Порівняльне варварознавство
Перекладено з оригіналу в ізраїльській газеті "Релевант".
Автор: Аркадій Мазін
Вас не дивує, що люди, які ще вчора з піною біля рота обстоювали своє власне право облапити, погладити, ущипнути, свиснути, сально пожартувати і навіть зґвалтувати, якщо жінка "сама прийшла, а потім посміла не дати", сьогодні обурюються рівно через те ж саме у виконанні кельнських іммігрантів? Звичайно, вони зовсім не усвідомили раптово злочинність сексуальних домагань. Для них це лише привід проявити і раціоналізувати свій расизм.
Коли пишеш про події, подібних до нещодавніх кельнських, неможливо не почати з виразів співчуття. Не комусь конкретному, оскільки до жертв подій мої рядки навряд чи дійдуть, а в цілому. У моєму випадку це співчуття абсолютно щире. Моя позиція щодо прав жінок, напевно, здасться радикальною багатьом чоловікам і навіть деяким жінкам. Я не вважаю, що жінка може «спровокувати» напад на неї будь-яким зовнішнім виглядом або поведінкою. Я схиляюся до вельми широкого тлумачення поняття «сексуальні домагання». Я впевнений, що проституція є нелегітимним бізнесом, завдає величезний збиток зайнятим у ньому і принижує їхню людську гідність, і що криміналізувати необхідно саме покупку, а не продаж.
Здавалося б, саме я повинен був без еківоків жахнутися тим, що трапилося і влити свій голос до загального хору - обізвати винних тваринами і дикунами, звинуватити у всьому іслам, зловтішатися з приводу недалекоглядності європейців. Можливо, настільки однозначної реакції перешкодили саме мої скромні знання про становище жінок в патріархальному суспільстві в цілому.
Іслам, як і інші релігії, що претендують на керівну роль в соціумі, є, по суті, лише компіляцією моральних правил і законів, скріпленою божественним авторитетом. Це гарна обгортка для вже існуючих в суспільстві поглядів і відносин - люди вважають мудрим лише те, що, загалом і в цілому, відповідає їхнім уявленням про життя.
Ставлення до жінки як до нижчої, безправної істоти, по суті, майна своєї родини і племені, не розпочалось з ісламу і не закінчується на ньому. В чомусь іслам ставиться до жінки гірше, ніж іудаїзм, а в чомусь (наприклад, в питанні розлучення), мабуть, краще.
Більш того, це ставлення було властиво й секулярним товариствам, причому до найнещодавніших часів. Щойно вийшов на екрани фільм «Суфражистки», який нагадав нам про страхітливе становище, в якому жінки перебували якихось сто років тому в одній з найпрогресивніших на той момент країн, про огидну риторику політиків, зрощених на великій англійській культурі («жінки занадто дурні і істеричні, щоб брати участь у прийнятті доленосних рішень»), про узаконену нерівність у заробітній платні і умовах праці, про колишні норми домагання на робочому місці, у тому числі щодо неповнолітніх. Швейцарія, багато жителів якої зараз теж виступають проти «варварів, що понаїхали» і напевно, жахаються подіям в Кельні, була останньою із західних країн, що надала жінкам виборчі права - в 1971 році! А останнім з кантонів, що дозволив жінкам брати участь у місцевих виборах, став Аппенцелль-Іннерроден в 1991 році. Тобто, в Швейцарії вже було повно тих, «що не вважали жінок за дикунів», а тим часом ціла провінція країни все ще цивілізовано вважала, що жінки недостойні голосувати. До речі, жителі кантону не схаменулися самі, а були змушені підкоритися рішенню федерального суду.
Ізраїль, в якому в області гендерних злочинів все далеко не благополучно - прекрасний приклад нерівного ставлення до «своїх» і «чужих» ґвалтівників. Страхітливі історії про масові зґвалтування викликають культурно-етнічні узагальнення, тільки якщо злочинцями виявляються араби або нелегали.
Велика Алія теж вписала чимало безславних сторінок в історію ізраїльського сексуального насильства. Так склалося, що вуличної агресії у нас небагато, і це прекрасно. Але ще відносно недавно безліч чоловіків не вважали непристойним використовувати для задоволення своїх статевих потреб крайню потребу новоприбулих, свою владу над ними, їх вивезений з ще більш патріархального суспільства страх перед зверненням в поліцію і громадським осудом. Цих історій так багато, що коли-небудь про них, сподіваюся, напишуть величезну книгу (від перекладача - кого цікавлять реалії, може подивитися, наприклад, ізраїльський фільм Campfire).
В Ізраїлі в 2016 році зберігається і навіть шириться гендерна сегрегація. Заглянувши на сторінку на сайті Міждисциплінарного центру в Герцлії, присвячену цьому явищу, я був вражений: там перераховані випадки, кожен з яких викликав би гучний скандал в будь-якій західній країні, а у нас більшість з них навіть не потрапляє в поле зору ЗМІ. Наприклад, на церемонії вручення премії замміністра охорони здоров'я нагородженим жіночої статі не дозволили піднятися на сцену, а зал розділили за статевою ознакою, посадивши жінок на балконі. Чи варто після цього згадувати ще й про вкрай принизливу для жінок процедуру релігійного розлучення?
Однак найменше прав обурюватися кельнськими подіями мають росіяни. У сенсі ставлення до жінки Росія сама є дикою і відсталою країною, причому в міру впадання суспільства в тоталітарно-релігійне безумство ситуація загострюється. Давайте для початку візуалізуємо, що відбувалося в Кельні. Отже, більше тисячі п'яних і буйних молодиків на площі. Я давно не живу в Росії, але за часів пізнього СРСР від такого натовпу розбіглося б усе населення і лише це дозволило б уникнути насильства, зокрема сексуального. А спроба жінки пройти «крізь стрій» була б розцінена натовпом виключно як знак згоди - адже ж знає, на що йде, повія, значить, хоче отримати задоволення.
Історії, пов'язані з сексуальним насильством в Росії, шокують кожного разу. Бандити, які вважають себе господарями життя, затягують дівчат в машини і викрадають у коротке або довге сексуальне рабство, яке часом закінчується каліцтвом або смертю жертви. Чиновники, теж господарі життя, відбуваються умовними термінами за зґвалтування - при тому, що навіть у Саудівській Аравії ґвалтівникам дають по кілька років. Так хто ж тут дикун? Сайти рясніють пропозиціями роботи з інтимом. Вузьке коло феміністок піддається жахливим образам і нападкам з боку як чоловіків, так і багатьох жінок. На дворі XXI століття, а в Чечні жінку, «яка образила падишаха» (sic!) судять цивільним судом, на якому один з керівників республіки, суб'єкта Російської федерації, повідомляє нам про найцікавіше відкриття: «Розуму в жінці - половина від чоловічого». Сам «падишах» розкриває тему: «Якщо на роботі жінки будуть ходити напівголими, то у чоловіків не вийде там працювати. Я на них буду дивитися і вдень, і вночі, буду думати, як би їх «салам алейкум», і для мене турбота, робота будуть на десятому плані. Тому, якщо жінка на роботі, вона повинна відповідати: вона повинна носити хустку, вона повинна носити одяг закритий, щоб не все було видно». І справді, як тільки на Заході працювати примудряються? Зовсім інша справа в Чечні!
При усьому жаху того, що трапилося в Кельні, не забудемо, що всі сотні скарг, крім двох, були на крадіжку і / або сексуальні домагання. Як вже сказано вище, я за розширювальне тлумачення цього терміну і за суворе покарання винних. Однак саме це поняття з'явилося відносно недавно і пробиває собі шлях через запеклий опір більшості чоловіків. У російськомовному сегменті інтернету будь-яке повідомлення про сексуальні домагання обростає численними знущальними і алармістськими коментарями, причому не тільки в Росії, але і у нас, в Ізраїлі. Згадайте статті на захист Хаїма Рамона, а потім Моше Кацава в російськомовній пресі. Згадайте шовіністські коментарі до них. Вас не дивує, що люди, які ще вчора з піною біля рота обстоювали своє власне право облапити, погладити, ущипнути, свиснути, сально пожартувати і навіть зґвалтувати, якщо жінка «сама прийшла, а потім посміла не дати», сьогодні обурюються рівно тим же самим у виконанні кельнських іммігрантів? Звичайно, вони зовсім не усвідомили раптово злочинність сексуальних домагань. Для них це лише привід проявити і раціоналізувати свій расизм.
І ці люди говорять щось про варварів?
Крім того, ставлення до жінок як до племінного майна аж ніяк не зжите. Тому для багатьох те, що дозволено білим чоловікам щодо належних їм по праву білих жінок, суворо заборонено представникам іншого племені. І якщо в Європі з цією поганню досить успішно борються, то у нас організація «Лехава», яка тероризує змішані пари, навіть не заборонена законом. Та що там! Як я вже писав в одній зі своїх статей, на нещодавній нараді в Кнесеті з приводу введення роздільних автобусів для ізраїльтян і палестинців високі чиновники в якості одного з виправдань сегрегації вказували, що «нашим жінкам» не треба їздити поряд з арабами.
Чи були нападники на жінок у Кельні просто дикунами, або ж їх штовхнув на це іслам? Різниця вельми важлива: з релігійними догмами впоратися складніше, ніж з дикістю, проте віруючого легше впізнати. Таким чином, якщо проблема в ісламі, тотальні рішення, на зразок заборони на в'їзд, виграють. Наскільки мені відомо, іслам, безумовно, сприяє відношенню до жінки як до нижчої істоти (і в цьому, повторюся, не надто відрізняється від інших релігій і від моралі багатьох секулярних товариств), проте він досить однозначно забороняє зґвалтування як таке, якщо тільки жінка не є «законно здобутим в бою трофеєм». Я чув думки, що мусульмани ґвалтують європейок саме на цій підставі, але віриться слабо: навряд чи подібне трактування підтримає хоч один релігійний авторитет, крім, можливо, засновників ІДІЛ. Крім того, судячи з повідомлень німецької поліції, більшість тих, хто безчинствували на площі, були п'яні. Чи можна вважати їх після цього правовірними мусульманами? Ось чому я бачу в якості основної причини не релігію як таку (до якої я, повторюся, не відчуваю жодних позитивних почуттів), а патріархальну дикість з певним місцевим колоритом.
Щоб точно визначити глибину цієї дикості, корисно згадати про те, як змінювалося ставлення до сексуального насильства в самій Європі. Практика звинувачення жертви - в провокаційній поведінці, зухвалому одязі, розбещеності, недостатній обережності - була широко поширена ще приблизно півстоліття тому. Поняття «сексуального нападу» (який не вилився у зґвалтування) було введено в німецький кримінальний кодекс тільки в 1997 році! А поняття «сексуальне домагання» там, уявіть, немає досі - подібні дії підводяться під статтю «Образа».
Мені чужий моральний релятивізм, і моє завдання - зовсім не зрівняти всіх з усіма. Я лише хочу сказати, що заборона на сексуальні домагання, як і шанобливе ставлення до жінки в цілому - відносно недавні завоювання цивілізації. Волаючи про дикунів і тварин, під натиском яких ось-ось загине Європа, не гріх би про це пам'ятати. Не гріх було б спочатку розібратися з дикістю в своєму середовищі і в собі самому. Розуміння цього зовсім не повинно вести до всепрощення. З варварством необхідно боротися, у тому числі повальним лікнепом, посиленням покарань і висилкою злочинців з країни.
Однак навіть найбільш просунуті з нас пішли від цих варварів недостатньо далеко, щоб відмовляти їм у статусі людини і в праві на притулок. І якщо ви вважаєте себе праведником, що живуть серед неправедного патріархального суспільства, якщо не бачите нічого спільного між собою і тими, хто запихає дівчат у джипи, наймає секс-секретарок і ґвалтує підлеглих, то не забувайте, що праведники є і серед біженців, і вони потребують допомоги. Чи має право товариство надавати їм таку допомогу ціною збільшення ризику для своїх громадян? Подібні дилеми нерідкі, і кожне суспільство вирішує їх в міру свого розуміння. Однак прогресивна західна цивілізація, про яку ви так піклуєтеся, давно вирішила, що життя чужака теж має цінність.
Автор: Аркадій Мазін
Вас не дивує, що люди, які ще вчора з піною біля рота обстоювали своє власне право облапити, погладити, ущипнути, свиснути, сально пожартувати і навіть зґвалтувати, якщо жінка "сама прийшла, а потім посміла не дати", сьогодні обурюються рівно через те ж саме у виконанні кельнських іммігрантів? Звичайно, вони зовсім не усвідомили раптово злочинність сексуальних домагань. Для них це лише привід проявити і раціоналізувати свій расизм.
Коли пишеш про події, подібних до нещодавніх кельнських, неможливо не почати з виразів співчуття. Не комусь конкретному, оскільки до жертв подій мої рядки навряд чи дійдуть, а в цілому. У моєму випадку це співчуття абсолютно щире. Моя позиція щодо прав жінок, напевно, здасться радикальною багатьом чоловікам і навіть деяким жінкам. Я не вважаю, що жінка може «спровокувати» напад на неї будь-яким зовнішнім виглядом або поведінкою. Я схиляюся до вельми широкого тлумачення поняття «сексуальні домагання». Я впевнений, що проституція є нелегітимним бізнесом, завдає величезний збиток зайнятим у ньому і принижує їхню людську гідність, і що криміналізувати необхідно саме покупку, а не продаж.
Здавалося б, саме я повинен був без еківоків жахнутися тим, що трапилося і влити свій голос до загального хору - обізвати винних тваринами і дикунами, звинуватити у всьому іслам, зловтішатися з приводу недалекоглядності європейців. Можливо, настільки однозначної реакції перешкодили саме мої скромні знання про становище жінок в патріархальному суспільстві в цілому.
Іслам, як і інші релігії, що претендують на керівну роль в соціумі, є, по суті, лише компіляцією моральних правил і законів, скріпленою божественним авторитетом. Це гарна обгортка для вже існуючих в суспільстві поглядів і відносин - люди вважають мудрим лише те, що, загалом і в цілому, відповідає їхнім уявленням про життя.
Ставлення до жінки як до нижчої, безправної істоти, по суті, майна своєї родини і племені, не розпочалось з ісламу і не закінчується на ньому. В чомусь іслам ставиться до жінки гірше, ніж іудаїзм, а в чомусь (наприклад, в питанні розлучення), мабуть, краще.
Більш того, це ставлення було властиво й секулярним товариствам, причому до найнещодавніших часів. Щойно вийшов на екрани фільм «Суфражистки», який нагадав нам про страхітливе становище, в якому жінки перебували якихось сто років тому в одній з найпрогресивніших на той момент країн, про огидну риторику політиків, зрощених на великій англійській культурі («жінки занадто дурні і істеричні, щоб брати участь у прийнятті доленосних рішень»), про узаконену нерівність у заробітній платні і умовах праці, про колишні норми домагання на робочому місці, у тому числі щодо неповнолітніх. Швейцарія, багато жителів якої зараз теж виступають проти «варварів, що понаїхали» і напевно, жахаються подіям в Кельні, була останньою із західних країн, що надала жінкам виборчі права - в 1971 році! А останнім з кантонів, що дозволив жінкам брати участь у місцевих виборах, став Аппенцелль-Іннерроден в 1991 році. Тобто, в Швейцарії вже було повно тих, «що не вважали жінок за дикунів», а тим часом ціла провінція країни все ще цивілізовано вважала, що жінки недостойні голосувати. До речі, жителі кантону не схаменулися самі, а були змушені підкоритися рішенню федерального суду.
Ізраїль, в якому в області гендерних злочинів все далеко не благополучно - прекрасний приклад нерівного ставлення до «своїх» і «чужих» ґвалтівників. Страхітливі історії про масові зґвалтування викликають культурно-етнічні узагальнення, тільки якщо злочинцями виявляються араби або нелегали.
Велика Алія теж вписала чимало безславних сторінок в історію ізраїльського сексуального насильства. Так склалося, що вуличної агресії у нас небагато, і це прекрасно. Але ще відносно недавно безліч чоловіків не вважали непристойним використовувати для задоволення своїх статевих потреб крайню потребу новоприбулих, свою владу над ними, їх вивезений з ще більш патріархального суспільства страх перед зверненням в поліцію і громадським осудом. Цих історій так багато, що коли-небудь про них, сподіваюся, напишуть величезну книгу (від перекладача - кого цікавлять реалії, може подивитися, наприклад, ізраїльський фільм Campfire).
В Ізраїлі в 2016 році зберігається і навіть шириться гендерна сегрегація. Заглянувши на сторінку на сайті Міждисциплінарного центру в Герцлії, присвячену цьому явищу, я був вражений: там перераховані випадки, кожен з яких викликав би гучний скандал в будь-якій західній країні, а у нас більшість з них навіть не потрапляє в поле зору ЗМІ. Наприклад, на церемонії вручення премії замміністра охорони здоров'я нагородженим жіночої статі не дозволили піднятися на сцену, а зал розділили за статевою ознакою, посадивши жінок на балконі. Чи варто після цього згадувати ще й про вкрай принизливу для жінок процедуру релігійного розлучення?
Однак найменше прав обурюватися кельнськими подіями мають росіяни. У сенсі ставлення до жінки Росія сама є дикою і відсталою країною, причому в міру впадання суспільства в тоталітарно-релігійне безумство ситуація загострюється. Давайте для початку візуалізуємо, що відбувалося в Кельні. Отже, більше тисячі п'яних і буйних молодиків на площі. Я давно не живу в Росії, але за часів пізнього СРСР від такого натовпу розбіглося б усе населення і лише це дозволило б уникнути насильства, зокрема сексуального. А спроба жінки пройти «крізь стрій» була б розцінена натовпом виключно як знак згоди - адже ж знає, на що йде, повія, значить, хоче отримати задоволення.
Історії, пов'язані з сексуальним насильством в Росії, шокують кожного разу. Бандити, які вважають себе господарями життя, затягують дівчат в машини і викрадають у коротке або довге сексуальне рабство, яке часом закінчується каліцтвом або смертю жертви. Чиновники, теж господарі життя, відбуваються умовними термінами за зґвалтування - при тому, що навіть у Саудівській Аравії ґвалтівникам дають по кілька років. Так хто ж тут дикун? Сайти рясніють пропозиціями роботи з інтимом. Вузьке коло феміністок піддається жахливим образам і нападкам з боку як чоловіків, так і багатьох жінок. На дворі XXI століття, а в Чечні жінку, «яка образила падишаха» (sic!) судять цивільним судом, на якому один з керівників республіки, суб'єкта Російської федерації, повідомляє нам про найцікавіше відкриття: «Розуму в жінці - половина від чоловічого». Сам «падишах» розкриває тему: «Якщо на роботі жінки будуть ходити напівголими, то у чоловіків не вийде там працювати. Я на них буду дивитися і вдень, і вночі, буду думати, як би їх «салам алейкум», і для мене турбота, робота будуть на десятому плані. Тому, якщо жінка на роботі, вона повинна відповідати: вона повинна носити хустку, вона повинна носити одяг закритий, щоб не все було видно». І справді, як тільки на Заході працювати примудряються? Зовсім інша справа в Чечні!
При усьому жаху того, що трапилося в Кельні, не забудемо, що всі сотні скарг, крім двох, були на крадіжку і / або сексуальні домагання. Як вже сказано вище, я за розширювальне тлумачення цього терміну і за суворе покарання винних. Однак саме це поняття з'явилося відносно недавно і пробиває собі шлях через запеклий опір більшості чоловіків. У російськомовному сегменті інтернету будь-яке повідомлення про сексуальні домагання обростає численними знущальними і алармістськими коментарями, причому не тільки в Росії, але і у нас, в Ізраїлі. Згадайте статті на захист Хаїма Рамона, а потім Моше Кацава в російськомовній пресі. Згадайте шовіністські коментарі до них. Вас не дивує, що люди, які ще вчора з піною біля рота обстоювали своє власне право облапити, погладити, ущипнути, свиснути, сально пожартувати і навіть зґвалтувати, якщо жінка «сама прийшла, а потім посміла не дати», сьогодні обурюються рівно тим же самим у виконанні кельнських іммігрантів? Звичайно, вони зовсім не усвідомили раптово злочинність сексуальних домагань. Для них це лише привід проявити і раціоналізувати свій расизм.
І ці люди говорять щось про варварів?
Крім того, ставлення до жінок як до племінного майна аж ніяк не зжите. Тому для багатьох те, що дозволено білим чоловікам щодо належних їм по праву білих жінок, суворо заборонено представникам іншого племені. І якщо в Європі з цією поганню досить успішно борються, то у нас організація «Лехава», яка тероризує змішані пари, навіть не заборонена законом. Та що там! Як я вже писав в одній зі своїх статей, на нещодавній нараді в Кнесеті з приводу введення роздільних автобусів для ізраїльтян і палестинців високі чиновники в якості одного з виправдань сегрегації вказували, що «нашим жінкам» не треба їздити поряд з арабами.
Чи були нападники на жінок у Кельні просто дикунами, або ж їх штовхнув на це іслам? Різниця вельми важлива: з релігійними догмами впоратися складніше, ніж з дикістю, проте віруючого легше впізнати. Таким чином, якщо проблема в ісламі, тотальні рішення, на зразок заборони на в'їзд, виграють. Наскільки мені відомо, іслам, безумовно, сприяє відношенню до жінки як до нижчої істоти (і в цьому, повторюся, не надто відрізняється від інших релігій і від моралі багатьох секулярних товариств), проте він досить однозначно забороняє зґвалтування як таке, якщо тільки жінка не є «законно здобутим в бою трофеєм». Я чув думки, що мусульмани ґвалтують європейок саме на цій підставі, але віриться слабо: навряд чи подібне трактування підтримає хоч один релігійний авторитет, крім, можливо, засновників ІДІЛ. Крім того, судячи з повідомлень німецької поліції, більшість тих, хто безчинствували на площі, були п'яні. Чи можна вважати їх після цього правовірними мусульманами? Ось чому я бачу в якості основної причини не релігію як таку (до якої я, повторюся, не відчуваю жодних позитивних почуттів), а патріархальну дикість з певним місцевим колоритом.
Щоб точно визначити глибину цієї дикості, корисно згадати про те, як змінювалося ставлення до сексуального насильства в самій Європі. Практика звинувачення жертви - в провокаційній поведінці, зухвалому одязі, розбещеності, недостатній обережності - була широко поширена ще приблизно півстоліття тому. Поняття «сексуального нападу» (який не вилився у зґвалтування) було введено в німецький кримінальний кодекс тільки в 1997 році! А поняття «сексуальне домагання» там, уявіть, немає досі - подібні дії підводяться під статтю «Образа».
Мені чужий моральний релятивізм, і моє завдання - зовсім не зрівняти всіх з усіма. Я лише хочу сказати, що заборона на сексуальні домагання, як і шанобливе ставлення до жінки в цілому - відносно недавні завоювання цивілізації. Волаючи про дикунів і тварин, під натиском яких ось-ось загине Європа, не гріх би про це пам'ятати. Не гріх було б спочатку розібратися з дикістю в своєму середовищі і в собі самому. Розуміння цього зовсім не повинно вести до всепрощення. З варварством необхідно боротися, у тому числі повальним лікнепом, посиленням покарань і висилкою злочинців з країни.
Однак навіть найбільш просунуті з нас пішли від цих варварів недостатньо далеко, щоб відмовляти їм у статусі людини і в праві на притулок. І якщо ви вважаєте себе праведником, що живуть серед неправедного патріархального суспільства, якщо не бачите нічого спільного між собою і тими, хто запихає дівчат у джипи, наймає секс-секретарок і ґвалтує підлеглих, то не забувайте, що праведники є і серед біженців, і вони потребують допомоги. Чи має право товариство надавати їм таку допомогу ціною збільшення ризику для своїх громадян? Подібні дилеми нерідкі, і кожне суспільство вирішує їх в міру свого розуміння. Однак прогресивна західна цивілізація, про яку ви так піклуєтеся, давно вирішила, що життя чужака теж має цінність.