Wisława Szymborska nie zyje
Прочитала та не втрималась
Віслава Шимборська "Ще"
В запломбованих вагонах
Їдуть краєм імена,
Де зупинка їх чекає,
Хто їх стріне - я не знаю,
Не питайтесь, здогадайтесь.
Ймення Натан кулаком биє по стінці,
Ймення Іцик щось наспівує, шалений,
Ймення Арон знепритомнів без водиці,
ймення Сара хоч ковток шука - даремно.
Не стрибай ти на ходу, ім'я Давиде.
Це ім'я забутим стати має,
Щоб дітям не давали, щоб не звали
Нікого цим ім'ям у цьому краї.
Хай слов'янські імена дають синам,
Відокремлюють тут добрих від лихих
Тут зважають не лише на імена,
Ще й на форми чіл, носів, повік.
Не стрибай на путь. Сина Лехом назвуть.
Не стрибай на путь. Не пора, ще не час.
Не стрибай. Ті колеса, що вас везуть
Стук-постук, мов сміються, глузують з вас.
Хмара з людьми понад краєм руха.
Дощ упав - малий, як краплі сліз,
Дощ малий, мов сльози, от посуха
Де ж ведуть сліди? То чорний ліс.
Так-то так. Це поїзд стучить.
Так-то так. І ні душі у лісі.
Так-то так. Просинаюсь вночі,
так-то так. Шерех тиші у тиші.
Оригинал взят у lugovskaya в Wisława Szymborska nie zyje
http://www.se.pl/wydarzenia/kraj/wislawa-szymborska-nie-zyje-noblistka-zmarla-w-swoim-domu-w-krakowie-miala-89-lat_225296.html
Чудесные у неё стихи. На русский их переводили не то чтобы мало, скорее дробно - скажем, ни один сборник стихов в бумаге мне в экс-СНГ не попадался. А в Польше - да, прижизненный классик.
http://ermsworth.livejournal.com/123195.html - вот здесь пара её стихов. А вот моё любимое - по-русски (перевод Анатолия Гелескула)...
Ещё
На вагонах пломбы виснут,
Груз имен в вагоны втиснут,
А в какую они сторону покатят
И насколько груза хватит,
Не отвечу, не выспрашивай, не знаю.
Имя Мендель лоб о стены разбивает,
Имя Лейб сошло с ума и распевает,
Имя Сара ищет воду по вагону
Умирающему имени Арону.
Не срывайся, не мечись. Ещё ведь рано.
Горе с именем Давид сведёт в могилу.
Тяжело оно, бездонно, окаянно,
И носить его по свету не под силу.
Имя лучше бы славянское дала,
Потому что здесь на каждом ставят мету
И добро здесь отличают ото зла
Лишь по имени да, может быть, по цвету.
Ещё рано. Пусть же сын зовётся Лехом.
Ещё рано. Пусть же вырастет белёсым.
Ещё рано. Передразнивая смехом,
Где-то полночь отзывается колёсам.
Над землёй прошла такая туча люда,
и слеза всего лишь капнула оттуда,
лишь одна, не задождило, сушь по гарям.
Путь уводит чёрным лесом. Без прогалин.
Так-то так. Колёса стукают по стыкам.
Так-то так. Идет состав, гружёный криком.
Так-то так. Ночами слушаю без сна,
Как в безмолвие стучится тишина.
... и по-польски.
Jeszcze
W zaplombowanych wagonach
jadą krajem imiona,
a dokąd tak jechać będą,
a czy kiedy wysiędą,
nie pytajcie, nie powiem, nie wiem.
Imię Natan bije pięścią w ścianę,
imię Izaak śpiewa obłąkane,
imię Sara wody woła dla imienia
Aaron, które umiera z pragnienia.
Nie skacz w biegu, imię Dawida.
Tyś jest imię skazujące na klęskę,
nie dawane nikomu, bez domu,
do noszenia w tym kraju zbyt ciężkie.
Syn niech imię słowiańskie ma,
bo tu liczą włosy na głowie,
bo tu dzielą dobro od zła
wedle imion i kroju powiek.
Nie skacz w biegu. Syn będzie Lech.
Nie skacz w biegu. Jeszcze nie pora.
Nie skacz. Noc się rozlega jak śmiech
i przedrzeźnia kół stukanie na torach.
Chmura z ludźmi nad krajem szła,
z dużej chmury mały deszcze, jedna łza,
mały deszcze, jedna łza, suchy czas.
Tory wiodą czarny las.
Tak to, tak, stuka koło. Las bez polan.
Tak to, tak. Lasem jedzie transport wołań.
Tak to, tak. Obudzona w nocy słyszę
tak to, tak, łomotanie ciszy w ciszę.
Віслава Шимборська "Ще"
В запломбованих вагонах
Їдуть краєм імена,
Де зупинка їх чекає,
Хто їх стріне - я не знаю,
Не питайтесь, здогадайтесь.
Ймення Натан кулаком биє по стінці,
Ймення Іцик щось наспівує, шалений,
Ймення Арон знепритомнів без водиці,
ймення Сара хоч ковток шука - даремно.
Не стрибай ти на ходу, ім'я Давиде.
Це ім'я забутим стати має,
Щоб дітям не давали, щоб не звали
Нікого цим ім'ям у цьому краї.
Хай слов'янські імена дають синам,
Відокремлюють тут добрих від лихих
Тут зважають не лише на імена,
Ще й на форми чіл, носів, повік.
Не стрибай на путь. Сина Лехом назвуть.
Не стрибай на путь. Не пора, ще не час.
Не стрибай. Ті колеса, що вас везуть
Стук-постук, мов сміються, глузують з вас.
Хмара з людьми понад краєм руха.
Дощ упав - малий, як краплі сліз,
Дощ малий, мов сльози, от посуха
Де ж ведуть сліди? То чорний ліс.
Так-то так. Це поїзд стучить.
Так-то так. І ні душі у лісі.
Так-то так. Просинаюсь вночі,
так-то так. Шерех тиші у тиші.
Оригинал взят у lugovskaya в Wisława Szymborska nie zyje
http://www.se.pl/wydarzenia/kraj/wislawa-szymborska-nie-zyje-noblistka-zmarla-w-swoim-domu-w-krakowie-miala-89-lat_225296.html
Чудесные у неё стихи. На русский их переводили не то чтобы мало, скорее дробно - скажем, ни один сборник стихов в бумаге мне в экс-СНГ не попадался. А в Польше - да, прижизненный классик.
http://ermsworth.livejournal.com/123195.html - вот здесь пара её стихов. А вот моё любимое - по-русски (перевод Анатолия Гелескула)...
Ещё
На вагонах пломбы виснут,
Груз имен в вагоны втиснут,
А в какую они сторону покатят
И насколько груза хватит,
Не отвечу, не выспрашивай, не знаю.
Имя Мендель лоб о стены разбивает,
Имя Лейб сошло с ума и распевает,
Имя Сара ищет воду по вагону
Умирающему имени Арону.
Не срывайся, не мечись. Ещё ведь рано.
Горе с именем Давид сведёт в могилу.
Тяжело оно, бездонно, окаянно,
И носить его по свету не под силу.
Имя лучше бы славянское дала,
Потому что здесь на каждом ставят мету
И добро здесь отличают ото зла
Лишь по имени да, может быть, по цвету.
Ещё рано. Пусть же сын зовётся Лехом.
Ещё рано. Пусть же вырастет белёсым.
Ещё рано. Передразнивая смехом,
Где-то полночь отзывается колёсам.
Над землёй прошла такая туча люда,
и слеза всего лишь капнула оттуда,
лишь одна, не задождило, сушь по гарям.
Путь уводит чёрным лесом. Без прогалин.
Так-то так. Колёса стукают по стыкам.
Так-то так. Идет состав, гружёный криком.
Так-то так. Ночами слушаю без сна,
Как в безмолвие стучится тишина.
... и по-польски.
Jeszcze
W zaplombowanych wagonach
jadą krajem imiona,
a dokąd tak jechać będą,
a czy kiedy wysiędą,
nie pytajcie, nie powiem, nie wiem.
Imię Natan bije pięścią w ścianę,
imię Izaak śpiewa obłąkane,
imię Sara wody woła dla imienia
Aaron, które umiera z pragnienia.
Nie skacz w biegu, imię Dawida.
Tyś jest imię skazujące na klęskę,
nie dawane nikomu, bez domu,
do noszenia w tym kraju zbyt ciężkie.
Syn niech imię słowiańskie ma,
bo tu liczą włosy na głowie,
bo tu dzielą dobro od zła
wedle imion i kroju powiek.
Nie skacz w biegu. Syn będzie Lech.
Nie skacz w biegu. Jeszcze nie pora.
Nie skacz. Noc się rozlega jak śmiech
i przedrzeźnia kół stukanie na torach.
Chmura z ludźmi nad krajem szła,
z dużej chmury mały deszcze, jedna łza,
mały deszcze, jedna łza, suchy czas.
Tory wiodą czarny las.
Tak to, tak, stuka koło. Las bez polan.
Tak to, tak. Lasem jedzie transport wołań.
Tak to, tak. Obudzona w nocy słyszę
tak to, tak, łomotanie ciszy w ciszę.