Оффтоп. Смуток
На першому курсі мене поселили в гуртожиток. Мої тодішні сусідки по кімнаті - це був кромєшний ужас. Жахливо брудна кімната, вічно немитий посуд, тупі мультики - Сімпсони і Футурама - на повну гучність, тусні на всю ніч із кальяном і хлопцями. Наприкінці першого ж курсу всі дівчата помінялися, прийшли мого віку і нормальні, і ми зажили - душа в душу.
У нас був чудовий блок! Ех, за ці чотири роки чого тільки не було! Ми і ремонт робили всі разом, і на побачення по черзі всіх випроводжали, і на дискотеки дівчата бігали, і на вікно до однієї з нас хтось лазив, і майже півроку у другої було два хлопці, і вона все ніяк не могла вирішити, кого обрати. Все життя проходило на очах одна в одної, і ми ще й примудрялися вчитися, і майже всі були відмінницями )) Ці задушевні розмови до ночі про найважливіше, фільми - "Унесенные ветром" і "Джен Ейр", які ми дивилися всі разом, ці вафельні тортики на свята і пісні 70-х під караоке, нічні "чергування" за комп'ютером, спільні трапези...
Початок кінця трапився тоді, коли хлопець однієї з нас переселився в гуртожиток, і вона перейшла у двушку, щоби їм зручніше жилося, іншого блоку. Нова дівчинка гарно влилася в нашу компанію, але далі все закрутилося надто швидко. Майже одночасно дві дівчинки переселилися до своїх хлопців і стали винаймати квартири разом з ними = два пусті ліжка. Але вони не виселялися, часто приходили до нас, всі свята ми гуляли разом. Дві дівчини поступили в інший вуз, з моєю одногрупницею ми вже в різних групах, от і виходить, що з семи жителів блоку всіх часів + дві інші наші близькі подруги: одна в Москві, три в іншому вузі, дві на квартирі, одна в сімейці... У нашій кімнаті залишається двоє плюс два вакантних місця, а як же не хочеться на п'ятому курсі виховувати якихось малих. І за стінкою ще одна. І у всіх вже своя робота, хлопець, інші плани... Часу немає...
Ууу... Як жахливо залишатися у пустці. Треба тікати з цього гуртожитку, чи що. А куди тікати?
Вже потихеньку закінчуються безтурботні студентські роки. Ми вже не будемо сидіти вп'ятьох у черзі в поліклініці і травити анекдоти. А кому, скажіть будь ласка, я тепер готуватиму їсти? На себе ж нецікаво, а так я завжди знала, що суп чи овочеве рагу стояти не буде, та й какао було приємно зварити своїм дівчатам. З ким ми по черзі будемо купляти по півчорного? Кому я буду, чортихаючись на глючну вінду, оновлювати каспера? Куди дінуться китайські дзвіночки на шторі і лампа на вікні? І принтер, який будив нас вранці своїм утробним риком? Фотографії навпроти мого ліжка, квіточка на підвіконні, купа словників на полиці...
Блін. Бліііін. Я не хочу це все втрачати... Я б хотіла продовжувати жити зі своїми дівчатами... Боже, як жаль, що це все майже пройшло, і доведеться жити серед згадок про минулі щасливі події.
Я не хочу дорослішати...
У нас був чудовий блок! Ех, за ці чотири роки чого тільки не було! Ми і ремонт робили всі разом, і на побачення по черзі всіх випроводжали, і на дискотеки дівчата бігали, і на вікно до однієї з нас хтось лазив, і майже півроку у другої було два хлопці, і вона все ніяк не могла вирішити, кого обрати. Все життя проходило на очах одна в одної, і ми ще й примудрялися вчитися, і майже всі були відмінницями )) Ці задушевні розмови до ночі про найважливіше, фільми - "Унесенные ветром" і "Джен Ейр", які ми дивилися всі разом, ці вафельні тортики на свята і пісні 70-х під караоке, нічні "чергування" за комп'ютером, спільні трапези...
Початок кінця трапився тоді, коли хлопець однієї з нас переселився в гуртожиток, і вона перейшла у двушку, щоби їм зручніше жилося, іншого блоку. Нова дівчинка гарно влилася в нашу компанію, але далі все закрутилося надто швидко. Майже одночасно дві дівчинки переселилися до своїх хлопців і стали винаймати квартири разом з ними = два пусті ліжка. Але вони не виселялися, часто приходили до нас, всі свята ми гуляли разом. Дві дівчини поступили в інший вуз, з моєю одногрупницею ми вже в різних групах, от і виходить, що з семи жителів блоку всіх часів + дві інші наші близькі подруги: одна в Москві, три в іншому вузі, дві на квартирі, одна в сімейці... У нашій кімнаті залишається двоє плюс два вакантних місця, а як же не хочеться на п'ятому курсі виховувати якихось малих. І за стінкою ще одна. І у всіх вже своя робота, хлопець, інші плани... Часу немає...
Ууу... Як жахливо залишатися у пустці. Треба тікати з цього гуртожитку, чи що. А куди тікати?
Вже потихеньку закінчуються безтурботні студентські роки. Ми вже не будемо сидіти вп'ятьох у черзі в поліклініці і травити анекдоти. А кому, скажіть будь ласка, я тепер готуватиму їсти? На себе ж нецікаво, а так я завжди знала, що суп чи овочеве рагу стояти не буде, та й какао було приємно зварити своїм дівчатам. З ким ми по черзі будемо купляти по півчорного? Кому я буду, чортихаючись на глючну вінду, оновлювати каспера? Куди дінуться китайські дзвіночки на шторі і лампа на вікні? І принтер, який будив нас вранці своїм утробним риком? Фотографії навпроти мого ліжка, квіточка на підвіконні, купа словників на полиці...
Блін. Бліііін. Я не хочу це все втрачати... Я б хотіла продовжувати жити зі своїми дівчатами... Боже, як жаль, що це все майже пройшло, і доведеться жити серед згадок про минулі щасливі події.
Я не хочу дорослішати...