори, які б дозволили продемонструвати шановному панству сюрреалізм того, що відбувається, але всі вони, хай їм грець, приймаючи форму слів, неодмінно починаються з брутальних «Бляха!» і «Дідько!», що в жодному разі не є доречним у діловому мовленні.
Стомившись чекати на відповідь, Кролєвець промовля:
- Ковалю, ви запросто скажіть - можна це зробити, чи то ні? Зрозуміло, що ви вузько спрямований фахівець, і вам не второпати всієї картини цілком. Але ж то не є занадто складно - зобразити такі-сякі сім ліній? Зо дві години торочимо якусь маячню, й ніяк не дамо собі ради.
- Точно, - каже Кумов’як. - Вам аби прискіпатися, тільки те й робите, що галасуєте: «Неможливо! Неможливо!». Запропонуйте своє рішення! Прискіпатися чи не останній дурень може, даруйте. Адже ж ви професіонал!
Коваль стомлено зітхає:
- Гаразд. Я вам намалюю дві достеменно перпендикулярні червоні лінії, а інші - прозорим кольором. Вони будуть прозорі, їх не буде видно, але я їх намалюю. Це вас влаштує?
- Нас це влаштує? - Морквинівна обертається до Лєночки. - Так, нас влаштує.
- От тільки ще хоча б пару - зеленим кольором, - додає Лєночка. - І ще у мене є питання, не заперечуєте?
- Ні, - мертвим голосом відгукується Коваль.
- А чи можна одну лінію зобразити у вигляді кошеняти?
Коваль мовчить кілька секунд, потім запитує:
- Як, кажете?..
- Ну, той… у вигляді кошеняти. Кошеняточки. Наші користувачі в захваті від звіряток. Було б дуже непогано аби…
- Ні, - каже Коваль.
- Чом би й ні?
- Ні, звичайно я можу намалювати вам кота. Я не майстер, але можу спробувати. Але ж то вже буде не лінія. То буде кіт. Лінія і кіт - то різні речі.
- Кошенятко, - уточнює Морквинівна. - Не кіт, а кошенятко, маленьке таке, симпатичне. Коти - вони…
- То байдуже, - хита головою Коваль.
- Взагалі ніяк, чи що?.. - розчаровано запитує Лєночка.
- Ковалю, ви хоча б дослухали до кінця, - роздратовано каже Кролєвець. - Не дослухали, а вже кажете «Ні».
- Я допетрав, - не відриваючи погляду від столу, каже Коваль. - Зобразити лінію у вигляді кошеняти неможливо.
- То і грець з ним, - дозволяє Лєночка. - Може тоді пташку вдасться?
Коваль мовчки зазирає їй у вічі, і Лєночка прозріває.
- То і грець з ним, - знову повторює вона.
Кролєвець ляскає долонею по столу.
- То на чому ми спинилися? Що будемо робити?
- Сім червоних ліній, - каже Морквинівна. - Дві - червоним кольором, дві - зеленим, а інші - прозорим. Так? Я правильно зрозуміла?
- Так, - відповідає Кумов’як, перш ніж Коваль встигає розтулити рота.
Кролєвець задоволено кива.
- Ото й по всьому… Тоді це все, коллєги?.. Нумо до роботи?.. Ще питання?..
- Ой, - пригадує Лєночка. - Ми ще маємо червону повітряну кульку! Скажіть, чи можете ви її наповнити повітрям?
- Так, до речі, - каже Морквинівна, - пропоную про це також одразу порадитися, щоб два рази не збиратися.
- Ковалю, - повертається до нього Кролєвець, - ми це можемо?
- Яким чином мене стосується повітряна кулька? - здивовано запитує Коваль.
- Вона ж червона! - пояснює Лєночка.
Коваль тупо мовчить, посіпуючи кінчиками пальців.
- Ковалю, - нервово запитує Кролєвець. - То ви це можете, чи ні? Питання просте.
- Та, - обережно промовляє Коваль, - узагалі-то я, звичайно, можу, але ж…
- Ото й гаразд, - погоджується Кролєвець. - Завітайте до них, наповніть повітрям кульку. Витрати на відрядження за необхідності вам надамо.
- Завтра можна? - питає Морквинівна.
- Авжеж, - відповідає Кролєвець. - Маю думку, що все буде гаразд… Отож, тепер усе?.. То й чудово. Продуктивно попрацювали… Дякую усім і на все добре!
Коваль кілька разів мига очима, аби повернутися до об’єктивної реальності, потім підводиться і повільно чвалає на вихід. Біля порогу його наздоганяє Лєночка.
- Як буде ваша ласка, маю до вас ще одне прохання, - каже вона, зашарівшись. - Коли будете наповнювати повітрям кульку… Ви б змогли її зробити у вигляді кошеняти?..
Коваль зітхає.
- Авжеж. Я можу все, - каже він. - Усе без винятку. Адже я професіонал.
(C) http://alex-aka-jj.livejournal.com/66984.html
- Коллєги, - каже Морквинівна, - перед нашим товариством постала неабияка проблєма. На реалізацію до нас надійшов проект, за яким нам необхідно відтворити декілька червоних ліній. Чи готові ви до такої оборудки?
- Ще б пак! - відповіда Кролєвець. Він - директор, і повсякчас готовий узятися до роботи, яку доведеться виконувати кому-небудь іншому. Та все ж, одначе, пита задля ясності: - Адже ж ми можемо, чи не так?
Начальник секції малювання Кумов’як похапцем кива:
- То авжеж! Ось якраз Коваль задля цього тут присутній, він чи не найкращий спєц в галузі зображення червоних ліній. Його (спеціально) запрошено на нараду аби він виклав нам свою компетентну думку.
- Ат! Приємно… - мовить Морквинівна. - Мене ви всі знаєте. А це - Лєночка, вона в нашому товаристві фахівець з дизайну.
Лєночка зашарілася і ніяково посміхається. Нещодавно вона закінчила економічний, і з дизайном співвідноситься приблизно як Роксана Бабаян із Брітні Спірс.
- Отож, - веде Морквинівна, - необхідно зобразити сім червоних ліній. Усі вони мають бути безповоротно перпендикулярними, а до того, деякі з них мають бути намальовані зеленим кольором, а деякі - прозорим. Всьо яссна?
- Ні, - відповіда Коваль.
- Не треба так поспішати, любчику! - встряга Кумов’як. - Проблєму ясно змальовано, то давайте братися до діла. Адже ж ви, Ковалю, професіонал. Не змушуйте нас впевнитися у зворотньому.
- Бачте, в чому річ, - пояснює Коваль, - під терміном «червона лінія» мається на увазі те, що колір лінії - червоний. Зобразити червону лінію зеленим кольором не скажу, щоб неможливо, але дуже-дуже близенько до неможливого…
- Ковалю, до чого це ви ведете, коли кажете «неможливо»? - запитує Кумов’як.
- Я лише змальовую ситуацію. Напевно, є чимало людей, що страждають на дальтонізм, і яким байдужий колір лінії, яким би він не був, але я не певен, що до цільової аудиторії вашого проекту належать самі лише такі люди.
- Тобто, узагалі, це можливо, чи не так, Ковалю? - пита Морквинівна.
Коваль потроху усвідомлює, що вскочив у халепу.
- Скажімо так, - мовить він далі, - лінія, як така, може бути зображена взагалі будь-яким кольором. Але задля отримання червоної лінії, слід використовувати лише червоний.
- Ковалю, ви нас не вводьте в оману, як буде на те ваша ласка. Тільки-но ви казали, що це можливо.
Коваль про себе кляне свою язикатість.
- Ні, ви невірно мене зрозуміли. Я хотів лише сказати, що у деяких, доволі нечисленних ситуаціях, колір лінії не буде мати значення, але й тоді лінія все ж таки не буде червоною. Розумієте, не буде вона червоною! Вона буде зеленою. А вам потрібна червона.
На деякий час настає тиша, в якій виразно чути тихе напружене гудіння синапсів.
- А якщо, - осяяний думкою, підхоплюється Кролєвець, - намалювати їх синім кольором?
- Все одно не вийде, - хита макітрою Коваль. - Якщо зобразити їх синім, то ж вийдуть сині лінії.
Знову тиша, яку цього разу перериває сам Коваль.
- І не збагнути мені ще ось чого… Що мали на увазі, коли вели мову про лінії прозорого кольору?
Морквинівна спогляда на нього поблажливо, як добра вчителька на учня-неука.
- Як би вам краще пояснити?.. Ковалю, хіба ж вам не відомо, що таке «прозорий»?
- Відомо.
- І що таке «червона лінія», маю сподівання, не треба розтлумачувати?
- Ні, не треба.
- От! То й зобразіть нам червоні лінії прозорим кольором.
Коваль на мить завмира, міркує.
- Як же має виглядати результат, підкажіть, будьте ласкаві? Як ви собі це уявляєте?
- Отакої, Ковалю-Ковалю! - каже Кумов’як. - Та й по всьому… А чи в нас дитячий садочок? Хто тут фахівець із червоних ліній, Морквинівна чи то, все-таки, ви?
- Я лише намагаюся висвітлити задля себе деталі завдання…
- А що ж такого незрозумілого?.. - встряга в розмову Кролєвець. - Адже ж вам відомо, що таке «червона лінія»?
- Так, але…
- І що таке «прозорий», теж ви петраєте?
- Авжеж, та все-таки…
- То що ж іще вам висвітлити? Ковалю, нумо не скочуватися до непродуктивних суперечок. Задачу поставлено, вона чітка й зрозуміла. Якщо маєте конкретні питання, то - вперед.
- Адже ви професіонал, - додає Кумов’як.
- Гаразд, - підкорюється Коваль, - грець із ним, з кольором. Але ж мова ще й про перпендикулярність?
- Атож, - піддакує Морквинівна, - сім ліній, усі безповоротно перпендикулярні.
- Перпендикулярні до чого? - уточнює Коваль.
Морквинівна заходиться передивлятися свої папери.
- Е-е-е, - врешті вона відгукується, - як би оце… До усього. Між собою. Чи то, як його там… Не знаю. Гадала, вам відомо, які це бувають перпендикулярні лінії.
- Ет! Авжеж, відомо йому. - Вимахує руками Кумов’як. - Професіонали ми тут, чи хто?..
- Перпендикулярними можуть бути дві лінії, - терпляче пояснює Коваль. - Усі сім одночасно не можуть бути перпендикулярними по відношенню одна до однієї. Це геометрія, 6-ий клас.
Морквинівна струсонувши головою, відганя від себе мерехтливий морок давно забутої шкільної освіти. Кролєвець ляска долонею по столу:
- Ковалю, на Бога, що ви затялися: «6-ий клас, 6-ий клас». Будьмо взаємоввічливими! Не треба нам цих образливих натяків. Підтримуйте конструктивний діалог. Адже ж не ідіоти тут радяться.
- І я так вважаю, - каже Кумов’як.
Коваль сова до себе аркуш паперу.
- Отож, - каже він. - Ан! Я вам намалюю. Осьочки лінія, так?
Морквинівна ствердно кива.
- Малюємо іншу… - каже Коваль. - А чи вона перпендикулярна до першої?
- То-о…
- Так, вона перпендикулярна.
- Хех! Бачте! - радісно вигукує Морквинівна.
- Заждіть, ще не по всьому. Тепер малюємо третю… Вона перпендикулярна до першої?..
Вдумлива тиша. Не дочекавшись на відповідь, Коваль відповідає сам:
- Так, до першої лінії вона перпендикулярна. Але з другою лінією вона не перетинається. До другої лінії вона паралельна.
Настає тиша. По тому Морквинівна піднімається зі свого місця, і оминувши стола, підступа до Коваля з тилу, зазираючи до нього через плече.
- Тоді… - невпевнено промовляє вона. - Напевно, що так.
- Ось в тім-то й річ, - каже Коваль, намагаючись закріпити успіх. - Допоки ліній дві, вони можуть бути перпендикулярними. Позаяк їх більшає…
- Можна мені олівця? - питає дозволу Морквинівна.
Коваль віддає олівець. Морквинівна обережно малює кілька непевних ліній.
- А якщо так?..
Коваль зітхає.
- Це називається трикутником. Ні, це не перпендикулярні лінії. Ще й до того їх три, а не сім.
Морквинівна кривить губи.
- Чому це вони сині? - зненацька пита Кролєвець.
- Чому так, до речі, - підтримує Кумов’як. - Сам хотів спитати.
Коваль кілька разів зморгує, вдивляючись у малюнок.
- У мене олівець синій, - нарешті каже. - Адже ж це просто задля демонстрації…
- То може в тому-то і річ? - нетерпляче перебива його Кролєвець тоном людини, яка щойно уторопала складну концепцію й чимшвидш намагається донести її оточуючим, допоки не втрачено думку. - У вас же лінії сині. То ви намалюйте червоні, і тоді побачимо, що станеться.
- Станеться те саме, - впевнено каже Коваль.
- Як так, те саме? - промовля Кролєвець. - Хіба ви можете бути певні, якщо навіть не спробували? Отож намалюйте червоні - і побачимо.
- Наразі не маю червоного олівця, - зізнається Коваль. - Але можна із впевненістю сказати…
- Чом це ви не підготувалися, - докірливо каже Кумов’як. - Адже ж знали, що має бути нарада…
- Достеменно можу вам підтвердити, - у розпачі каже Коваль, - червоним кольором вийде точно так само.
- Чи це не ви минулого разу нам казали, - переходить у наступ Кумов’як, - що червоні лінії треба зображати червоним кольором? Осьочки, я собі занотував. А тепер самі й малюєте їх синім олівцем. Чи це, як на вас, червоні лінії?
- До речі, так, - зауважує Кролєвець. - Я ж іще запитував у вас про синій колір. І що ви відповіли?
Аж раптом Коваля рятує Лєночка, яка з цікавістю вивчає його малюнок зі свого місця.
- Здається, я розумію, - каже вона. - Адже ж зараз не про колір йдеться, так? А про цю, як ви її називаєте? Перпер-щось-таке?
- Перпендикулярність ліній, так, - із вдячністю відгукується Коваль. - З кольором ліній це аж ніяк не пов’язано.
- Усе, врешті-решт ви мене таки збили з пантелику, - мовить Кролєвець, переводячи погляд з одного учасника наради на іншого. - Із чим ми маємо проблєму? З кольором, а чи то з перпендикулярністю?
Морквинівна розгублено зойкує і хита головою. Вона також вкрай спантеличена.
- І з тим, і з іншим, - тихо каже Коваль.
- Ніц не розумію! - каже Кролєвець, придивляючись до своїх зчеплених у замок пальців. - Осьочки є задача. Всього лишень і треба, що сім червоних ліній. Аби ж було б їх двадцять!.. Але ж маємо лиш сім. Проста задачка. Нашим замовникам необхідно мати сім перпендикулярних ліній, чи не так?
Морквинівна кива.
- І Кумов’як також не бачить жодних проблєм, - веде своє Кролєвець. - Чи я маю рацію, Кумов’яче?.. Ось. То що ж нам стає на заваді?
- Геометрія, - зітхаючи каже Коваль.
- А ви її облиште, та й по тому! - вигукує Морквинівна.
Коваль мовчить, розмірковуючи. В його мізках народжуються одна за іншою яскраві метафори, які б дозволили продемонструвати шановному панству сюрреалізм того, що відбувається, але всі вони, хай їм грець, приймаючи форму слів, неодмінно починаються з брутальних «Бляха!» і «Дідько!», що в жодному разі не є доречним у діловому мовленні.
Стомившись чекати на відповідь, Кролєвець промовля:
- Ковалю, ви запросто скажіть - можна це зробити, чи то ні? Зрозуміло, що ви вузько спрямований фахівець, і вам не второпати всієї картини цілком. Але ж то не є занадто складно - зобразити такі-сякі сім ліній? Зо дві години торочимо якусь маячню, й ніяк не дамо собі ради.
- Точно, - каже Кумов’як. - Вам аби прискіпатися, тільки те й робите, що галасуєте: «Неможливо! Неможливо!». Запропонуйте своє рішення! Прискіпатися чи не останній дурень може, даруйте. Адже ж ви професіонал!
Коваль стомлено зітхає:
- Гаразд. Я вам намалюю дві достеменно перпендикулярні червоні лінії, а інші - прозорим кольором. Вони будуть прозорі, їх не буде видно, але я їх намалюю. Це вас влаштує?
- Нас це влаштує? - Морквинівна обертається до Лєночки. - Так, нас влаштує.
- От тільки ще хоча б пару - зеленим кольором, - додає Лєночка. - І ще у мене є питання, не заперечуєте?
- Ні, - мертвим голосом відгукується Коваль.
- А чи можна одну лінію зобразити у вигляді кошеняти?
Коваль мовчить кілька секунд, потім запитує:
- Як, кажете?..
- Ну, той… у вигляді кошеняти. Кошеняточки. Наші користувачі в захваті від звіряток. Було б дуже непогано аби…
- Ні, - каже Коваль.
- Чом би й ні?
- Ні, звичайно я можу намалювати вам кота. Я не майстер, але можу спробувати. Але ж то вже буде не лінія. То буде кіт. Лінія і кіт - то різні речі.
- Кошенятко, - уточнює Морквинівна. - Не кіт, а кошенятко, маленьке таке, симпатичне. Коти - вони…
- То байдуже, - хита головою Коваль.
- Взагалі ніяк, чи що?.. - розчаровано запитує Лєночка.
- Ковалю, ви хоча б дослухали до кінця, - роздратовано каже Кролєвець. - Не дослухали, а вже кажете «Ні».
- Я допетрав, - не відриваючи погляду від столу, каже Коваль. - Зобразити лінію у вигляді кошеняти неможливо.
- То і грець з ним, - дозволяє Лєночка. - Може тоді пташку вдасться?
Коваль мовчки зазирає їй у вічі, і Лєночка прозріває.
- То і грець з ним, - знову повторює вона.
Кролєвець ляскає долонею по столу.
- То на чому ми спинилися? Що будемо робити?
- Сім червоних ліній, - каже Морквинівна. - Дві - червоним кольором, дві - зеленим, а інші - прозорим. Так? Я правильно зрозуміла?
- Так, - відповідає Кумов’як, перш ніж Коваль встигає розтулити рота.
Кролєвець задоволено кива.
- Ото й по всьому… Тоді це все, коллєги?.. Нумо до роботи?.. Ще питання?..
- Ой, - пригадує Лєночка. - Ми ще маємо червону повітряну кульку! Скажіть, чи можете ви її наповнити повітрям?
- Так, до речі, - каже Морквинівна, - пропоную про це також одразу порадитися, щоб два рази не збиратися.
- Ковалю, - повертається до нього Кролєвець, - ми це можемо?
- Яким чином мене стосується повітряна кулька? - здивовано запитує Коваль.
- Вона ж червона! - пояснює Лєночка.
Коваль тупо мовчить, посіпуючи кінчиками пальців.
- Ковалю, - нервово запитує Кролєвець. - То ви це можете, чи ні? Питання просте.
- Та, - обережно промовляє Коваль, - узагалі-то я, звичайно, можу, але ж…
- Ото й гаразд, - погоджується Кролєвець. - Завітайте до них, наповніть повітрям кульку. Витрати на відрядження за необхідності вам надамо.
- Завтра можна? - питає Морквинівна.
- Авжеж, - відповідає Кролєвець. - Маю думку, що все буде гаразд… Отож, тепер усе?.. То й чудово. Продуктивно попрацювали… Дякую усім і на все добре!
Коваль кілька разів мига очима, аби повернутися до об’єктивної реальності, потім підводиться і повільно чвалає на вихід. Біля порогу його наздоганяє Лєночка.
- Як буде ваша ласка, маю до вас ще одне прохання, - каже вона, зашарівшись. - Коли будете наповнювати повітрям кульку… Ви б змогли її зробити у вигляді кошеняти?..
Коваль зітхає.
- Авжеж. Я можу все, - каже він. - Усе без винятку. Адже я професіонал.
(C) http://alex-aka-jj.livejournal.com/66984.html