Україно моя, Україно...
Нині чотири години поспіль співали. Це було щось. Перед тим перечитала різні цікаві статті та книжечки на народно-обрядову тему. І знову пережила відчуття... важко пояснити... якогось сліпого заучування. Як для людини, яка народилася і виросла у Києві, усі ці обрядодії - не важливо, з Різдвом це пов*язано чи з будь-яким іншим святом або буднем - є просто історичною даністю, яка сприймається так само, як, наприклад, сприймається опис традицій у індіанців чи якихось будь-яких інших народів. Розуміння, що оце все прочитане і вивчене є НАШИМ, - є хіба на розумовому рівні, аж ніяк не на рівні серця.
Перечитуючи нещодавно Леві-Стросса, я надибала цікаву розповідь про те, як місіонери насаджували християнську віру індіанцям Бразилії. Індіанці ну ніяк не хотіли відкинути віру своїх предків і прийняти нову. І тоді місіонери просікли таку штуку. У індіанців (зокрема, йшлося про плем*я бороро) була дуже складна соціальна структура, яка знаходила своє вираження у типі поселень. Все життя бороро, зокрема, релігійне та соціальне, було прив*язане до древньої поселенської структури (специфічне розміщення куренів, специфічні умовні поділи на кшталт кастових, які приурочувалися до місця проживання і т.д.). Щодня індіанці виконували ряд ритуалів. Ці ритуали супроводжували їх все життя. Всі ці ритуали були пов*язані із типом поселення, і були такими древніми, що індіанці просто не знали, що вони означають і що в собі несуть. Але для того, аби, наприклад, знайти собі дружину, треба було перейти на іншу половину поселення по певному маршруту і т.д. (саме звідси Урсула Ле Гуін запозичила своїх "утренних" і "вечерних" мужчин і всякі інші цікаві соціальні фішечки). Місіонери віднайшли прекрасний спосіб лишити індіанців опори - зруйнувати поселення і поселити індіанців у поселеннях зі стандартною паралельною забудовою. Варто було це зробити, як індіанці просто вже не могли дати раду нічому, і забули віру своїх предків. І їм нав*язали християнство.
З Україною, по суті, сталося те саме. Совіти нас перетасували, зірвали з нажитих місць, провели масштабне будівництво, і... обрубали корені. Західна Україна практично не постраждала, а ось ми... Південь, Схід, Центр. Для нас ритуали, пісні, звичаї... це лише інтелектуальне знання. Ось тих знань у крові та серці практично не лишилося, хіба якісь відголоски. Можливо, в глухих селах баби ще пам*ятають, а ми - ні. Ці крихітні уламочки прадавніх знань - це стукати по дереву, аби не зурочити; це спльовувати через плече; це не свистіти в приміщенні. Ми робимо це, не задумуючись, що означають ці маленькі забобони. Це і є весь наш спадок (плюс-мінус). І вичитавши, як раніше зустрічали Різдво... Так, я можу заставити чоловіка підкидати до стелі першу ложку куті з маком чи дмухати на стілець перед сіданням, але робити це щиро і йому, і мені заважатиме знання того, що це означає, в якій книжці вичитано, і навіщо це робилося. Вивчивши ці давні обряди я не стану тим давнім українцем з його світоглядом, так само, як вивчивши англійську мову, я не стану англійцем.
І тоді якось стала зрозумілою вся ілюзорність мрій ...хе-хе... відновити колись оту зниклу Україну, з її унікальною народною культурою. Раніше думалося, що люди просто забули, але воно є всередині... ні, не забули. У людей нема коріння, і вирости йому нема звідки. Коріння найдалі сягає радянського часу, а глибше - глухо. Єдине, чого можна досягти - це навчити людей хоча б ПОВАЖАТИ оцю всю барвисту культурну спадщину.
А може, якщо ми будемо навіть "штучно" відновлювати давні традиції, наші діти зможуть укоренитися в них. Хто зна.
Перечитуючи нещодавно Леві-Стросса, я надибала цікаву розповідь про те, як місіонери насаджували християнську віру індіанцям Бразилії. Індіанці ну ніяк не хотіли відкинути віру своїх предків і прийняти нову. І тоді місіонери просікли таку штуку. У індіанців (зокрема, йшлося про плем*я бороро) була дуже складна соціальна структура, яка знаходила своє вираження у типі поселень. Все життя бороро, зокрема, релігійне та соціальне, було прив*язане до древньої поселенської структури (специфічне розміщення куренів, специфічні умовні поділи на кшталт кастових, які приурочувалися до місця проживання і т.д.). Щодня індіанці виконували ряд ритуалів. Ці ритуали супроводжували їх все життя. Всі ці ритуали були пов*язані із типом поселення, і були такими древніми, що індіанці просто не знали, що вони означають і що в собі несуть. Але для того, аби, наприклад, знайти собі дружину, треба було перейти на іншу половину поселення по певному маршруту і т.д. (саме звідси Урсула Ле Гуін запозичила своїх "утренних" і "вечерних" мужчин і всякі інші цікаві соціальні фішечки). Місіонери віднайшли прекрасний спосіб лишити індіанців опори - зруйнувати поселення і поселити індіанців у поселеннях зі стандартною паралельною забудовою. Варто було це зробити, як індіанці просто вже не могли дати раду нічому, і забули віру своїх предків. І їм нав*язали християнство.
З Україною, по суті, сталося те саме. Совіти нас перетасували, зірвали з нажитих місць, провели масштабне будівництво, і... обрубали корені. Західна Україна практично не постраждала, а ось ми... Південь, Схід, Центр. Для нас ритуали, пісні, звичаї... це лише інтелектуальне знання. Ось тих знань у крові та серці практично не лишилося, хіба якісь відголоски. Можливо, в глухих селах баби ще пам*ятають, а ми - ні. Ці крихітні уламочки прадавніх знань - це стукати по дереву, аби не зурочити; це спльовувати через плече; це не свистіти в приміщенні. Ми робимо це, не задумуючись, що означають ці маленькі забобони. Це і є весь наш спадок (плюс-мінус). І вичитавши, як раніше зустрічали Різдво... Так, я можу заставити чоловіка підкидати до стелі першу ложку куті з маком чи дмухати на стілець перед сіданням, але робити це щиро і йому, і мені заважатиме знання того, що це означає, в якій книжці вичитано, і навіщо це робилося. Вивчивши ці давні обряди я не стану тим давнім українцем з його світоглядом, так само, як вивчивши англійську мову, я не стану англійцем.
І тоді якось стала зрозумілою вся ілюзорність мрій ...хе-хе... відновити колись оту зниклу Україну, з її унікальною народною культурою. Раніше думалося, що люди просто забули, але воно є всередині... ні, не забули. У людей нема коріння, і вирости йому нема звідки. Коріння найдалі сягає радянського часу, а глибше - глухо. Єдине, чого можна досягти - це навчити людей хоча б ПОВАЖАТИ оцю всю барвисту культурну спадщину.
А може, якщо ми будемо навіть "штучно" відновлювати давні традиції, наші діти зможуть укоренитися в них. Хто зна.