Шлях до спільного розуміння - бачити в інших себе
Протягом свого творчого шляху фотожурналіст Амі Вітале працювала більш ніж в 75 країнах світу. Вона була свідком громадських заворушень, бідності, руйнування життя та невимовного насилля. Але вона також була свідком сюрреалістичної краси, незламної сили людського духу, під впливом її робіт розкривалися неочікувані і тонкі подібності між культурами. Її фотографії виставлялися в музеях та галереях усього світу і публікувалися в міжнародних журналах, в тому числі в “National Geographic”, “Adventure”, “Geo”, “Newsweek”, “Time”, “Smithsonian”. Її роботи була оцінені кількома нагородами від таких престижних організацій як World Press Photos, Lowell Thomas Award for Travel Journalism, Lucie awards, Daniel Pearl Award for Outstanding Reporting, та Magazine Photographer of the Year award.
Сьогодні Амі живе в Монтані, має контракт з «National Geographic» і часто дає майстер-класи в Америці, Європі та Азії. Окрім цього, вона працює над документальним фільмом про міграцію в Бангладеш та пише книгу про історії поза кадром.
Найпопулярніші питання до Амі
Як ви готуєтеся до завдань?
Це залежить від того, куди я направляюсь та який там буде клімат та природа, але є невелика стара порада, яку я можу дати: «Краще менше, але краще». Чим більше ти принесеш, тим більше тобі доведеться носити з собою. Чим менше ти принесеш, тим легше тобі буде лишати те, що тобі непотрібне, позаду. Це набагато краще для адаптації і для внеску в місцеву економіку. Я наприклад, купую місцевий одяг та продукти харчування всюди, окрім високогір’я. Дуже часто бачу людей, що приносять сумки і торби повні приладдя та одягу на всі випадки життя. На мою думку, ти є гість цієї країни і місця і повага та активна участь в житті навколо тебе, важливий компонент отримати якнайбільше досвіду з твоєї мандрівки. Чим сильніше ми намагаємося створити щось, що є знайомим для нас, тим менше досвіду ми отримуємо і врешті-решт, який сенс в подорожі, якщо ти просто хочеш повторення того, що є в твоєму домі? Це до теми про адаптації та досвіду мандрів.
Чи є об’єктивність ілюзією?
Так, я переконана що об’єктивність є ілюзією, але також я переконана що існує безліч точок зору, і однієї «правди» не існує. Я вважаю, якщо ми не розумітимемо і не будемо давати право на існування цій поліфонії голосів, причина все одно лишатиметься актуальною. Незнання історій інших веде до переконання, нібито ми знаємо все про них.
Це дозволяє нам підтримувати сприйняття відмінностей, що засновані на наших власних упереджених уявленнях.
Фотожурналізм помирає?
Звісно ні, але це завжди було боротьбою знайти підтримку для нього, навіть тоді, коли я починала. Просто через те що журнали та газети переживають складний період, це не зменшує потреби в таких історіях і я вважаю, що зараз ідеальний час знайти можливість і заново створити себе для зміненого медіапростору. Я відчуваю цей прекрасний час для фотожурналістики та історій про життя. Наше середовище змінюється і в ньому є нові можливості, але потрібно трохи більше зусиль, щоб знайти їх. Я не розумію чому всі бояться змін, ті ж речі відбувалися з радіо кілька років тому. Всі говорили що воно померло. Фотографія не мертва, і якщо ми можемо використовувати всю творчість та всі інструменти, доступні нам, ми можемо робити такі дивовижні речі та доносити їх аудиторії, про що ніхто й не мріяв раніше. Я розглядаю це як розширення можливостей і захоплюючий час.
Діти Африки
Baby massage, Phuljhar village
Jawani Purty bathes her baby, Laxmi, with turmeric 21 days after her birth. She and her husband, Ramesh, spend the morning cleaning the house and cooking (this is the first day the mother is supposed to cook after birth).They welcome neighbours to the house all day and offer them a local rice liquor called handia and a meal of chicken and rice in the evening.
З серії "Світовий Банк в Африці"
Purunakashipur village
Janaki Mallick, nine months pregnant, cooks for and feeds her children. In this village, there is a trained traditional birth attendant who has delivered more than 100 babies and claims never to have lost a baby during childbirth. She had no implements other than a pair of scissors to cut the umbilical cord, a needle and thread to sew it up and some medicine to treat the wound.
Birth, Dhenkanal District Hospital
Noorjahan gives birth to her first child, Jahid Mohammed, who was named by her grandfather just after birth. Noorjahan was lucky to be in hospital for the birth. It was a difficult delivery; the baby came out backwards and needed oxygen to stay alive. In Orissa, only 22% of women give birth in hospital. Among tribal women, it is only 8.7%
Індійський пожежник намагається приборкати вогонь, що швидко розповсюджується по мусульманському кварталу у центрі Ахмедабаду.
Kashmir
Mother, Similia village Laxmi Dehuey with newborn baby, not yet named. In 2001 in Orissa, there were 367 maternal deaths per 100,000 births, down from 738 in 1993. Things are improving, but not fast enough.
Знайомтесь - авторка. Амі Віталє
Більше фотографій можна переглянути на персональній сторінці Амі: http://www.amivitale.com/