Лагодехі
Вже стемніло. До мене підійшов сивий грузин у стильних мештах: “Я знаю, что вы приехали к нам, знаю твоего мужа и детей. Я тебе дам совет: едьте в Лагодехи, это уникальное место!»
Свого часу цей дідок об’їхав за літо всю Україну на велосипеді. Потім довго мандрував на Яві, подарованій йому його дівчиною. Тепер, побачивши нас, просто так вирішив порадити, куди їхати. Це була відповідь всесвіту на наш запит щодо гір. Він пропонував гайнути всього лише за 38 км від Сігнагі, через Алазанську долину, до великого Кавказу, до кордону із Азербайджаном. Він розповідав про унікальну природу, водоспади, гірське озеро, де завжди однаковий рівень води... Просто розказав і пішов собі далі, а ми лишилися розмірковувати. Я одразу загорілася Лагодехі, адже не просто так якісь випадкові перехожі дають відповідь на питання, яке мучило останні кілька днів! Попередня ідея стосовно Гудаурі вже не виглядала привабливою: пафосний зрусифікований гірськолижний курорт, та й не сезон нині... Що там робити, окрім як мерзнути?
Зранку ми довго збиралися, аж доки не вийшли на головну площу, звідки щогодини їздить маршрутка до Цнорі. Нам пощастило: наша маршрутка відправлялася за 5 хв. За хвилин 20 ми були на місці. Не встигли у водія спитати, коли і звідки відправляється маршрутка на Лагодехі, як він свиснув і спинив на ходу мікроавтобус, куди ми сіли і покотилися...
...Ми поняття зеленого не мали, куди іти у Лагодехі. Просто йшли дорогою до Національного заповідника і надибали якийсь Hotel, який, за відсутності конкуренції, зідрав з нас на 20 ларі більше, ніж пречудовий гестхауз у Сігнагі.
А потім ми пішли в гори... Традиційний маршрут до озера займає 3 дні, але ми просто вступили у цей ліс без мети і маршруту, і... пропали. Споконвічні дерева, які були тут задовго до людей, бурхлива річка, зараз уже стиснена берегами, а весною повноводна і могутня, здатна вивалювати дерева з корінням... Широченні стовбури обріс мох, обвив плющ. І це все в золоті, в осінньому сонцю, у непрохідних хащах. Там просто неймовірна краса, цей ліс не схожий на жоден з тих, де я була, він величний, як тайга, таємничий і прекрасний!
Свого часу цей дідок об’їхав за літо всю Україну на велосипеді. Потім довго мандрував на Яві, подарованій йому його дівчиною. Тепер, побачивши нас, просто так вирішив порадити, куди їхати. Це була відповідь всесвіту на наш запит щодо гір. Він пропонував гайнути всього лише за 38 км від Сігнагі, через Алазанську долину, до великого Кавказу, до кордону із Азербайджаном. Він розповідав про унікальну природу, водоспади, гірське озеро, де завжди однаковий рівень води... Просто розказав і пішов собі далі, а ми лишилися розмірковувати. Я одразу загорілася Лагодехі, адже не просто так якісь випадкові перехожі дають відповідь на питання, яке мучило останні кілька днів! Попередня ідея стосовно Гудаурі вже не виглядала привабливою: пафосний зрусифікований гірськолижний курорт, та й не сезон нині... Що там робити, окрім як мерзнути?
Зранку ми довго збиралися, аж доки не вийшли на головну площу, звідки щогодини їздить маршрутка до Цнорі. Нам пощастило: наша маршрутка відправлялася за 5 хв. За хвилин 20 ми були на місці. Не встигли у водія спитати, коли і звідки відправляється маршрутка на Лагодехі, як він свиснув і спинив на ходу мікроавтобус, куди ми сіли і покотилися...
...Ми поняття зеленого не мали, куди іти у Лагодехі. Просто йшли дорогою до Національного заповідника і надибали якийсь Hotel, який, за відсутності конкуренції, зідрав з нас на 20 ларі більше, ніж пречудовий гестхауз у Сігнагі.
А потім ми пішли в гори... Традиційний маршрут до озера займає 3 дні, але ми просто вступили у цей ліс без мети і маршруту, і... пропали. Споконвічні дерева, які були тут задовго до людей, бурхлива річка, зараз уже стиснена берегами, а весною повноводна і могутня, здатна вивалювати дерева з корінням... Широченні стовбури обріс мох, обвив плющ. І це все в золоті, в осінньому сонцю, у непрохідних хащах. Там просто неймовірна краса, цей ліс не схожий на жоден з тих, де я була, він величний, як тайга, таємничий і прекрасний!
