Про Тернопільщину. Частина Друга. Підволочиськ - Скорики - Токи - Хмелиська.
Я бачу навколо камiння i квiти,
Мiста i вокзали, i сонце i снiг.
Я буду чекати, я буду хотiти
Їх бачити знову i знову до них.
Після Староконстянтинова ми попрямували вже в тернопільську область. А саме містечко Підволочиськ.
Чесно кажучи я не особливо зрозумів , навіщо ми там зупинялися. Ні я не кажу, що містечко погане. просто за браком часу ми побачили тільки головну площу міста. Подивилися на зразки архітектури, послухали про його історію. Особисто я оцінив чистоту міста.Що, власне , присуще більшості західноукраїнських міст.
Порадував працюючий репродуктор. До того ж забавно оформлений. Шансон не лунав.
Далі наш шлях пролягав до села Скорики, де збереглася ( завдяки реставрації) чудова дерев'яна церква 17-го століття.
Дерев'яна церква Іоанна Богослова - пам'ятка архітектури національного значення, внесена до пам'яток ЮНЕСКО, знаходиться в с. Скорики (Тернопільська обл., Підволочиського району). За одними даними церква побудована в 1695 році і відновлена в 1744 році . Інші джерела стверджують, що побудували церкву в 1744 році, ще інші, що церква була тут вже на початку XVII ст. Вона має всі традиційні ознаки старовинних подільських храмів: тридільна, трибанна, з широким піддашшям, що оперізує будівлю довкола захищаючи від дощу та снігу низ будівлі. Ґонтова покрівля пом’якшує обриси видовжених шатрових бань. Храм стоїть на камяному фундаменті.
Легенда свідчить, що в 1649 році, перед походом на Збараж, у ній сповідалися і приймали причастя козаки Богдана Хмельницького разом із гетьманом. Прав, тут у кожній другі церкві Хмельницький залшив іконостас, а в інших він хрестився))) Місцеві легенди.
Інтер'єр відповідає стилеві зовнішньої архітектури. Іконостас - один з найкращих серед старих церков Поділля. За легендою, його доставили сюди волами з Києва за наказом Б. Хмельницького. Внутрішнє храмове приміщення невелике, тому завдяки високій центральній бані іконостас спланували вгору на шість ярусів. Головним мотивом різьби іконостасу є оригінально трактоване листя аканта, схоже на виноградні лози.
Реставрацію церкви проведено у 1989 - 1991 році, а іконостас відновлено у 1999 році. Своїй реставрації іконостас має бути вдячний тодішньому Президентові Леоніду Кучмі, який перебував з робочою поїздкою по західній Україні, заїхав до Скориків і, звичайно, завітав до церкви. Настоятель храму отець Степан Кебало розповів очільнику держави про гетьмана і його щедрі пожертви, і натякнув на те, що не завадило б і Президенту пожертвувати на церкву. Діватися не було куди, і чудовий іконостас було відновлено. Щоправда, не за президентські, а за бюджетні кошти. Іконостас я не фоткав, я взагалі в середину церков не дуже люблю заходити. Боюся , що з мене біси полізуть.
Переїджаємо в село Токи. . В селі є церква Преображення Господнього, збудована у 1902 році за проектом Василя Нагорного.
Видно, що побудована на місці старої якоїсь.
І це ще не вона)) Дерев'яна дзвіниця церкви, схожа на голубянтю)).
А ось і сам храм.
Наступною нашою зупинкою була фортеця в Токах. Власне те, що від фортеці залишилося. Місцеві жителі розтягнули її майже всю на будівельний матеріал. Та і дорога Підволочись - Токи містить в собі тагато каміння з замкових мурів.
Замок височить на скельному півострові, оточений з трьох сторін водоймою. До замку веде дорога, що полого піднімається догори. Твердиня була потужна і неприступна. В 1631 році фортеця перейшла у власність Вишневецьких (Wisniowiecki). В 1744 році, коли рід Вишнівецьких згас, замок-фортеця дісталася поміщикам Чарнецьким, а далі Матковським. Споруда мала форму не правильного трикутника.
У вершинах трикутника знаходилися три оборонні вежі, між якими височіли високі мури товщиною у два метри.
Ворота в фортецю знаходилися з південної сторони мурів. Над воротами височіла надбрамна оборонна вежа. Вхід був обладнаний відкидним мостом, що опускався над глибоким оборонним ровом. Навкруги замку вибрали стільки землі і каменю, що води ставу підступили до самих скель. Кожна башта мала три яруси. На верхньому ярусі були облаштовані каземати, в нижніх двох ярусах знаходилися два оборонні яру з стрільницями. Східна і західна башти мали півкруглу форму, південна була трикутна.
Східну вежу розібрали в Першу світову війну, російська окупаційна влада вирішила вимостити каменем з фортечних мурів дорогу між Волочиськом і Підволочиськом. Західна вежа зникла вже в 1950-х роках, розібрана напевне місцевими жителями для господарських потреб. На місці стін та фундаментів зосталися лише обвали землі та руїни п’ятикутної південної башти. Збереглася лише південна вежа. Вежа двохярусна, на перших двох ярусах розміщені стрільниці, вище казематна надбудова. Башти були з’єднані між собою підземними ходами. Замок збудований на перетині Чорного та Кучманського татарських шляхів і довго вважався неприступним.
В 1648 році козацьке військо під проводом Богдана Хмельницького, в час Визвольної війни, здобуло замок. В 1672 році фортецю захопили і зруйнували турки. В XIX столітті замок занепав, тоді і почали розбирати мури та вежі місцеві жителі на господарські потреби. Місце де стоїть замок дуже мальовниче, високе плато над ставом виглядає велично і романтично.
Ми ж вирушаємо далі, дивитися на більш збережений замок - в Скалат.Але то вже інша історія.
По дорозі надибали доволі симпатичний костел в селі Хмелиська .
Далі буде ще цікавого. Не перемикайтесь.
За подорож вдячний Україна Інкогніта . Аналогічний тур заплановано на червень. Не пропустіть.
Оригінал публікації ось туточки