7. Вріндаван. Тут живе Крішна. І мавпи.
Моя мрія потрапити до Індії стартувала у далекому 2006 році, тоді я прочитала Бхагавад-гіту, ходила до крішнаїтів та відмовилась від м'яса з рибою. У Гіті про Вріндаван написано немало, а ще більше - у коментарях до неї Шріли Прабхупади. Вважається, що Крішна у своєму земному вигляді народився у сусідньому місті під назвою Матхура, а в самому Вріндавані він проводив свої божественні ігри.
Тому Вріндаван був обов'язковим маст сі в цій подорожі. І врешті став найулюбленішим моїм містом в Індії. Принаймні з побачених нами.
До Вріндавана з Агри ми добирались автобусом. Точніше, до самого Вріндавана нічого не йшло - довелось вигрузитись в тій самій Матхурі, де за легендою народився Крішна. Може нам так пощастило, але більш неприємного міста, ніж Матхура я в Індії за всю нашу подорож не бачила. Ми пробули там буквально 20 хвилин, але враження лишились найнеприємніші.
По-перше, ніде ми не зустрічали таких приліпучих дітей, як тут. Вони, як цигани, всі ці 20 хвилин не могли від нас відчепитись, вимагаючи гроші. Вони обступили і перегороджали нам шлях та хапали за одяг та сумки, постійно повторюючи "Халібол мані", "Харібол мані", як якусь безкінечну мантру. І нічого не допомагало: ні вибачення, ні рішуче "ні", ні погрозливі погляди, ні навіть крики. Я читала, що таким дітям давати гроші неможна, бо вони все рівно не відчепляться, а тільки примножаться в кількості. Тож доводилось злитись і відмахуватись.
По-друге, таких нав'язливих рікш теж важко десь знайти. Вони чіплялись до нас, називаючи якісь нереально великі ціни та не даючи ступити ані кроку. Причому, всі знали, що ми хочемо у Вріндаван - бо всі білі люди, що потрапляють в Матхуру, їдуть саме туди.
До всього іншого, у нас не було достатньо грошей - забули поміняти. А обмінників ніде не було. Врешті ми стали посеред траси, вирішивши спробувати індійський автостоп. Але зупинився черговий рікша і погодився відвезти нас у Вріндаван за ті гроші, що у нас були: 100, здається, рупій (попередні водії називали суми в 400 та 500). Дорогою, правда, водій підбирав усіх підряд людей та всі сиділи ледь не на голові одне в одного, але нічо, доїхали.
Після трьох днів в дорозі та без нормального сну дуже хотілось поскоріше знайти житло, скласти кудись речі і хоч трохи відпочити. Але з цим все не складалось: ми тинялись по Вріндавану, і в різних ашрамах та хостелах або взагалі не було місць, або суми зашкалювали. В якийсь момент ми задовбались, Ед лишив мене сидіти в центрі з рюкзаками, а сам пішов на пошуки адекватного житла. Сиджу я на сонці, замучена, і думаю "Крішна, дай нам хорошу кімнату, а?". Буквально в цей момент підходить чоловік, відкриває підсобку, біля якої я сиділа, і каже "Заходь, тут кондиціонер, посидиш, бо жарко ж". Виявляється, що той чоловік - адміністратор сусіднього ашраму. Розговорились, він дізнався, що ми шукаємо житло, і запропонував нам пристойну кімнату в ашрамі за 350 рупій (70 гривень), з кондиціонером та навіть кухнею.
Ось:
Півдня на радощах продрихли, а ввечері пішли гуляти. В сусідньому храмі якраз починався якийсь фестиваль. Ну тобто це ми тоді так думали, потім з'ясувалось. що то не фестиваль зовсім, а щоденні гуляння. Дуже красиво все:
Храм доволі новий. Поєднання хайтеку з древньою релігією виглядає забавно )
Наживо, як завжди, це було значно краще...
На території численні статуї Крішни і ко
Людей щовечора там дофіга, але саме цей храм чомусь не викликає ажіотажу у білих людей, так що довкола були в основному індуси, які постійно просили нас сфоткатись разом ) Загалом приємна там атмосфера, кльова =)
ще кольори
зовні храм прикрашений об'ємними картинками з життя та трудового шляху Крішни
... і всередині теж
кіртани
а ця статуя рухлива: Крішна танцює, а змій нахиляється вверх-вниз...
На завершення такого приємного вечора вирішили продегустувати нарешті фруктів. Бо вже більше тижня подорожуємо по сонячній Азії, а нічого екзотичного в роті досі не тримали.
Це папайя, вона виявилась несмачною. Словом, як і дині та манго. Пфф (
Зранку пішли в той самий храм, але з чисто земною метою: пожрать. Справа в тому, що на його території була доволі недорога і смачна столовка. За чотири дні перебування у Вріндавані ми були в ній багато разів, інколи забігали чисто на каву - заварну, класну, по 4 гривні за стаканчик ) У Індії кава - це зазвичай дещо дивне, по-любому молочне, і не завжди схоже на каву. А тут - виключенння.
Статуї біля храма вдень виглядали отак
цей слонік був орієнтиром - наш ашрам знаходився навпроти нього )
Так і ніасілівши папайю, ми вирішили її згодувати мавпам. Чого-чого, а їх у Вріндавані вистачає. Почистили любовно ту папайю, розділили на скибочки і збирались насолодитись процесом годування. Але варто було вийти з дому, як я відчула, що пакет з цим фруктом наче за щось зачепився. Не встигла оговтатись, як одне волохате створіння вже несло цілий пакет папайї кудись на дах) Згризло за лічені хвилини )) От і погодували, називається ))
Завдяки Товариству Свідомості Крішни, Вріндаван став дуже популярним місцем для російських та українських людей. Білі крішнаїти їдуть туди товпами, тому російська мова тут звичайне явище.
А ще різноманітні самопроголошені "гуру" роблять бізнес. Правда вивіски у них на хінді, так що напевно їхня цільова аудиторія - все-таки місцеві.
Деякі схожі на Іво Бобула )
деякі зовсім діти ))
карта міста
вважається, що ці жуткі зображення захищають від злих духів, тому їх ліплять скрізь: на тук-туки, будинки, магазини і.т.п.
у священних тварин обід
Крішна би плакав (с)
на фото не видно, але суть цього зображення в тому, що корова напісяла на поріг якогось доволі гламурного закладу )
місцеві мешканці виглядають доволі колоритно )
інші місцеві мешканці. теж колоритні ))
мавпи у Вріндавані бігають по вулицях, тирять все підряд, тому Еду довелось ходити без окулярів (як тільки він їх одягав, кожен перехожий вважав своїм боргом вказати на мавп та повідомити, що окуляри довго не проживуть, і їх краще зняти). Ці пухнастики тирять у продавців фрукти, а у перехожих - все, що бачать. Але ніхто не ображається, навпаки, ці звірюшки тільки підвищують настрій оточуючим, щось типу наших котіків )
діти, як завжди, просять їх сфоткати
Загалом атмосфера у цього міста неймовірна. і після чотирьох днів перебування навіть не хотілось нікуди їхати. Якби у мене була нагода пожити в Індії, напевно це був би Вріндаван...
За цю фотку факір попросив 20 рупій (4 гривні).
як і скрізь, брудно. як і скрізь, людно. Навіть не знаю. чим мене це місто так зачепило, але щось в ньому є...
окуляри то Ед зняв, а от кепку сховати не додумався.
в якийсь момент я помітила, що за ним "хвіст", але не встигла попередити - волохате чудовисько настрибнуло Еду на спину і вкрало його фашистське майно )
Проте, мавпи люблять фрукти більше ніж кєпки. Якийсь місцевий чоловік кинув загарбниці яблуко чи апельсин, і вона свою попередню здобич віддала. Індусу за порятунок кєпки довелось дати чайові )
А атракціон з викраденням кєпки Еду так сподобався, що він ще довго з цього ржав і згадував з радістю )
мавпочки такі мімімішні, що я просто не можу не публікувати їхні фотки ще і ще )
храмів у Вріндавані дофіга (не дарма його називають містом 5000 храмів). Але вони в основному маленькі, присвячені окремим богам, і ходять у них в основному місцеві. Ми інколи прикидались місцевими і теж заходили )
А це - храм ІСКОН, або Товариства Свідомості Крішни. Він великий і красивий, та вважається головним орієнтиром у Вріндавані. Де б ви не знаходились, кожен рікша запропонує вам їхати саме в ІСКОН. Навіть якщо ІСКОН знаходиться в 50 метрах від вас =)))
Це навіть не зовсім храм, а цілий центр з багатьма видами послуг. Тут є готель, інтернет-клуб, ресторан, магазини, обмін валют і ще багато всього.
тут же похований Бхактіведанта Шріла Прабхупада, гуру крішнаїтів
Індуси в храм ІСКОН теж заходять, але в основному тут тусять білі люди. У них розписаний докладний розпорядок дня: кіртани, молитви, лекції - багато всього.
атмосфера дуже схожа на наші крішнаїтські храми
На другому поверсі храма багато зображень Прабхупади
і забавний атракціон для новичків ) Треба ходити по намальованим на підлозі квіточкам, з кожним кроком по разу читаючи махамантру. Тим, хто не знає слів, видають навіть надрукований текст: англійською та на хінді.
квіточок більше сотні. тож вся процедура триває доволі довго. але на ходу не зістрибнеш, бо всі стоять в черзі і повільно просуваються вперед, по мірі читання мантри. Обганяти нікого неможна
Ввечері у Вріндавані цілком безпечно і - що важливо - не жарко. Взагалі якщо зберетесь в Індію, краще все-таки їдьте взимку. Бо у квітні температура місцями доходить до 40 градусів, і індійський колорит перестає радувати і цікавити. Натомість починають дуже цікавити кондиціонери
(хоча я про це вже здається писала)
вечірнє шествіє з Ганешею, або якимись іншими богами у Індії - це норма
в один з днів ми пішли до Ямуни, там красиво
багато човнарів намагались нас заманити в свої лодки, але здались тільки тоді, коли один з них сказав чарівну фразу " онлі 100 рупій". Тобто 20 гривень
пейзажі за вікном
човнарь дорогою упорно не хотів розуміти, що ми з хінді не дружимо, та віщав нам щось про довколишній світ. ми кивали та посміхались
він кудись наз віз, періодично щось питав (знову таки на хінді) і ми знову таки кивали (ну а що лишалось робити?)
плавали майже годину. при цьому, весел у нього не було - відштовхувався від землі довгою палкою. дивний процес..
врешті вигрузивши нас на берег, човнарь повідомив, що ми винні вже не "онлі ван хандред рупійс", а внєзапно "фо хандред рупіс". тіпа по сто з людини туди, і стільки ж назад.
ми розуміли, що це черговий розвод, і по-нормальному треба сунути йому заявлені сто рупій і йти собі лісом, але дрібних грошей у нас не було - тільки купюра в 500 рупій. А здачу він нам погоджувався дати тільки сотню.
Після довгих переговорів сторгувались до трьохсот, але з тих пір ми чотко вирішили без дрібних грошей в гаманці на жодні атракціони не погоджуватись
настрій був підзіпсований, але це ж Вріндаван, на нього важко довго ображатись )
Лассі, або йогурт - одне з достопрімічатєльностєй Індії. Правда, розпробувала я його тільки під кінець подорожі, а до того стрьомалась їсти молочний продукт, виготовлений прямо на вулиці без холодильника. Не повторюйте моїх помилок - не стрьомайтесь, лассі - це круто
вуличний лассі коштує в середньому 20-30 рупій (4-6 гривень), і продають його в керамічних стаканах. які прийнято викидати і розбивати відразу після єдиного використання.
а це Ед і хлопчики =)
Зараз, коли після подорожі пройшло вже більше тижня, найбільше з усієї Індії я напевно скучаю саме за Вріндаваном. Сподіваюсь, при нагоді повернусь сюди ще раз... або два =)
Тому Вріндаван був обов'язковим маст сі в цій подорожі. І врешті став найулюбленішим моїм містом в Індії. Принаймні з побачених нами.
До Вріндавана з Агри ми добирались автобусом. Точніше, до самого Вріндавана нічого не йшло - довелось вигрузитись в тій самій Матхурі, де за легендою народився Крішна. Може нам так пощастило, але більш неприємного міста, ніж Матхура я в Індії за всю нашу подорож не бачила. Ми пробули там буквально 20 хвилин, але враження лишились найнеприємніші.
По-перше, ніде ми не зустрічали таких приліпучих дітей, як тут. Вони, як цигани, всі ці 20 хвилин не могли від нас відчепитись, вимагаючи гроші. Вони обступили і перегороджали нам шлях та хапали за одяг та сумки, постійно повторюючи "Халібол мані", "Харібол мані", як якусь безкінечну мантру. І нічого не допомагало: ні вибачення, ні рішуче "ні", ні погрозливі погляди, ні навіть крики. Я читала, що таким дітям давати гроші неможна, бо вони все рівно не відчепляться, а тільки примножаться в кількості. Тож доводилось злитись і відмахуватись.
По-друге, таких нав'язливих рікш теж важко десь знайти. Вони чіплялись до нас, називаючи якісь нереально великі ціни та не даючи ступити ані кроку. Причому, всі знали, що ми хочемо у Вріндаван - бо всі білі люди, що потрапляють в Матхуру, їдуть саме туди.
До всього іншого, у нас не було достатньо грошей - забули поміняти. А обмінників ніде не було. Врешті ми стали посеред траси, вирішивши спробувати індійський автостоп. Але зупинився черговий рікша і погодився відвезти нас у Вріндаван за ті гроші, що у нас були: 100, здається, рупій (попередні водії називали суми в 400 та 500). Дорогою, правда, водій підбирав усіх підряд людей та всі сиділи ледь не на голові одне в одного, але нічо, доїхали.
Після трьох днів в дорозі та без нормального сну дуже хотілось поскоріше знайти житло, скласти кудись речі і хоч трохи відпочити. Але з цим все не складалось: ми тинялись по Вріндавану, і в різних ашрамах та хостелах або взагалі не було місць, або суми зашкалювали. В якийсь момент ми задовбались, Ед лишив мене сидіти в центрі з рюкзаками, а сам пішов на пошуки адекватного житла. Сиджу я на сонці, замучена, і думаю "Крішна, дай нам хорошу кімнату, а?". Буквально в цей момент підходить чоловік, відкриває підсобку, біля якої я сиділа, і каже "Заходь, тут кондиціонер, посидиш, бо жарко ж". Виявляється, що той чоловік - адміністратор сусіднього ашраму. Розговорились, він дізнався, що ми шукаємо житло, і запропонував нам пристойну кімнату в ашрамі за 350 рупій (70 гривень), з кондиціонером та навіть кухнею.
Ось:
Півдня на радощах продрихли, а ввечері пішли гуляти. В сусідньому храмі якраз починався якийсь фестиваль. Ну тобто це ми тоді так думали, потім з'ясувалось. що то не фестиваль зовсім, а щоденні гуляння. Дуже красиво все:
Храм доволі новий. Поєднання хайтеку з древньою релігією виглядає забавно )
Наживо, як завжди, це було значно краще...
На території численні статуї Крішни і ко
Людей щовечора там дофіга, але саме цей храм чомусь не викликає ажіотажу у білих людей, так що довкола були в основному індуси, які постійно просили нас сфоткатись разом ) Загалом приємна там атмосфера, кльова =)
ще кольори
зовні храм прикрашений об'ємними картинками з життя та трудового шляху Крішни
... і всередині теж
кіртани
а ця статуя рухлива: Крішна танцює, а змій нахиляється вверх-вниз...
На завершення такого приємного вечора вирішили продегустувати нарешті фруктів. Бо вже більше тижня подорожуємо по сонячній Азії, а нічого екзотичного в роті досі не тримали.
Це папайя, вона виявилась несмачною. Словом, як і дині та манго. Пфф (
Зранку пішли в той самий храм, але з чисто земною метою: пожрать. Справа в тому, що на його території була доволі недорога і смачна столовка. За чотири дні перебування у Вріндавані ми були в ній багато разів, інколи забігали чисто на каву - заварну, класну, по 4 гривні за стаканчик ) У Індії кава - це зазвичай дещо дивне, по-любому молочне, і не завжди схоже на каву. А тут - виключенння.
Статуї біля храма вдень виглядали отак
цей слонік був орієнтиром - наш ашрам знаходився навпроти нього )
Так і ніасілівши папайю, ми вирішили її згодувати мавпам. Чого-чого, а їх у Вріндавані вистачає. Почистили любовно ту папайю, розділили на скибочки і збирались насолодитись процесом годування. Але варто було вийти з дому, як я відчула, що пакет з цим фруктом наче за щось зачепився. Не встигла оговтатись, як одне волохате створіння вже несло цілий пакет папайї кудись на дах) Згризло за лічені хвилини )) От і погодували, називається ))
Завдяки Товариству Свідомості Крішни, Вріндаван став дуже популярним місцем для російських та українських людей. Білі крішнаїти їдуть туди товпами, тому російська мова тут звичайне явище.
А ще різноманітні самопроголошені "гуру" роблять бізнес. Правда вивіски у них на хінді, так що напевно їхня цільова аудиторія - все-таки місцеві.
Деякі схожі на Іво Бобула )
деякі зовсім діти ))
карта міста
вважається, що ці жуткі зображення захищають від злих духів, тому їх ліплять скрізь: на тук-туки, будинки, магазини і.т.п.
у священних тварин обід
Крішна би плакав (с)
на фото не видно, але суть цього зображення в тому, що корова напісяла на поріг якогось доволі гламурного закладу )
місцеві мешканці виглядають доволі колоритно )
інші місцеві мешканці. теж колоритні ))
мавпи у Вріндавані бігають по вулицях, тирять все підряд, тому Еду довелось ходити без окулярів (як тільки він їх одягав, кожен перехожий вважав своїм боргом вказати на мавп та повідомити, що окуляри довго не проживуть, і їх краще зняти). Ці пухнастики тирять у продавців фрукти, а у перехожих - все, що бачать. Але ніхто не ображається, навпаки, ці звірюшки тільки підвищують настрій оточуючим, щось типу наших котіків )
діти, як завжди, просять їх сфоткати
Загалом атмосфера у цього міста неймовірна. і після чотирьох днів перебування навіть не хотілось нікуди їхати. Якби у мене була нагода пожити в Індії, напевно це був би Вріндаван...
За цю фотку факір попросив 20 рупій (4 гривні).
як і скрізь, брудно. як і скрізь, людно. Навіть не знаю. чим мене це місто так зачепило, але щось в ньому є...
окуляри то Ед зняв, а от кепку сховати не додумався.
в якийсь момент я помітила, що за ним "хвіст", але не встигла попередити - волохате чудовисько настрибнуло Еду на спину і вкрало його фашистське майно )
Проте, мавпи люблять фрукти більше ніж кєпки. Якийсь місцевий чоловік кинув загарбниці яблуко чи апельсин, і вона свою попередню здобич віддала. Індусу за порятунок кєпки довелось дати чайові )
А атракціон з викраденням кєпки Еду так сподобався, що він ще довго з цього ржав і згадував з радістю )
мавпочки такі мімімішні, що я просто не можу не публікувати їхні фотки ще і ще )
храмів у Вріндавані дофіга (не дарма його називають містом 5000 храмів). Але вони в основному маленькі, присвячені окремим богам, і ходять у них в основному місцеві. Ми інколи прикидались місцевими і теж заходили )
А це - храм ІСКОН, або Товариства Свідомості Крішни. Він великий і красивий, та вважається головним орієнтиром у Вріндавані. Де б ви не знаходились, кожен рікша запропонує вам їхати саме в ІСКОН. Навіть якщо ІСКОН знаходиться в 50 метрах від вас =)))
Це навіть не зовсім храм, а цілий центр з багатьма видами послуг. Тут є готель, інтернет-клуб, ресторан, магазини, обмін валют і ще багато всього.
тут же похований Бхактіведанта Шріла Прабхупада, гуру крішнаїтів
Індуси в храм ІСКОН теж заходять, але в основному тут тусять білі люди. У них розписаний докладний розпорядок дня: кіртани, молитви, лекції - багато всього.
атмосфера дуже схожа на наші крішнаїтські храми
На другому поверсі храма багато зображень Прабхупади
і забавний атракціон для новичків ) Треба ходити по намальованим на підлозі квіточкам, з кожним кроком по разу читаючи махамантру. Тим, хто не знає слів, видають навіть надрукований текст: англійською та на хінді.
квіточок більше сотні. тож вся процедура триває доволі довго. але на ходу не зістрибнеш, бо всі стоять в черзі і повільно просуваються вперед, по мірі читання мантри. Обганяти нікого неможна
Ввечері у Вріндавані цілком безпечно і - що важливо - не жарко. Взагалі якщо зберетесь в Індію, краще все-таки їдьте взимку. Бо у квітні температура місцями доходить до 40 градусів, і індійський колорит перестає радувати і цікавити. Натомість починають дуже цікавити кондиціонери
(хоча я про це вже здається писала)
вечірнє шествіє з Ганешею, або якимись іншими богами у Індії - це норма
в один з днів ми пішли до Ямуни, там красиво
багато човнарів намагались нас заманити в свої лодки, але здались тільки тоді, коли один з них сказав чарівну фразу " онлі 100 рупій". Тобто 20 гривень
пейзажі за вікном
човнарь дорогою упорно не хотів розуміти, що ми з хінді не дружимо, та віщав нам щось про довколишній світ. ми кивали та посміхались
він кудись наз віз, періодично щось питав (знову таки на хінді) і ми знову таки кивали (ну а що лишалось робити?)
плавали майже годину. при цьому, весел у нього не було - відштовхувався від землі довгою палкою. дивний процес..
врешті вигрузивши нас на берег, човнарь повідомив, що ми винні вже не "онлі ван хандред рупійс", а внєзапно "фо хандред рупіс". тіпа по сто з людини туди, і стільки ж назад.
ми розуміли, що це черговий розвод, і по-нормальному треба сунути йому заявлені сто рупій і йти собі лісом, але дрібних грошей у нас не було - тільки купюра в 500 рупій. А здачу він нам погоджувався дати тільки сотню.
Після довгих переговорів сторгувались до трьохсот, але з тих пір ми чотко вирішили без дрібних грошей в гаманці на жодні атракціони не погоджуватись
настрій був підзіпсований, але це ж Вріндаван, на нього важко довго ображатись )
Лассі, або йогурт - одне з достопрімічатєльностєй Індії. Правда, розпробувала я його тільки під кінець подорожі, а до того стрьомалась їсти молочний продукт, виготовлений прямо на вулиці без холодильника. Не повторюйте моїх помилок - не стрьомайтесь, лассі - це круто
вуличний лассі коштує в середньому 20-30 рупій (4-6 гривень), і продають його в керамічних стаканах. які прийнято викидати і розбивати відразу після єдиного використання.
а це Ед і хлопчики =)
Зараз, коли після подорожі пройшло вже більше тижня, найбільше з усієї Індії я напевно скучаю саме за Вріндаваном. Сподіваюсь, при нагоді повернусь сюди ще раз... або два =)