Порошенко - це межа компромісу. Або тоді без компромісів
Відкликання Данилюка з Євромайдану після того як "Правий сектор" домовився з СБУ свідчить про відмову Штабу національного порятунку (ШНП) від гасла "Вимога №1 - відставка Януковича" й, що характерно, від боротьби за т.зв. "повне перезавантаження влади". Дострокові президентські та парламентські вибори лишилися тільки у вимогах Тимошенко, яка вже давно не здатна контролювати власну фракцію, не те що ситуацію в центрі Києва чи в захоплених ОДА.
Сторони конфлікту погодилися створити "технічний" уряд на чолі з позапартійним Порошенко. І крапка.
Під поняттям "сторони конфлікту" ми в першу чергу розуміємо національний клуб олігархів з одного боку й, відповідно, Sagrada Familia - з іншого. Що ж до масовки, то вона для них завжди була масовкою, або як висловлюється один відомий персонаж, "біомасою". Незалежно від того під якими знаменами вона перебуває (пікетує, блокує, мітингує, відбуває покарання, вмирає тощо).
Великому капіталу не потрібно ніяке "повне перезаватаження", здатне поховати корупційну модель проекту "Україна", а отже й усі т.зв. "схеми", "теми", "потоки". Він перш за все зацікавлений у паритетному акціонуванні влади, у рівноправному доступу до ресурсів. Незалежно від того як це потім буде називатися.
Таким чином уся ця зимова недореволюція 2013-214 рр. перетворюється на аналогію "України без Кучми" (УБК), хіба що зі справжніми жертвами.
Й хіба що глава держави, а отже й Sagrada Familia, тепер вже інші.
Що ж до невдоволених повною монополізацією суспільного-політичного ладу олігархічних груп, то вони лишилися приблизно ті ж самі, навіть номеклатура основних ударних сил аналогічна - ВО "Свобода" (тоді СНПУ), УНА-УНСО, оточення Корчинського, ВО "Тризуб", студенські братства, рецепієнти фонду "Відродження", іноземні посольства та ін.
Чому Порошенко?
Тому що Ахметов.
І тому що не Тимошенко.
Дмитро ДОБРИЙ dm-dobriy