Помогающие профессии. Часть третья.
Завершающая часть не вошедшего в диссертацию кусочка моей работы.
Первая часть по ссылке http://crea87.livejournal.com/1152561.html.
Вторая часть по ссылке http://crea87.livejournal.com/1196494.html.
3. Професійні деформації допомагаючих фахівців. Професійна деформація є зміною особистісних і характерологічних особливостей, ціннісних орієнтацій, способів поведінки і спілкування під впливом професії [8, 40]. Професійні деформації знижують адаптивність особистості фахівця, продуктивність його діяльності, викликають психічну напруженість, конфлікти, почуття незадоволення [41].
Однією з найпоширеніших форм професійної деформації особистості є професійна акцентуація, що утворюється в результаті зрощення особистості і професії. У разі допомагаючих фахівців надмірно посилюються такі професійно необхідні якості і властивості, як чутливість, зверненість у свій внутрішній світ, рефлексивність, здатність ідентифікуватися з іншими людьми. Загострюючись, ці якості, стають надякостями, так чутливість до проблем інших людей може стати підвищеною сенситивністю, схильність до самоаналізу сформувати інтровертованість, моральна відповідальність підвищити рівень тривожності [6]. Професійно сформована акцентуація негативно впливати на особистісні особливості допомагаючого фахівця, призводять до атрофії інших якостей людини, ускладнюють життя фахівця і його оточення [42].
[Spoiler (click to open)]
Не менш поширеною деформацією серед представників допомагаючих професій є синдром емоційного вигорання, що проявляється в емоційному і фізичному виснаженні, втраті інтересу до професійної діяльності, розчаруванні в людях, зміні самоставлення. С. Маслач вважає [10], що емоційне вигорання обумовлене самою специфікою діяльності, спрямованої на допомогу, в якій фахівцеві необхідно постійно стикатися з чужими проблемами, негативними емоціями, при цьому витрачаючи свої душевні сили на активне слухання і емпатію. Особливо стресогенними для допомагаючих фахівців є нерозв'язні ситуації: робота з невиліковними або хронічними хворими, людьми, що вмирають, і тому подібне [37].
Постійний професійний стрес може проявлятися не лише явно, у формі емоційного виснаження і хронічної втоми, але в «маскованих» формах. Однією з таких форм є трудоголізм. Допомагаючий фахівець збільшує професійне навантаження: працює понаднормово, заміщає роботою сімейну, культурну сфери життя, своє дозвілля. Таким чином, він прагне компенсувати незадоволення результатами праці, яке інтерпретує, як власну некомпетентність [43]. Професійний стрес може також набувати конвертованої форми, проявлятися в різній психосоматичній симптоматиці. За даними Н.Є. Шмігель [44] 80% працівників освіти звертаються за допомогою до медичних працівників з приводу здоров'я, що погіршується. У разі лікарів ситуація ще гірша, оскільки вони схильні заперечувати проблеми, пов'язані з власним здоров'ям.
Причиною деформацій допомагаючих фахівців часто стають не лише професійні комунікації, але і професійні ролі і стосунки. Роль того, хто «допомагає» людям хворим, нещасним або тим, хто шукає своє місце в житті супроводжується вантажем відповідальності. Часто це призводить до завищених вимог до себе, формування перфекціонізму, прагнення «бути досконалим».
М.С. Соковніна відмічає [45], що допомагаючі фахівці з установкою на ідеальний результат задоволені своєю діяльністю до тих пір, поки не здійснюють помилок. Проте працювати без помилок довгий час, особливо у сфері соціономічних спеціальностей, неможливо. Допомагаючий фахівець з подібною установкою не уміє прощати себе, відчуває провину, ставить під сумнів власну компетентність.
Не менш часто, на думку дослідниці, самооцінка допомагаючих фахівців знижується в зв'язку установкою на отримання результату в найкоротші терміни. М.С. Соковніна зв'язує цю установку з его-станом Дитини. У цьому его-стані особистість прагне отримати все, не бажаючи чекати [45]. Мотив допомоги іншій людині має бути ведучим в професійній діяльності фахівців цього профілю, проте, у більшості випадків, така діяльність досягає мети тільки в результаті тривалих і систематичних дій, тому установка на отримання швидкого результату неминуче викликає розчарування фахівця.
Подібні обмежувальні установки, згідно Е.С. Соболевої [46], підвищують проникність меж особистості допомагаючого фахівця, оскільки знижують самооцінку, спотворюють його Я-концепцію. Допомагаючий фахівець з проникними межами більше схильний до впливу стресу, оскільки легко впускає в себе такі негативні емоції, як гнів, агресія, сором і тому подібне.
Професійна деформація може торкнутися і потребово-мотиваційної сфери допомагаючого фахівця. Є.І. Терещук відмічає [38], що альтруїстичний мотив є ведучим в діяльності допомагаючого фахівця, а готовність стикатися з людськими проблемами вказує на високий рівень зрілості особистості. Проте, в діяльності що спрямована на допомогу, існують і несвідомі мотиви, а також ризик активізації незрілих, дитячих станів, які можуть стати домінантними в результаті емоційного перевантаження фахівця.
К. Перрі підкреслює значну роль пережитої в дитинстві емоційної депривації у виборі професії, спрямованої на допомогу. Відсутність психологічної близькості з батьками, вважає дослідник [47], стає причиною потреби в підтримці будь-яких міжособистісних стосунків. Активізація такої потреби в роботі фахівця може ускладнити діяльність, утруднити надбання самостійності людиною, яка одержує допомогу.
А. Фрейд вважала [48], що вибір допомагаючої діяльності може бути одним з механізмів психологічного захисту. У такому разі, фахівець у своїй професійній діяльності задовольняє власні незадоволені потреби, а не потреби людини, що звернулася по допомогу. Результативність таких допомагаючих стосунків надзвичайно низька не лише для людини, яка одержує допомогу, але і для фахівця, який в цій ситуації нездатний надати кваліфіковану допомогу.
У основі вибору допомагаючої професії може лежати відмова від власних потреб і природних імпульсів. Допомагаючий фахівець «виливає любов» і пригнічує свої агресивні імпульси заради любові і визнання оточення, із страху відкидання і ізоляції. Така установка призводить до внутрішньоособистісного конфлікту і психосоматичних захворювань [38]. Заперечення негативних сторін своєї особистості, згідно К.Г. Юнгу [49], може привести до «затоплення» особистості архетипом Тіні, що містить усі спонукання людини, що не визнаються. Крім того, повноцінне функціювання особистості неможливе без цих негативних рис. Допомагаючий фахівець, що заперечує власну Тінь, виявляється незахищеним від зовнішнього світу, оскільки не допускає протистояння агресорові, вибираючи стратегію упокорювання.
Є.І. Терещук вважає [38], що така позиція супроводжується цілим спектром негативних емоцій: тривогою і страхом перед навколишнім світом, образою і гнівом, спрямованим на самого себе; викликає втрату самоповаги і, кінець кінцем, ідентифікацію з роллю мученика, формує поступливість, пасивність і конформізм.
Відмова від негативних сторін своєї особистості у допомагаючих фахівців часто супроводжується ідеалізацією власного образу, прагненням виправдовувати соціальні очікування, підпорядкуванням особистості моральним зобов'язанням. Х.-Ю. Вірт відмічає [39], що самоідеалізація сприяє появі почуття власної грандіозності, в той же час, щонайменший відступ від ідеального образу викликає ворожість по відношенню до себе і самопокарання.
Життя допомагаючого фахівця, прагнучого виправдовувати рольові очікування оточення, стає шаблонним і деіндивідуалізованим. В термінах аналітичної психології [50], такий фахівець ідентифікувався з Персоною, з маскою, оболонкою своєї соціальної ролі, його поведінковий репертуар звужується до патернів, характерних для професійної діяльності. Конфігурація особистісного профілю такого фахівця спотворюється, «Я-професійне» починає впливати на «Я-людське» [40].
Особливого значення в професійній діяльності в сфері допомоги іншим набуває проблема влади. Допомагаючий фахівець схильний приписувати собі, як людині, що надає підтримку, усі позитивні аспекти, він відчуває себе сильним, активним, здоровим, таким, який знає, як належить. Тоді як пацієнтові, клієнтові або учневі приписуються такі негативні характеристики, як слабкий, пасивний, хворий. Допомагаючий фахівець при цьому стає авторитарним, консервативним, емоційно індиферентним. Людина, що одержує допомогу, не може сепаруватися від такого фахівця, стає залежимо від нього, ідеалізує лікаря, вчителя, психолога, підтримуючи його домінантну позицію.
С. Карпман описує ситуацію [51], в якій опиняється допомагаючий фахівець в міжособистісних стосунках, як «драматичний трикутник». У цих психологічних іграх існує три ролі: Переслідувач, Рятівник і Жертва. Переслідувач звинувачує Жертву, принижує партнера, обмежує і контролює. Рятівник піклується, але таким чином, що партнер починає почувати себе безпорадним, людиною, що потребує опіки. Жертва маніпулює стосунками, прагне знайти винуватого, викликає жалість і, одночасно, роздратування.
Ролі постійно змінюються, учасники таких стосунків перекладають відповідальність один на одного, отримують тимчасову емоційну розрядку, але так і не вирішують проблемну ситуацію. Міжособистісні стосунки такого роду створюють ілюзію ефективної допомоги, на ділі ж спустошуючи фахівця і не приносячи користі людині, яка одеружє допомогу.
Таким чином, допомагаюча діяльність має особливий спектр стрессорів, обумовлених особливою системою стосунків і вимогами до особистості. Ірраціональні когнітивні установки, порушення емоційної саморегуляції, тенденція пригнічувати власні емоційні переживання, негативне самоставлення, втрата мотивації до діяльності викликають психофізіологічні проблеми, знижують ефективність діяльності. Розвинені здібності розуміння і управління емоційною сферою можуть перешкоджати появі особистісних деформацій, підвищити емоційну стійкість особистості працівника, що належить до категорії допомагаючих професій.
Список літератури
40. Трунов Д.Г. О профессиональной деформации практического психолога / Д.Г. Трунов // Психологическая газета. - 1998. - № 1. - С. 12-13.
41. Постнов В.В. Профессиональные личностные деформации у медицинских работников : пособие для врачей психиатров, психиатров-наркологов, психотерапевтов и клин. психологов / В. В. Постнов. - Оренбург: ОрГМА, 2008. - 32 с.
42. Костюченко Е.В. Реакции специалистов помогающих профессий на ситуацию семейного насилия / Е.В. Костюченко // Ананьевские чтения - 2010. Современные прикладные направления и проблемы психологии: Материалы науч. конф. Часть 2. - Спб.: Изд-во С.-Петерб. Ун-та, 2010. - С. 345-347.
43. Василькевич Х.М. Трудоголізм як чинник виникнення синдрому психічного вигорання психолога / Х.М. Василькевич // Науковий часопис. - К., 2007. - Вип.19 (43). - С. 21-24.
44. Шмигель Н.Е. К проблеме психопрофилактики вторичной травматизации специалистов «помогающих професий» / Н.Е. Шмигель // Матеріали наук.-практ. конф. Курорт Березівські мінеральні води. Харків: Сарвір К.С.. - 2010 - С. 263-265.
45. Соковнина М.С. Профилактика эмоционального выгорания педагогов и психологов через формирование адекватной оценки результативности профессиональной деятельности // М.С. Соковнина, Е.С. Соболева / Служба практической психологии в системе образования. Вып. 8. Научные сообщения в городской науч.-практ. конф. - Спб.: СПбАППО, 2004. С. 272-273
46. Соболева Е.С. Внутриличностные механизмы профессионального выгорания специалистов помогающих профессий / Е.С. Соболева, М.С. Соковнина // Материалы науч.-практ. конф. «Ананьевские чтения - 2004». - СПб.: Изд-во С.-Петербургского университета, 2004. С. 499-500.
47. Перри К. Прислушайся к внутреннему голосу / К. Перри. - СПб: ДНК. 2008. 236 стр.
48. Фрейд А. Психология «я» и защитные механизмы / А. Фрейд. - М., 1993
49. Юнг К.Г. Эон. Исследование феноменологии самости. - М.: АСТ, 2009. 416 с.
50. Юнг К.Г. Отношения между Я и бессознательным / К.Г. Юнг. - М.: Академический проект, 2009, 190 с.
51. Карпман С. Анализ ролей и положений в сказках и жизненных сценариях [Электронный ресурс] / С. Карпман // Вестник НЛП № 37 Режим доступа: vestniknlp.ru/index.php?sid=250&did=961