по ходу читання

[atanoissapa]

Цікаво, Костенко зумисно зробила свого програміста чоловіком-емо, представником інертної біомаси, що тільки нудить, читає газети та нічого не робить для покращення? Чи вона таки збиралась показати "самашедшого" молодого героя з високим рівнем моралі, який не може змиритись з зіпсованим сьогоденням? 
Бо чимдалі, тим більше в герої бачиться перший

Comments

[zviruk]

за моїми спостереженнями і досвідом чоловіки того покоління, пересічні чоловіки, яким в 90-х було 30-50 були і залишилися такими бевзями. може навіть і ті, яким було тоді 20... і зі спокійною совістю жили і живуть за гроші тещі, мами, дружини, доньки врешті. не всі, але більшість. хоч це і не виключає наявності в них критичної думки і т д.

на мою думку це задум такий. герой як висновок від спостережень Ліни Костенко. як тиканням пальцем в ще одне ГЕ України. але то ж її треба питати. а вона критики, чомусь, боїться. бо скільки людей обливали брудом. і ті не тікали ж... мабуть від довгого замикання в собі стаєш лякливим...

[atanoissapa]

та й серед молоді такі зустрічаються. Мені просто цікаво, як ставиться до свого героя сама Костенко. Вона його засуджує? Чи показує, що він бачить всю фігню світу, але сам такий самий, бо нічого не змінює? Вона хотіла показати, що ми всі тільки нудим, а насправді нічим не кращі?

[atanoissapa]

справді, дуже хотілося б задати це питання самій Костенко. Ех..

[atanoissapa]

Я поки тримаюсь, прочитала десь 30%.
Мені шкода, що Костенко пішла шляхом найменшого спротиву і не заморачувалась вигадуванням сюжету, а просто видала в світ такий-собі щоденник. Звісно, в ньому є хороші цитати та метафори, але основний лейтмотив один. Замало для такой великої книги - швидко набридає.

[smijana]

на перший погляд - все так, дійсно викликає обурення

[atanoissapa]

Точно не знаю, як було тоді, я в районі 2000 року ще вчилась у школі. Справді, може легко судити з наших часів, коли програмісти мають величезний попит.
Але можу навіть судити зі своєї сім*ї, коли батько-інженер отримував обмаль і не шукав підробіток, а мама-економіст завжди "крутилась", знаходила якісь підробітки і.т.п. Питається, що заважало батькові теж "крутитись" щоб допомагати сім*ї? Банальна лінь. Так само й тут - чоловіку набагато легше нудити, що нічого не зміниш, аніж спробувати щось зробити. Я не бачу по тексту, щоб він нагамався щось змінювати (може ще не дочитала до того місця?).
Навіть якщо б це був продаж-перепродаж... Хіба краще сидіти дома і брюзжати, коли сім*ї не вистачає грошей, і брати пенсію у тещі? Краще б вже продавав.

Що зачепило - це да. Але хочеться все таки до кінця вникнути в авторський задум.

[smijana]

ги.. так в тому-то і рівень твору, коли можна його знальоту взяв і розкусив, ще з першої сторінки: а, все ясно.. А коли є над чим подумати і не все ясно і однозначно..
(звикли ми в інтернеті бігом-бігом суть вловити і далі побігти :) )

Так, дуже правильно Ви кажете все. І в ситуації роману - реалізм нашого суспільства теж, бо і жінка програміста там підробляла, до речі.. є у нас і таке явище, чого там..
Мене що приваблює, що вона там нікого (окрім тих "карликів в ящику") не засуджує.. і ти з одного боку їх розумієш - чому вони так, що їм кожному по-своєму важко, що вони всі заслуговують на краще, не є "поганими", а з іншого боку обурюєшся - ну чому вони так.. все як у житті, непросто, складно - але бачиться все не ізсередини (як у сім'ї чи в сусідів), а іззовні, з висоти ніби, де видно і планету, і країну, і людину, зміни одного - і сталість іншого..

[cherez_dorogu]

В мене чомусь з самого початку склалось враження, що книга - це погляд світ очима такої "ялової і безрогої" інтелігенції. Яка дивиться новини, чомусь співчуває, чомусь обурюється, дає на кухні поради "як нам обустроїти Україну", але в кінцевому підсумку не може вплинути не те, що на державні справи, але й на власне життя.
А чоловік вибраний тому, що власне на прикладі чоловічої постатті можна зробити ті риси найбільш яскравими і очевидними. Якби на його місці була жінка, то потрібно було б додавати якісь розмірковування про кухню та чоловіків, якісь побутові дрібниці, що з одного боку, розмивало б основну канву, основну ідею, а з іншого, викликало би більше співчуття. А от такий медузоподібний чоловік, такий собі інтелект без вольового начала - співчуття не викликає.
Принаймні, я так сприймаю цю оповідь. Дочитаю - скажу більш впевнено.

Та ви й не розчарували

[cherez_dorogu]

Ви впевнені, що ваша фраза має якийсь стосунок до того, що я написала? Я, взагалі-то, про книгу...

[nick_coll]

я ще до цього моменту не дочитав. Усе менше й менше хочеться рушати з тих 10,8% далі.