Французька провінція. Сальбрі
Місцевість, де розташоване Сальбрі (Salbris) - маленьке містечко на відстані 165 км на південь від Парижа із населенням біля 5 тисяч осіб, французи називають "лісом Франції". Навколо тут і справді ліс. Колись сюди приїжджали на полювання королі, а тепер приїжджають ті, хто може заплатити за таке задоволення. Місцеві на цьому трохи заробляють. Навколо пісок, тому тут не займаються сільським господарством.
За словами Джеймса (хоч ім'я у нього англійське, але він справжнісінький француз, як він сам каже: "назвали Джеймсом, бо був якийсь актор з таким іменем дуже популярний"), нашого знайомого, у якого ми зупинилися на три дні, ця місцевість вважається дуже бідною, багато хто звідси намагається виїхати. Недалеко знаходить Блуа - велике місто, де, звісно ж, легше знайти роботу. Як на українські мірки, Сальбрі зовсім не бідне. Вулиці освітлюються, будиночки ошатні, багато маленьких крамничок. У центрі височіє старий католицький собор, красиво прибраний ялинками до Різдва.
Нижче - фонтан, який зазвичай зображують на листівках із Сальбрі. Потім ми таке бачили у Барселоні у вітрині взуттєвої крамнички, тільки фонтан був із взуття.
Пані Ева, полька, яка уже 30 років живе у Франції, сусідка Джеймса, зітхає:
- Якби в Польщі усі села виглядали такими бідними...
Ми тільки посміхаємось. Польські села виглядають багатшими і живішими, ніж українські. Десь біля Перемишля ще все подібне. А що далі від українського кордону, то видно, що економічна ситуація у польських селах краща, ніж в наших.
Кілька років тому біля Сальбрі мали побудувати хімічний завод, проте місцеві не дали, адже це шкідливо буде для навколишнього середовища. На околиці містечка живуть цигани у білих фургонах. Вони користуються водою і не платять податків.
Зараз тут живе багато турків. Вони мешкають переважно у соціальному житлі (я так розумію, що це житло, яке можна отримати на пільгових умовах). З наших спостережень французи до такого житла ставляться дещо зневажливо. Краще орендувати житло, аніж отримувати пільги. Тим паче, що пільги здебільшого мають мігранти.
А ось так виглядає соціальне житло. Аж ніяк не схоже на хрущовки ;)
Джеймс працює викладачем німецької мови. Він орендує трикімнатну квартиру у Шато де Ріволь, а точніше - невеличкому палаці на околиці Сальбрі, до якого він зазвичай їздить автівкою.
Таких шато, у яких можна купувати чи орендувати квартири, а деякі слугують готелями, у містечку є з десяток.
Шато де Ріволь, де живе Джеймс:
А це спільний коридор. Тут хтось вирощує кактуси
А отак виглядає квартира викладача німецької мови:
Орендувати три кімнати у палаці можна за 500 євро в місяць. За словами дуже різних людей, які живуть у Франції, середня зарплата становить півтори тисячі євро. Проте, поґуґливши, можна знайти інші дані:
за даними ООНвзятими на непонятному сайті о величині середньої заробітної плати працівників на початок 2012 року, у Франції вона становить 2 886 доларів (приблизно 2300 євро);
на сайті Верховної Ради теж є дані про середню зарплату французів станом на 2010-2011 рр., там пише про 50 870 євро за рік, тобто про 4 240 євро в рік, що майже втричі більше за те, про що говорили нам французи.
Першу ніч у Парижі ми ночували в українців із діаспори. Батько, мати і троє дітей. Мають власну квартиру на Монмартрі (район Парижа). На запитання, де можна в Парижі дешево пообідати, відповіли, що французи здебільшого обідають вдома, бо це дешевше. А й справді, в ресторанах і кафе французи переважно лише п'ють вино чи каву. Тому я можу повірити про півтори тисячі євро.
За словами Джеймса і Еви, у Сальбрі велике безробіття. Безробітні отримують допомогу 450 євро в місяць і гроші на житло.
Якщо в черзі на соціальне житло ви стоїте разом з темношкірими чи арабами, то влада надасть перевагу їм, а не вам. Це для того, щоб її (владу) не звинуватили у дискримінації темношкірих. Ось така виходить дискримінація білих. Я не можу запідозрити Джеймса в тому, що він має расистські погляди, аж ніяк, він ліберальний і толерантний. Він розповідав нам про те, свідком чого він є. Тому, напевне, так і є, годен знати?
У Франції навколо лише французька. Усі журнали у супермаркетах французькою, вивіски, квитки, чеки. Тут мало хто й знає англійську чи якусь іншу мову. Принаймні так у центральній Франції. Й інструкції до ліків виключно французькою.
О ужас, а как же рускоязичная бабушка прочитає інструкцію до ліків, якщо вона лише французькою?!
У Франції більше трьох сотень видів сирів. У супермаркеті відділ із сирами займає багато місця. І які ж вони смачні! Вони справді дуже смачні. І йогурт має зовсім інший смак, ніж у нас. Він якийсь натуральніший чи що. Хоча ціни нічогенькі. Приблизно у 8-10 раз все дорожче, ніж у нас. 1 кг картоплі у Парижі коштував 3 євро, у Сальбрі трохи дешевше. Багет біля 1 євро.
До речі, про багети. Переглядаючи фото моїх знайомих із Парижа, я кілька разів натикалась на фото з багетами. І в мене склалося враження, що французи їдять ці багети як булки :) Але вони їх ріжуть або ламають і роблять з них бутерброди.
І ще вони не їдять суп (крем-суп) з хлібом. Бо з суп з хлібом їдять тільки бідні люди :)
Тому ми приготували для наших французьких знайомих український червоний борщ. Він був дещо змінений під мій смак - із курятиною, без шкварок і сала. Обідати червоним борщем у французькому палаці - одне задоволення. Здається, це був найсмачніший обід на усі 2 тижні мандрівки (нє, ще в Польщі було смачно і спокійно для шлунка).
Джеймс хоче з'їсти каструлю борщу, але йому це не вдалося
Той обід у нас був інтернаціональним. На перше - український борщ, на друге - польський бігос (капуста з м'ясом і картопля), а не десерт - французький сир із цвіллю. Те, що стоїть в пляшках, - це вода. Звичайна вода з-під крана, яку можна безпечно пити.
І четверо людей за столом спілкувалися 4 мовами одночасно - українською, англійською, польською і французькою. І чудово розумілися :)
Ще кілька фото із французької провінції.
Якесь містечко неподалік Сальбрі
Видніється ще одне шато
Водонапірна башта
Влітку в Сальбрі відбувається з'їзд власників старих сітроенів (якось так). Ось один із сітроенів, припаркований біля будинку
І ще ми бачили веселку. Веселка наприкінці грудня. Було десь +10 С. Кажуть, що це нетипова зима, у Франції взимку холодніше. Але для нас це була як весна, бо в Києві було -15 С. І ми були щасливі вирватись на кілька днів у весну.
За словами Джеймса (хоч ім'я у нього англійське, але він справжнісінький француз, як він сам каже: "назвали Джеймсом, бо був якийсь актор з таким іменем дуже популярний"), нашого знайомого, у якого ми зупинилися на три дні, ця місцевість вважається дуже бідною, багато хто звідси намагається виїхати. Недалеко знаходить Блуа - велике місто, де, звісно ж, легше знайти роботу. Як на українські мірки, Сальбрі зовсім не бідне. Вулиці освітлюються, будиночки ошатні, багато маленьких крамничок. У центрі височіє старий католицький собор, красиво прибраний ялинками до Різдва.
Нижче - фонтан, який зазвичай зображують на листівках із Сальбрі. Потім ми таке бачили у Барселоні у вітрині взуттєвої крамнички, тільки фонтан був із взуття.
Пані Ева, полька, яка уже 30 років живе у Франції, сусідка Джеймса, зітхає:
- Якби в Польщі усі села виглядали такими бідними...
Ми тільки посміхаємось. Польські села виглядають багатшими і живішими, ніж українські. Десь біля Перемишля ще все подібне. А що далі від українського кордону, то видно, що економічна ситуація у польських селах краща, ніж в наших.
Кілька років тому біля Сальбрі мали побудувати хімічний завод, проте місцеві не дали, адже це шкідливо буде для навколишнього середовища. На околиці містечка живуть цигани у білих фургонах. Вони користуються водою і не платять податків.
Зараз тут живе багато турків. Вони мешкають переважно у соціальному житлі (я так розумію, що це житло, яке можна отримати на пільгових умовах). З наших спостережень французи до такого житла ставляться дещо зневажливо. Краще орендувати житло, аніж отримувати пільги. Тим паче, що пільги здебільшого мають мігранти.
А ось так виглядає соціальне житло. Аж ніяк не схоже на хрущовки ;)
Джеймс працює викладачем німецької мови. Він орендує трикімнатну квартиру у Шато де Ріволь, а точніше - невеличкому палаці на околиці Сальбрі, до якого він зазвичай їздить автівкою.
Таких шато, у яких можна купувати чи орендувати квартири, а деякі слугують готелями, у містечку є з десяток.
Шато де Ріволь, де живе Джеймс:
А це спільний коридор. Тут хтось вирощує кактуси
А отак виглядає квартира викладача німецької мови:
Орендувати три кімнати у палаці можна за 500 євро в місяць. За словами дуже різних людей, які живуть у Франції, середня зарплата становить півтори тисячі євро. Проте, поґуґливши, можна знайти інші дані:
за даними ООНвзятими на непонятному сайті о величині середньої заробітної плати працівників на початок 2012 року, у Франції вона становить 2 886 доларів (приблизно 2300 євро);
на сайті Верховної Ради теж є дані про середню зарплату французів станом на 2010-2011 рр., там пише про 50 870 євро за рік, тобто про 4 240 євро в рік, що майже втричі більше за те, про що говорили нам французи.
Першу ніч у Парижі ми ночували в українців із діаспори. Батько, мати і троє дітей. Мають власну квартиру на Монмартрі (район Парижа). На запитання, де можна в Парижі дешево пообідати, відповіли, що французи здебільшого обідають вдома, бо це дешевше. А й справді, в ресторанах і кафе французи переважно лише п'ють вино чи каву. Тому я можу повірити про півтори тисячі євро.
За словами Джеймса і Еви, у Сальбрі велике безробіття. Безробітні отримують допомогу 450 євро в місяць і гроші на житло.
Якщо в черзі на соціальне житло ви стоїте разом з темношкірими чи арабами, то влада надасть перевагу їм, а не вам. Це для того, щоб її (владу) не звинуватили у дискримінації темношкірих. Ось така виходить дискримінація білих. Я не можу запідозрити Джеймса в тому, що він має расистські погляди, аж ніяк, він ліберальний і толерантний. Він розповідав нам про те, свідком чого він є. Тому, напевне, так і є, годен знати?
У Франції навколо лише французька. Усі журнали у супермаркетах французькою, вивіски, квитки, чеки. Тут мало хто й знає англійську чи якусь іншу мову. Принаймні так у центральній Франції. Й інструкції до ліків виключно французькою.
О ужас, а как же рускоязичная бабушка прочитає інструкцію до ліків, якщо вона лише французькою?!
У Франції більше трьох сотень видів сирів. У супермаркеті відділ із сирами займає багато місця. І які ж вони смачні! Вони справді дуже смачні. І йогурт має зовсім інший смак, ніж у нас. Він якийсь натуральніший чи що. Хоча ціни нічогенькі. Приблизно у 8-10 раз все дорожче, ніж у нас. 1 кг картоплі у Парижі коштував 3 євро, у Сальбрі трохи дешевше. Багет біля 1 євро.
До речі, про багети. Переглядаючи фото моїх знайомих із Парижа, я кілька разів натикалась на фото з багетами. І в мене склалося враження, що французи їдять ці багети як булки :) Але вони їх ріжуть або ламають і роблять з них бутерброди.
І ще вони не їдять суп (крем-суп) з хлібом. Бо з суп з хлібом їдять тільки бідні люди :)
Тому ми приготували для наших французьких знайомих український червоний борщ. Він був дещо змінений під мій смак - із курятиною, без шкварок і сала. Обідати червоним борщем у французькому палаці - одне задоволення. Здається, це був найсмачніший обід на усі 2 тижні мандрівки (нє, ще в Польщі було смачно і спокійно для шлунка).
Джеймс хоче з'їсти каструлю борщу, але йому це не вдалося
Той обід у нас був інтернаціональним. На перше - український борщ, на друге - польський бігос (капуста з м'ясом і картопля), а не десерт - французький сир із цвіллю. Те, що стоїть в пляшках, - це вода. Звичайна вода з-під крана, яку можна безпечно пити.
І четверо людей за столом спілкувалися 4 мовами одночасно - українською, англійською, польською і французькою. І чудово розумілися :)
Ще кілька фото із французької провінції.
Якесь містечко неподалік Сальбрі
Видніється ще одне шато
Водонапірна башта
Влітку в Сальбрі відбувається з'їзд власників старих сітроенів (якось так). Ось один із сітроенів, припаркований біля будинку
І ще ми бачили веселку. Веселка наприкінці грудня. Було десь +10 С. Кажуть, що це нетипова зима, у Франції взимку холодніше. Але для нас це була як весна, бо в Києві було -15 С. І ми були щасливі вирватись на кілька днів у весну.