Оффтоп. Смуток

[elvira_black]

На першому курсі мене поселили в гуртожиток. Мої тодішні сусідки по кімнаті - це був кромєшний ужас. Жахливо брудна кімната, вічно немитий посуд, тупі мультики - Сімпсони і Футурама - на повну гучність, тусні на всю ніч із кальяном і хлопцями. Наприкінці першого ж курсу всі дівчата помінялися, прийшли мого віку і нормальні, і ми зажили - душа в

Comments

[kozyr_lubov]

Перечитала і.... аж сльози навернулися. як я тебе розумію....
Правда, моє студентське щастя тривало набагато коротше... Допоки Вікуся не переїхала. А це було, якщо пам'ять не підводить, вже на третьому курсі...
Після цієї події все полетіло шкереберть.

[elvira_black]

Все-таки гуртожиток - це дуже круто. От я зараз думаю, що я не цінила своїх дівчат, ставилася до того, що ми живемо разом, ніби так і треба, а за ці роки ми стали рідними одна одній, а не просто подругами. Набагато ближчими. Все ж переживалося разом, і біди і радості.

Сподіваюся, щось хороше ще все-таки залишиться у житті і після гуртожитку :)

[kozyr_lubov]

Звичайно лишиться! Все буде добре, хоча й інакше :)

[elvira_black]

"Дано нам бути в коханні і смерті самотніми"... Взагалі правильно. На кожному етапі тебе оточують люди, але всі вони тимчасові.
Невеселі висновки :(

[amagdale]

Дякую тобі за поста. Прониклась .)))
А в мене до смішного вийшло.
Спершу жили в гуртожитку втрьох.. Й якось поперемінно товаришувала з кожною з них. А вони між собою не дуже.. Не.. не вгадали.. Вони зараз НЕ найкращі подругуи. все так й залишилось. Просто на 3-ім курсі ми розїхались. Пройшло ще зопять років. Й тепер я вже рік живу з однією зі своїх спів-камерниць (як ми колиь жартома одне одного називали). Бо як би не було, все рівно в гуртожитку якась замкненість відчувається, відчуваєиться, що залазять на твою територію й т.п. Проте потім памятаєш найкраще (видно така вже властивість мозку).
Й ось живемо ми живемо.. й часом нам довподоби, проте все частіше розуміємо, що намагаємось одна одну "загнати" під формат.. формат свого уявлення "Уют". А це у всіх людей різниться... Тому не завше складається..

[elvira_black]

До однієї з "співкамерниць" якось раз приставав на вулиці хлопець і спитав: "Розкажи мені щось про своє особисте, приватне життя". На що вона відповіла: "Відтоді, як я живу у гуртожитку, у мене нема приватного життя". І це правда :) У нас просто не могло бути таємниць одна від одної. Якби ми погано одна до одної ставилися, як було з першими моїми сусідками, ці речі б обтяжували. А так найчастіше ми намагалися зводити все на жарт. Хто скільки любить сидіти у душі, хто любить квіти, а хто не може доглянути й кактуса, кому зранку скільки часу треба, щоб зібратися, хто не любить хлопання дверима, хто вміє готувати, а хто ні, різні музичні і кулінарні уподобання, різний успіх у хлопців - все було предметом для незлих жартів і "байок", і ніхто не ображався. Причому дійшло вже до того, що от ввечері всі зібралися і кожна розповідає, як день пройшов, і вже говорить у власному жартівливому тоні, і це сприймається як нова серія гуморески "Що було сьогодні на парах" чи "Їхала я в метро

[amagdale]

Ой а з приводу "Що було сьогодні на парах" чи "Їхала я в метро" - то це точно-точно..
Було й таке.
В нас була ситуація - одна намагалась зберегти індивідуальність, інша моя подруга навпаки намагалась все-все видати на поверхню. А в мене була проміжна позиція. В принципі при своїх цінностях ми й залишились дотепер.
Просто цікаво було вживатись в наших трьох різних темпераментах (адже коли намагаєшся когось зрозумути, то ти наче думаєш як він й тому на час відходиш від себе самого. А потім бац.. Й повертаєшсся назад до Себе .))

[elvira_black]

Так, але я про те, що видається на поверхню неспеціально... Мало що можна приховати від людей, з якими постійно живеш, спиш, їси, радієш і сумуєш, і все це в одній кімнаті протягом довгого часу. Вже по одному погляду бачиш, хто в якому настрої, все одно знаєш, куди і коли хто пішов, і навіть якщо щось хочеться приховати, це важко вдається. Мені важко було відкриватися перед дівчатами, я теж дуже скритна людина, "все в собі", але саме мої дівчата, ні про що не питаючи, коли я була дуже сумна, намагалися розрадити, відволікти, поговорити про щось інше, витягти на прогулянку, а коли зла - залишити у спокої і не напрягати.

А щодо копіювання темпераменту інших - мені це теж знайомо, бо у мене є старша сестра :) Якийсь час, особливо в дитинстві, я її копіювала, але потім зрозуміла, що ми все-таки різні. А в гуртязі це не загрожувало, бо все-таки ми спілкувалися блоком, людей багато, всіх не скопіюєш ))))