Про Тернопільщину. Частина перша. Любар - Староконстянтинів.
Я вірю, що настане світлий час -
Буде наш край і теплий, і багатий -
Журавлики повернуться до нас,
На чужину нe будуть відлітати.
Нарешті добрався з подорожжі тернопільщиною 4-8 березня. Сьогодні правда Житомирщина і Хмельниччина. Дві перші точки - Люрар і Староконстянтинів.
Ранковий виїзд з Києва,чудова житомирська траса змінилася набагато гіршими провенційними дорогами і ось ми робимо першу зупинку в давньоному і славному місті Любар. Нажаль, зараз воно не розбалувано увагою туристів.
Любар - це місто у Житомирській області України, центр Любарського району Житомирської області. Любар без перебільшення можна назвати одним із найсуперечливіших та найобділеніших міст України. Населення близько 12 тисяч жителів.
Місто заснував литовський князь Любарт у середині XIV сторіччя, побудувавши над Случчю замок. У ньому під час Хмельниччини навколишня шляхта змогла врятуватися від козаків.
В давні часи Любар був досить вагомим центром на Волині, мав магдебурзьке право.
Споконвіку Любар складався із двох частин, що лежали по обидва береги річки Случ. Це було Старе місто із центральною частиною та Нове місто із новосформованою центральною частиною, які разом формували центр міста. Але з часом місто ділилося і дрібнилося . Зараз Любар складається із центру (те що вважається власне Любаром із 2-ма тисячами населення), Старого Любара, Нового Любара, Стрижівки, Юрівки та Іванківців. Це, якщо хочете, райони міста.
Зупиняємося біля Костелу Михаїла і Домініка.
Костел дуже навіть працюючий з дуже ввічливим...еее персоналом)). Тітонька завзято розказувала історію костелу, любо все показувала.
Прихожан видно трохи є.
Але час, в зв'язку з насиченою програмою піджимає. Їдемо далі. Наступна зупинка Колишній монастир василіян.
Тобто спочатку він був ієзуїтським ( монахи оселилися тут ще в 1666 році), але після заборони ордену перейшов до василян.
Невдовзі і цих монахів заборонили. Недовго келіями володіла православна церква. Комуністи передали будівлі аграрному технікуму, який розміщується тут і донині.
Монастир неодноразово перебудовувався , тож сучасний вигляд його далекий від будь-яких церковних канонів.
Свого часу в місті знаходилося аж 3 палаци польської шляхти, зараз же поряд з тешнікумом залилишився тільки один. Належав він колись Понинським. Зараз от в такому вигляді. Але стоїть за парканом. Реконструювати зібралися, чи як. Правда металопластикові вікна насторожують.
Далі ми вирушили в Хмельницьку область, а саме Староконстянтинів. Перше що побачили, це старий млин над Случем, який був побудований в 1905 році. Виглядає як ніфіговий такий палац.
На фасаді гордо вісить вивіска " Об'єкт на реконструкції". Може пощастить і таки відновлять. А поки так.
Наступна наша зупинка Острозький замок у тому ж таки Староконстянтинові.
у 1561 році на місці між річками Случ та Ікопоть закипіло будівництво. Вже за десятиліття, 1571 року тут височіла могутня споруда, що вражала оборонною міццю і красою. Головним її завданням був захист країни від нападу татар. Бо саме через Старокостянтинів проходив Чорний шлях - одна із трьох головних доріг, якими рухались татари, здійснюючи грабіжницькі напади.
Територія замку мала вигляд видовженого трикутника, дві сторони якого омивалися водою, в третя, коротша, межувала з територією міста. Саме з цієї сторони замок мав посилений оборонний кордон.
Від міста фортеця була відокремлена глибоким ровом довжиною 220 метрів і шириною до 210 метрів, заповненим водою. З боку замку канал був обкладений валом зі зручними бастіонами для гарматної стрільби. Вхід до замку охороняла в'їзна брама, оснащена дерев'яним мостом на кам'яних опорах. З обох боків до них прилягали потужні кам'яні фортечні мури товщиною 1,5-2 м. і висотою 5,8 м. У північному мурі знаходився арковий отвір, захищений гратами - це була комунікація для човнів. Фортечний мур сполучав п'ять веж, що охороняли фортецю. Збереглася лише Наріжна вежа. Зовні вона кругла в своїй основі, а східним боком “вписується”у південно-східний торець замку. Башта споруджена разом із замком і має форму неправильного півкола. Вона оздоблена ренесансними елементами - атиком, що вінчає її зверху. Двоповерхова вежа має підвал, а поверхові приміщення перекрито хрещатим склепінням. Бійниці другого поверху башти подібні до вікон. Вони розташовані у шаховому порядку, що дозволяло розширити зону обстрілу під час оборони.
Мурований замок також двоповерховий, має великий підвал. В замку помітне характерне для середньовіччя поєднання у житлових приміщеннях побутових і оборонних функцій. Вікна були оправлені в свинець, а під палацом, в склепінчастому підземеллі, містився цейхгауз. Там зберігалися різні види тогочасної зброї: шмигівниці, гаківниці, рушниці, бочки з кулями та дробом, свинець. Пороховий льох розташовувався в окремому приміщенні цейхгаузу, яке пильно охоронялося.
На другому поверсі розміщувалися житлові кімнати, що мали по-італійськи зведені склепіння: сіни, ізби, кімната, комірка. В середині будинку була криниця. Внутріфортечна стіна кам'яниці - рівнопланова, а зовнішня виглядає асиметричною лінією, що надає замку особливого шарму, вишуканості, створює враження нагромадження різних за архітектурними конфігураціями будов.
Вздовж південної стіни за палацом розташована Троїцька церква, з виразними особливостями готичного стилю: крутий двосхилий дах, покритий полив'яною черепицею, високі стрілчаті вікна, на гребені - вежка з главкою. Її оборонний характер підтверджує зорієнтованість вівтарної стіни не на схід, а на північний схід, як того вимагав оборонний комплекс. Одночасно з церквою, з боку Случа, паралельно до храму було споруджено оборонну башту прямокутної форми. Первісно вона була двоярусною з циліндричними склепіннями. У кожній з трьох стін башти, що сягають 1,5 м. товщини, влаштовані бійниці. Башню вінчав готичний атик. До наших днів зберігся лише нижній ярус, що використовується як ризниця. На стінах та склепіннях ретельно реставрованого храму є старовинні фрески та тексти, писані кирилицею. Унікальною є фреска похоронної сцени Олександра Острозького й зображення герба князя на західній стіні церкви.
Низом стіни церкви були оздоблені дубовими панелями. Хори, драбинки, всі дерев'яні оздоби були виконані із дуба. Існує думка, що Троїцька церква, знаходячись у закритій зоні міста в замку, була скоріш за все сімейною, аніж масовою. Водночас, вона виконувала роль не лише храму, а й культурного осередку, де переписували книги і навчали учнів. Документи називають імена церковних настоятелів, які сприяли переписуванню книги “Кормча”та її розповсюдженню, а також тих, хто в місті започаткував Костянтинівську Академію. Пережила церква Святої Трійці багато віків, багато чого набачилася. Проте, міцні кам'яні стіни та фортифікаційний тип споруди допомогли їй вціліти під час історичних катаклізмів. Сьогодні цей діючий храм належить Українській православній церкві Київського патріархату.
Невеликий, вміло поставлений Старокостянтинівський замок витримав напади татар 1575, 1593, 1595, 1616, 1617, 1618, 1624 років, про що згадує Острозький літописець. Замок брав в облогу 1648 року Максим Кривоніс, завойовував 1651 року Богдан Хмельницький, у 1659 році брав в облогу Іван Виговський, у 1669 році тут стояв гетьман Петро Дорошенко.
Неодноразово замок був центром визначних історичних подій. Зокрема, у 1593 році воєвода Київський і маршалок землі Волинської К.Острозький збирав тут шляхетське ополчення. Після перемоги під Пилявцями 26 вересня 1648 року у Старокостянтинівському замку скликав велику старшинську раду гетьман Богдан Хмельницький.
В декількох сотнях метрах на південь від замку знаходиться ще один елемент украплень міста - оборонна вежа монастиря домініканців: Вражаюча споруда. Навіть зараз.
Теж щось відновлювати намагаються.
Вежа, незважаючи на те, що належала до храму мала оборонну функцію.
Семиярусна вежа-донжон квадратна в основі, товщина її стін сягає двох метрів. Стіни зведені із каменю-черепашника. Цегляними були склепіння між ярусами та верхній ярус. Будівничі прикрасили споруду поребриками, розподільчими карнизами, мережками прямокутних западинок. Вікна башти високострілчасті, а поряд з ними - анфілади бійниць. Найбільше бійниць у верхньому ярусі. Багатоярусний донжон, спроможний вмістити велику кількість зброї, припасів, людей, являв собою потужну оборонну споруду. У кінці ХVІ століття до Сторожової вежі було добудовано Хрестовоздвиженську церкву.
Ми ж вирушаємо далі. Куди - про то наступного разу. Не перемикайтеся. Буде цікаво.
За подорож вдячний Україна Інкогніта . Аналогічний тур заплановано на червень. Не пропустіть.
Оригінал публікації ось туточки