Нарешті зрозуміла, що мені подобається в пізній Емі Вайнхаус: суб'єктність. Вона (точніше, її візуальне сценічне втілення) не шукала підживлення в схвальних поглядах, а співала й рухалась насамперед для себе, як самодостатній центр гравітації, а не як об'єкт, призначений для глядацьких аналізу й оцінки. Подивіться кліп на You Know I'm No Good - так
(
Read more... )
Comments 2
( ... )
Reply
Reply
Leave a comment