Світанковий Львів, неквапливий і заспаний. Хочеться так само, неквапливо заблукати його вулицями. Я не помітив минулого разу, зате сильно відчув цього - це місто мене сильно заспокоює...
Дейзі із самого ранку знайшла шматок пенопласту і човгає по паркету, ставши на нього передніми лапами. Ледве забрав у тварини грайку, то тепер обурилася.
Вже скоро вихідні, значить треба кудись їхати. Не марнувати ж час в Києві, правда?
Люблю таку погоду, хоч як завжди крутить шов і кисті рук. Люблю шелест дощу і нявкання кішки. Люблю такий настрій, коли наче і нічого не хочеться, а все само-собою виходить.