Україно моя, Україно...

[gohatto_n]

Нині чотири години поспіль співали. Це було щось. Перед тим перечитала різні цікаві статті та книжечки на народно-обрядову тему. І знову пережила відчуття... важко пояснити... якогось сліпого заучування. Як для людини, яка народилася і виросла у Києві,  усі ці обрядодії - не важливо, з Різдвом це пов*язано чи з будь-яким іншим святом або буднем - є

Comments

[cvetkina]

дякую за пост... цікаво...
про себе можу сказати: ті штуки, які нам прививали в школі (!!!) якось дуже кльово відложилися в пам*яті і я їх дотримуюся не автоматично, а від щирого серця... і всі пісні, які я співала на різдво у коломиї три роки поспіль, йшли від душі, і я вірила і мало того, вірю, що нова радість стала і далі по тексту-) все ж таки потрібні людям милиці у формі традицій, потрібні

[drageotee]

дуже оптимістично вкінці=)
мені пригадалося 40літнє водіння Мойсеєве... так от, поки останній не помре, котрий пізнав "полон", доти не буде того "укоренення"... імхо

[klizma_voidoid]

моя мама завжди дотримувалась різдвяних традицій, ну не підкидає ложки до стелі, але найвідоміші (12 страв, шматочки чогось там на кутках столу, сором мені, але я постійно забуваю, що туди тре класти, зібратись родиною). і для мене це стало більше вже сімейною традицією, аніж побожність. в дитинстві обожнювала рахувати страви, щоб вийшло рівно 12, та і зараз люблю Різдво саме за ці традиції.
а ще...зараз ( теж на сході здебільшого) селяни ставляться до землі зовсім інакше. як було раніше? люди мріяли про свій шматочок землі працювати і ґаздувати, а де зараз ці цінності? я думаю, що так трапилось через створення колгоспів..селяни втратили це почуття власності і любов до землі. точніше не вони,а вже їхні нащадки.

[v_dorozi]

знаєш, з одного боку, я згодна, а з іншого - нє. тому що "через книжки", через свідомість - то також є шлях. можливо, трохи гірший, трохи менш "чистий" і природній, але все рівно це сильно наближає до витоків.
от, приміром, я народилась і виросла у російськомовному середовищі. до української мови прийшла у дорослому віці, через улюблених авторів насамперед та мудрих людей, що стрічались. тобто, "штучно". звісно, моя українська менш автентична, аніж когось, скажімо, із западенців. але наразі для мене це абсолютно природньо, я так мислю, і перейти на російську за потреби мені досить непросто.
те саме і зі світоглядом та традиціями. не знаю, в певні моменти мене всі ці штуки надзвичайно пробивають, і з*являється відчуття якоїсь справжності... думаю, це як штучне дихання: не кращий варіант, але, тим не менш, діє і вертає до життя!

(от ким ми точно не станемо, то це істинними японцями і ніндзя, навіть наполегливо тренуючись!=) але навіть в цьому випадку є шанс стати на сходинку ближче до першоджерел!)

[uka_didych]

Щодо останнього- так, так і ще раз так!