КІНО ПІСЛЯ ОСВЄНЦИМУ. "Година вовка", Інгмар Бергман
ЗАСЛІПЛЕНИЙ
Місце розв'язки - ліс. Нападають п'ятеро. Завдають різких, миттєвих ударів, тіло атакованого, художника Йогана Борга (Макс фон Зюдов), вкривається кривавими слідами. Йоганова дружина Альма (Лів Ульман), наче в поганому сні безпорадно спостерігаючи за розправою, беззвучно кричить, відвертається у відчаї. Йоган падає, з останніх сил підводиться. Його повіки дивно тремтять. Чудовиська чомусь заспокоюються й, ледь помітно посміхаючись, відступають. Хащі поглинають і їхню жертву. Альмі залишається тільки засвідчити остаточність його зникнення.
До того і йшлося. Антагоністи визначені від самого початку: художник проти мешканців замку, розташованого на тому ж острові Бальтрум, що й будинок Боргів. Ті істоти живуть за якимись власними правилами, мають обличчя начебто людські, але з невловимо тваринним відтінком - занадто підкреслені надбрівні дуги, занадто крупні носи, занадто нещирі посмішки. Чи справді вони роблять і кажуть саме те, що кажуть і роблять, чи це погляд художника творить їх людьми-птахами, комахами, хижаками, людожерами? Йоганових картин у кадрі немає, не бачимо, над чим або в якій манері він працює, чуємо лише його коментарі, описи. Як у “Персоні”, герой вилучений з власної творчості. Цього разу - щоб спроектувати назовні його фобії, втілювані у замкових бестіях.
Створіння, не втручаючись у Йоганове життя безпосередньо, викликають у нього чимраз сильнішу ненависть, котра швидко поширюється на всіх, хто його оточує. Спершу художник б'є надокучливого пана в окулярах. Далі - моторошний епізод убивства підлітка: той заважав йому рибалити. Намагається застрелити дружину з цілком реального пістолета. Агресія зростає незмірно з будь-якими поясненнями - хвороба, суворий батько, домашні ув'язнення в темній комірчині за дитячі пустощі, пристрасть до заміжньої красуні Вероніки Фоглер, у тому ж ряді краєвид “Години вовка” (незмінні скелі, застигле море) - надмір тиші в ньому робить плин часу для Боргів нестерпно повільним. Тож події другої половини фільму майже щоразу є несподіваними, і, за браком мотивацій, страхітливими. Однак драматичні ефекти залишаються оманливим маневром; “Година вовка” - не про страх і не про божевілля художника, котрого занапащають власні витвори. Тут часто згадують на різні лади слово “бачити”. Година вовка - та небезпечна межа поміж ніччю і світанком, темрявою і світлом, коли найбільше людей народжується і вмирає, коли вивільнюються кошмари. Те, що діється з Йоганом, - такий собі період капрічос, подоба години вовків у житті митця, чия свідомість, навпаки, рухається у зворотному порядку - від світла до пітьми.
Йоган і воює проти темряви, тобто проти порожнечі й не-бачення. Чудовиська спустошують і руйнують у призначений їм спосіб, являючи собою провідників затьмарення. Після їхніх ударів у Йогана заплющуються повіки, очі наче згасають - це поведінка сліпого. “Ви бачите лиш те, що хочете бачити”, - стверджує один з головних його ворогів, Барон, він же Людина-крук, але для Йогана гірше не бачити зовсім, і його несамовите, надривне відторгнення темряви обумовлене передчуттям цієї головної втрати. Безо́бразне інше, представлене у “Годині вовка” з усією нещадністю своїх проявів, і знищило Йогана як митця, тобто - цілковито: перестати бачити означає перестати бути.
____________________________________
«Година вовка» / Vargtimmen (1968, Швеція-Норвегія, 90`), режисура, сценарій - Інгмар Бергман. В ролях: Макс фон Зюдов, Лів Ульман, Гертруд Фрідх, Георг Рідеберг, Ерланд Джозефсон. Оператор - Свен Ніквіст. Виробництво - Svensk Filmindustri.
Дмитро Десятерик
Попередні глави:
Передмова http://d-desyateryk.livejournal.com/744377.html
"Європа", Ларс фон Трієр http://d-desyateryk.livejournal.com/744915.html
"Персона", Інгмар Бергман http://d-desyateryk.livejournal.com/746992.html
Місце розв'язки - ліс. Нападають п'ятеро. Завдають різких, миттєвих ударів, тіло атакованого, художника Йогана Борга (Макс фон Зюдов), вкривається кривавими слідами. Йоганова дружина Альма (Лів Ульман), наче в поганому сні безпорадно спостерігаючи за розправою, беззвучно кричить, відвертається у відчаї. Йоган падає, з останніх сил підводиться. Його повіки дивно тремтять. Чудовиська чомусь заспокоюються й, ледь помітно посміхаючись, відступають. Хащі поглинають і їхню жертву. Альмі залишається тільки засвідчити остаточність його зникнення.
До того і йшлося. Антагоністи визначені від самого початку: художник проти мешканців замку, розташованого на тому ж острові Бальтрум, що й будинок Боргів. Ті істоти живуть за якимись власними правилами, мають обличчя начебто людські, але з невловимо тваринним відтінком - занадто підкреслені надбрівні дуги, занадто крупні носи, занадто нещирі посмішки. Чи справді вони роблять і кажуть саме те, що кажуть і роблять, чи це погляд художника творить їх людьми-птахами, комахами, хижаками, людожерами? Йоганових картин у кадрі немає, не бачимо, над чим або в якій манері він працює, чуємо лише його коментарі, описи. Як у “Персоні”, герой вилучений з власної творчості. Цього разу - щоб спроектувати назовні його фобії, втілювані у замкових бестіях.
Створіння, не втручаючись у Йоганове життя безпосередньо, викликають у нього чимраз сильнішу ненависть, котра швидко поширюється на всіх, хто його оточує. Спершу художник б'є надокучливого пана в окулярах. Далі - моторошний епізод убивства підлітка: той заважав йому рибалити. Намагається застрелити дружину з цілком реального пістолета. Агресія зростає незмірно з будь-якими поясненнями - хвороба, суворий батько, домашні ув'язнення в темній комірчині за дитячі пустощі, пристрасть до заміжньої красуні Вероніки Фоглер, у тому ж ряді краєвид “Години вовка” (незмінні скелі, застигле море) - надмір тиші в ньому робить плин часу для Боргів нестерпно повільним. Тож події другої половини фільму майже щоразу є несподіваними, і, за браком мотивацій, страхітливими. Однак драматичні ефекти залишаються оманливим маневром; “Година вовка” - не про страх і не про божевілля художника, котрого занапащають власні витвори. Тут часто згадують на різні лади слово “бачити”. Година вовка - та небезпечна межа поміж ніччю і світанком, темрявою і світлом, коли найбільше людей народжується і вмирає, коли вивільнюються кошмари. Те, що діється з Йоганом, - такий собі період капрічос, подоба години вовків у житті митця, чия свідомість, навпаки, рухається у зворотному порядку - від світла до пітьми.
Йоган і воює проти темряви, тобто проти порожнечі й не-бачення. Чудовиська спустошують і руйнують у призначений їм спосіб, являючи собою провідників затьмарення. Після їхніх ударів у Йогана заплющуються повіки, очі наче згасають - це поведінка сліпого. “Ви бачите лиш те, що хочете бачити”, - стверджує один з головних його ворогів, Барон, він же Людина-крук, але для Йогана гірше не бачити зовсім, і його несамовите, надривне відторгнення темряви обумовлене передчуттям цієї головної втрати. Безо́бразне інше, представлене у “Годині вовка” з усією нещадністю своїх проявів, і знищило Йогана як митця, тобто - цілковито: перестати бачити означає перестати бути.
____________________________________
«Година вовка» / Vargtimmen (1968, Швеція-Норвегія, 90`), режисура, сценарій - Інгмар Бергман. В ролях: Макс фон Зюдов, Лів Ульман, Гертруд Фрідх, Георг Рідеберг, Ерланд Джозефсон. Оператор - Свен Ніквіст. Виробництво - Svensk Filmindustri.
Дмитро Десятерик
Попередні глави:
Передмова http://d-desyateryk.livejournal.com/744377.html
"Європа", Ларс фон Трієр http://d-desyateryk.livejournal.com/744915.html
"Персона", Інгмар Бергман http://d-desyateryk.livejournal.com/746992.html