Не мож пити
У суботу мені хотілося пити горілку із салом і чорним хлібом, але зрештою я пив саке зі смаженою куркою на березі річки Камо.
І добре, що склалося все саме так, бо мені випала нагода спостерігати прецікаву картину. Над річкою перехилився представник японської молоді і ділився із нею випитим і з'їденим. Причому збоку це скидалося на якийсь магічний ритуал чи поклоніння богові ріки - позою, зосередженістю головного героя на процесі і загальною атмосферою. Аж тут до хлопця підійшла дівчина у дууже короткій спідниці. Погладила по спині, щось спитала. Той зробив невдалу спробу підвестися. Дівчина зрозуміла, що треба діяти, і побігла, боса і прудконога, в магазин. За кілька хвилин повернулася із пластиковою пляшкою 0,5 л. Знайомий бельгієць каже: “Куди йому ще пити?..” Але то був рятівний чай.
У цей момент на сцені з'являється іще одна дійова особа - дядько років за 50, у футболці та джінсах незрозумілого кольору, перекошений і залитий по вінця. Побачивши споріднену душу, він підійшов ближче, зупинився десь за два метри і став спостерігати за ритуалом. Час від часу робив спроби наблизитися до головного героя, але коли той ворушився, одразу відступав. Зовнішній вигляд дядька промовляв здивовано-спантеличено: і як це можна напитися ще більше, ніж я?..
А річковий бог разом із місяцем дивилися на цих людей, цю річку і це місто, і мовчали.