Піт і вогонь Gorgany Race - 2013
Горгани Рейс - це люта і нещадна легенда Карпат, яка щороку збирає могучих лосів та упоротих туристів. Якщо без прикрас, то Gorgany Race - це щорічні пригодницькі перегони, що прославилися у першу чергу своїми надвисокими вимогами маршруту. Суть - пройти ряд (зазвичай 15) контрольних пунктів (КП) за 30 годин, а також виконати вправи на технічних етапах. КП розсіяні по найдикіших куточках Горган (тобто взагалі Українських Карпат), загальна довжина маршруту - 90 км для пішоходів та 130 для велосипедистів (з них 30 - трек). Орги переконані - якщо більше 3-х команд візьмуть всі КП, значить маршрут залегкий.
Ще раз, по буквах: 90 км за 30 годин. Спортивного орієнтування. В горах. На Горганах. Так, вночі теж іти. Ага, бездоріжжя. Угу, жереп і камінюки. Так, хочеться і дуже цікаво. Да, псих.
Найбільша моя проблема щодо Gorgany Race - це пристрать до пива та знехіть до регулярних тренувань пошук напарників (шукав півтора роки). Направду, знайти бажаючих на такий авантюризм серед знайомих не вдалося. Плюс мій паскудний характер (особливо в умовах напрягу) ще зменшив кількість знайомих упирів, ласих до мультигонки.
Доля подарувала новонадбаного друга Мішу, який вирішив розділити радість нічного вовтузіння по багнах разом з коханою Женею. Женя, з одного боку, чудово тренована і вольова баришня з досвідом у марафонах, з іншого - має складну вдачу, посилену спортивною безкомпромісною націленістю на результат та невмінням (чи небажанням) рахувати час і сили. Отже, команда Fuck'ЄЛ (заявилися, правда, в цензурованому написанні) готова до старту. І головне - завдяки Міші у нас були чудові командні футболки з крутою емблемою.
"Факел" на старті
Тим часом на перегонах стартувало 108 команд у класі ТРЕК та 19 велосипедних!
Вперед! За гарною традицією, підготовка була розхлябаною, приїхали ми до села Верхній Бистрий за 40 км від Воловця за 10 хв до старту, ніхто не виспався, а я (за тою ж традицією) скрасив доїзд пивцем. Замість 5 годин вивчення легенди та планування стратегії ми бігом зареєструвалися, я перемалював КП і рвонули. Але ще перед нами вся весела громада чкурнула (в прямому сенсі слова - бігом) з табору.
Помилка: я з попереднього мікродосвіду чомусь вирішив, що КП треба брати по порядку, і ми пропустили близький до старту 24-й пункт. Ідемо жваво, але обігнати вдається буквально дві команди, переслідує враження, що за нами - хіба команда пенсіонерів на ходунках.
Горгани показують норов - річечка, що веде до КП 2 кружляє, орієнтир добре видний на карті, але на GPS помічений навмання, і прилад практично безтолковий. "И при железных дорогах надобо сохранять двуколку", тому 500-метровка і компас - наше все. На річці - завали, купа кропиви, ідемо лаючись, а це всього перше КП!
"КП №2 - роздвоєння дерев на місці злиття потоків" (з легенди)
На КП №2 збирається чимала хупа команд, частина спустилася зі схилу КП №24, решта прийшли по річці. Початок змагань, всі ще з осторогою спілкуються. Далі - гора Кам'янка, 1578 метрів, треба брати хребет і набирати під 800 метрів висоти в лоб. Навіть з маленьким наплічником швидкісний підйом - завдання непросте, серце стукає дурним дятелом, починаю відставати від тренованих друзів. Прокидається біла заздрість - плигають як газелі, проблем із серцем чи дихалкою у них нема (добре, що кинув курити кілька тижнів тому!) Певне моральне задоволення дає те, що в якості навігатора я явно корисний команді. Вискакуємо на хребет, і прямуємо на КП №3, перед яким впираємося у жереп. Міша вперше познайомився з цією злокохучою рослинкою і зрозумів усі прокляття на її адресу. Ломимося як ведмеді напряму (було б знаття, що поруч стежка), лаємося, жваво перегукуючись та міняючись інформацією з іншими командами, які шарудять поруч. Врешті, стежка, різкий підйом - і вершина з добрим десятком людей. Ми практично не спиняємося і летимо далі.
Вершина гори Кам'янка - 1578 м
На спуску обганяють кілька команд (ми вигляддаємо ззаду пенсіонерів), губимо стежку, ломимося напряму через бучняк, врешті, виходимо на стежку завдяки GPS. Ще на підйомі ми вихлебтали всю воду, і тому потерпаємо від спраги. На обід сідаємо біля води, закидаємося консервованою кашкою з тушонкою, жуємо чурхчелу та гулівери - і ломимося далі по трасі. Тут стає веселіше, тримаємо дуже непоганий ритм (бігуни підтюпцем якщо і вириваються, то зовсім трохи) аж до бонусного технічного КП 23. Тут учасників чекає випробування - підйом на жумарі з-під моста - а також чимала черга. Могутні лосі, побачивши аншлаг, чкурнули на наступне КП, а ми акуратно влізли у шпаринку - і успішно пройшли підйом (Міша має в тому досвід, а Женя, хоч і вперше - непогану фізу). Друге випробування - паралельна переправа теж забирає час (проходимо ми з Женею). Вправа загалом дитяча, але троси натягнуті над неслабою такою долинкою з річечкою, добряче вібрують! І морально складно - якщо хоч один учасник зірветься, то всій команді не зараховується уся технічна частина КП. Прямо перед нами зривається парубок, за словами суддів, перший за день. Він відчайдушно намагається вийти на мотузку, але заважає наплічник і вібрація. Жаль.
Жжженя і Жжжумар
Проходити технічно просто, морально дещо сцикотно. Мотузки відчутно вібрують, іду обережно, униз не дивлюся - і все ок, біжимо на КП 4 - Озерце. Тим часом швидко темніє і починається дощ. Стежка до озера чудова, "екологічний маршрут" прочищено, біжимо дуже швидко, і все одно мокнемо. На Озірці в колибку набивається купа народу, всі жваво гуторять, обговорюють плани та діляться знаннями. Попереду досить складний КП 5 - вершина Негровець, 1709 метрів, а за ним - КП 6 Ясновець, покрита жерепом вершина, до якої немає стежки. Далі КП 7 - г.Додина, заліщена вершина без стежки. Вискакуємо під дощ. В Жені просинається спортивна лють, вона агітує ломитися на всі КП по черзі уночі по GPS. Перспектива лізти в пекло жерепу після 15 годин дуже різкого бігу в дощ під верхній вітер, при тому без нормального теплого одягу (у мене є хоч кофта, у решти тільки вітровочки) мене не радує, безуспішно намагаюся відговорити Женю та Мішу. По ходу підйому розумію, що якщо не вдастся умовити не пертися в те пекло, буду заявляти про свій схід з маршруту - виявитися в хлющ мокрим на хребті під жерепом без одягу та прихистку - небезпечно (пам'ятаю термальний шок команди влітку на Пікуї та практично замерзлих у липні на Несамовитому туристів). Утримує лише дискваліфікація команди у такому випадку.
Переправа-переправа, берег лівий, берег правий
Погода і час все поставили на місця. Дощ потроху спадає, а разом з ним зникає і вітер - навіть "верхняк". Дорога на Негровець виявляється ідеальною - набір 700 метрів висоти абсолютно безболісний. Наших потужних ліхтарів вистачає для освітлення, допомагає повний місяць. Піднявшись на хребет, трохи блудимо в іншу сторону, але біля 2-ї ночі таки беремо вершину! Сили на нулі, свідомість сплутана, трава під ногами у світлі ліхтаря пливе. Вирішуємо спуститися до лінії лісу і трохи поспати там під смерекою. Заміряємо трек - 41 км за 15 годин. Вирішуємо, що іти на КП 6-9 нема сенсу, ми не встигнемо на технічний етап (КП 11) - тому спускаємося і йдемо на КП 10-13. Тож жваво повертаємо назад, проходимо буквально 100 метрів і вимикаємося прямо на хребті, перед цим знайшовши відносно м'яку та суху травичку.
Енергії вистачає на годину сну, далі стає неймовірно холодно - ноги мокрі, теплого одягу нема, штани тонкі, спальник чи карімат - взагалі фантастика. Ще годину дрімаємо, тулячись один до одного - а потім психуємо і біжимо далі.
Дуже, дуже бадьорі рейсери. 2 година ночі
Вперше бачив світанок у горах з хребта - неймовірно красиво. Мимо нам весь час бігають ліхтарики, о 4.20 ранку вже повністю світло, і ми всідаємося снідати перед спуском.
Далі - довгий і тупуватий за відчуттями помірний спуск через туман аж до траси між селами Синевір та Синевірськ поляна. По уму краще б спускати напряму, але ми добряче утомлені, і так простіше. По дорозі зустрічаємо три трупи за столом - один спить сидячи, застібнувши куртку над головою, другий влігся прямо на стіл, третій спить стоячи. Раніше помітили укритих тентом бігунів під смерекою. Пожалів, що не взяв якусь легеньку утеплячку для сну.
Біг по дорозі вимотує, і вже починають палати водянки на ногах. А іти чимало - біля 15 кілометрів, які ми долаємо до 11 ранку. І знову суперечка - іти на 10 КП чи ні. Настійливо доводжу, що нафіг, не встигнемо до фінішу, Міша пропонує діяти по ситуації, дійшовши до 11 КП, а далі орієнтуватися.
11 КП (технічний етап) нескладний, завдання - вертикальний підйом по стенду, зачепленому прямо на скелях на кількаметровій висоті. Проходять Міша з Женею, я тим часом з'ясовую хороший маршрут до фінішу буквально в 11 км. Розуміємо, що іти на 10 КП сенсу немає і біжимо до озера Синевір.
Надія узяти ще одне КП не відпускає Женю до самого розуміння, що дай бог на фініш встигнути. Тим часом перед висотою 935 за озером у зарослях ми губимо стежку, ломимося на хребет по трельовочній дорозі, далі бачимо якийсь дивний практично "автобан", який веде донизу у потрібному напрямку. Біжимо ним, переходимо на іншу дорогу, обгороджену стовпчиками (знову сюрприз цивілізації), потім GPS знаходить потрібну нам грунтовку. На нас падає хвилинний депресняк "не встигнемо" (до цілі - 6,5 км, часу менше двох годин, якість дороги незрозуміла) - і тут на мене падає прилив сил, піднімаю команду - і ми біжимо в радісному пориві уперед. На руку зіграло те, що мені дивом вдалося менше натерти ноги. Азарт розпирає - рахунок до фінішу іде буквально на хвилини. Врешті, ми переходимо на біг, буквально в ритмі марш-кидка робимо ці 6 км, щодесять хвилин звіряючи відстань. Волдирі та мозолі вже пофігу, калюжна та струмкова вода приємно охолоджує ноги, сонце шкварить - і за 20 хв до фінішу, о 16.40 ми вриваємося в табір! УРА! Падаю на землю у знемозі.
Трек
Орги постаралися, і прямо в таборі був борщ та голубці, а також домашнє вино. Всю дорогу я мріяв про шмат м'ясла з холодним пивом, але це теж нічого. Не пішов ні на розбір польотів, ні на нагородження - для цього є амбітні спортсмени. А я впер очі в небо, сьорбав червоне вино з білим хлібом і повільно виходив з пекла.
Графік висот
Далі битовуха - насилу додибали (і доїхали, на 2-х авто) до краю села і готелю "Червона калина". Гидотне місце з поламаною сантехнікою і бездарною кухаркою, хоча й дешеве (50 грн з людини, є 1,2,3 місні номери без зручностей). По дорозі закупився пивом, поітм розслабилися в сауні (поламано майже все, що можна - от би змусити власник повторити подвиг Лазо), і доповз до ліжка.
Ранок, повільні відходняки під банку "Балтики", дорога до Воловця, довгі теревені в харчевні готелю "Гранд", купейна сауна "Укрзалізниці". Київ.
Результат: наша команда 18 із 108 в загальному заліку! І 3-тя серед команд змішаного складу! Вважаю це дуже хорошим досягненням, наступного року повторимо і поборемося за місце у десятці. На рахунку 7 КП з 15, обидва техетапи. Пройдено 83 км за 28 ходових годин, набір висоти - 2970 метрів. Нормально! Всього усі КП взяли лише 3 команди.
Фініш. Радість.
Оргвисновки:
УРА!)))
Ще раз, по буквах: 90 км за 30 годин. Спортивного орієнтування. В горах. На Горганах. Так, вночі теж іти. Ага, бездоріжжя. Угу, жереп і камінюки. Так, хочеться і дуже цікаво. Да, псих.
Найбільша моя проблема щодо Gorgany Race - це пристрать до пива та знехіть до регулярних тренувань пошук напарників (шукав півтора роки). Направду, знайти бажаючих на такий авантюризм серед знайомих не вдалося. Плюс мій паскудний характер (особливо в умовах напрягу) ще зменшив кількість знайомих упирів, ласих до мультигонки.
Доля подарувала новонадбаного друга Мішу, який вирішив розділити радість нічного вовтузіння по багнах разом з коханою Женею. Женя, з одного боку, чудово тренована і вольова баришня з досвідом у марафонах, з іншого - має складну вдачу, посилену спортивною безкомпромісною націленістю на результат та невмінням (чи небажанням) рахувати час і сили. Отже, команда Fuck'ЄЛ (заявилися, правда, в цензурованому написанні) готова до старту. І головне - завдяки Міші у нас були чудові командні футболки з крутою емблемою.
"Факел" на старті
Тим часом на перегонах стартувало 108 команд у класі ТРЕК та 19 велосипедних!
Вперед! За гарною традицією, підготовка була розхлябаною, приїхали ми до села Верхній Бистрий за 40 км від Воловця за 10 хв до старту, ніхто не виспався, а я (за тою ж традицією) скрасив доїзд пивцем. Замість 5 годин вивчення легенди та планування стратегії ми бігом зареєструвалися, я перемалював КП і рвонули. Але ще перед нами вся весела громада чкурнула (в прямому сенсі слова - бігом) з табору.
Помилка: я з попереднього мікродосвіду чомусь вирішив, що КП треба брати по порядку, і ми пропустили близький до старту 24-й пункт. Ідемо жваво, але обігнати вдається буквально дві команди, переслідує враження, що за нами - хіба команда пенсіонерів на ходунках.
Горгани показують норов - річечка, що веде до КП 2 кружляє, орієнтир добре видний на карті, але на GPS помічений навмання, і прилад практично безтолковий. "И при железных дорогах надобо сохранять двуколку", тому 500-метровка і компас - наше все. На річці - завали, купа кропиви, ідемо лаючись, а це всього перше КП!
"КП №2 - роздвоєння дерев на місці злиття потоків" (з легенди)
На КП №2 збирається чимала хупа команд, частина спустилася зі схилу КП №24, решта прийшли по річці. Початок змагань, всі ще з осторогою спілкуються. Далі - гора Кам'янка, 1578 метрів, треба брати хребет і набирати під 800 метрів висоти в лоб. Навіть з маленьким наплічником швидкісний підйом - завдання непросте, серце стукає дурним дятелом, починаю відставати від тренованих друзів. Прокидається біла заздрість - плигають як газелі, проблем із серцем чи дихалкою у них нема (добре, що кинув курити кілька тижнів тому!) Певне моральне задоволення дає те, що в якості навігатора я явно корисний команді. Вискакуємо на хребет, і прямуємо на КП №3, перед яким впираємося у жереп. Міша вперше познайомився з цією злокохучою рослинкою і зрозумів усі прокляття на її адресу. Ломимося як ведмеді напряму (було б знаття, що поруч стежка), лаємося, жваво перегукуючись та міняючись інформацією з іншими командами, які шарудять поруч. Врешті, стежка, різкий підйом - і вершина з добрим десятком людей. Ми практично не спиняємося і летимо далі.
Вершина гори Кам'янка - 1578 м
На спуску обганяють кілька команд (ми вигляддаємо ззаду пенсіонерів), губимо стежку, ломимося напряму через бучняк, врешті, виходимо на стежку завдяки GPS. Ще на підйомі ми вихлебтали всю воду, і тому потерпаємо від спраги. На обід сідаємо біля води, закидаємося консервованою кашкою з тушонкою, жуємо чурхчелу та гулівери - і ломимося далі по трасі. Тут стає веселіше, тримаємо дуже непоганий ритм (бігуни підтюпцем якщо і вириваються, то зовсім трохи) аж до бонусного технічного КП 23. Тут учасників чекає випробування - підйом на жумарі з-під моста - а також чимала черга. Могутні лосі, побачивши аншлаг, чкурнули на наступне КП, а ми акуратно влізли у шпаринку - і успішно пройшли підйом (Міша має в тому досвід, а Женя, хоч і вперше - непогану фізу). Друге випробування - паралельна переправа теж забирає час (проходимо ми з Женею). Вправа загалом дитяча, але троси натягнуті над неслабою такою долинкою з річечкою, добряче вібрують! І морально складно - якщо хоч один учасник зірветься, то всій команді не зараховується уся технічна частина КП. Прямо перед нами зривається парубок, за словами суддів, перший за день. Він відчайдушно намагається вийти на мотузку, але заважає наплічник і вібрація. Жаль.
Жжженя і Жжжумар
Проходити технічно просто, морально дещо сцикотно. Мотузки відчутно вібрують, іду обережно, униз не дивлюся - і все ок, біжимо на КП 4 - Озерце. Тим часом швидко темніє і починається дощ. Стежка до озера чудова, "екологічний маршрут" прочищено, біжимо дуже швидко, і все одно мокнемо. На Озірці в колибку набивається купа народу, всі жваво гуторять, обговорюють плани та діляться знаннями. Попереду досить складний КП 5 - вершина Негровець, 1709 метрів, а за ним - КП 6 Ясновець, покрита жерепом вершина, до якої немає стежки. Далі КП 7 - г.Додина, заліщена вершина без стежки. Вискакуємо під дощ. В Жені просинається спортивна лють, вона агітує ломитися на всі КП по черзі уночі по GPS. Перспектива лізти в пекло жерепу після 15 годин дуже різкого бігу в дощ під верхній вітер, при тому без нормального теплого одягу (у мене є хоч кофта, у решти тільки вітровочки) мене не радує, безуспішно намагаюся відговорити Женю та Мішу. По ходу підйому розумію, що якщо не вдастся умовити не пертися в те пекло, буду заявляти про свій схід з маршруту - виявитися в хлющ мокрим на хребті під жерепом без одягу та прихистку - небезпечно (пам'ятаю термальний шок команди влітку на Пікуї та практично замерзлих у липні на Несамовитому туристів). Утримує лише дискваліфікація команди у такому випадку.
Переправа-переправа, берег лівий, берег правий
Погода і час все поставили на місця. Дощ потроху спадає, а разом з ним зникає і вітер - навіть "верхняк". Дорога на Негровець виявляється ідеальною - набір 700 метрів висоти абсолютно безболісний. Наших потужних ліхтарів вистачає для освітлення, допомагає повний місяць. Піднявшись на хребет, трохи блудимо в іншу сторону, але біля 2-ї ночі таки беремо вершину! Сили на нулі, свідомість сплутана, трава під ногами у світлі ліхтаря пливе. Вирішуємо спуститися до лінії лісу і трохи поспати там під смерекою. Заміряємо трек - 41 км за 15 годин. Вирішуємо, що іти на КП 6-9 нема сенсу, ми не встигнемо на технічний етап (КП 11) - тому спускаємося і йдемо на КП 10-13. Тож жваво повертаємо назад, проходимо буквально 100 метрів і вимикаємося прямо на хребті, перед цим знайшовши відносно м'яку та суху травичку.
Енергії вистачає на годину сну, далі стає неймовірно холодно - ноги мокрі, теплого одягу нема, штани тонкі, спальник чи карімат - взагалі фантастика. Ще годину дрімаємо, тулячись один до одного - а потім психуємо і біжимо далі.
Дуже, дуже бадьорі рейсери. 2 година ночі
Вперше бачив світанок у горах з хребта - неймовірно красиво. Мимо нам весь час бігають ліхтарики, о 4.20 ранку вже повністю світло, і ми всідаємося снідати перед спуском.
Далі - довгий і тупуватий за відчуттями помірний спуск через туман аж до траси між селами Синевір та Синевірськ поляна. По уму краще б спускати напряму, але ми добряче утомлені, і так простіше. По дорозі зустрічаємо три трупи за столом - один спить сидячи, застібнувши куртку над головою, другий влігся прямо на стіл, третій спить стоячи. Раніше помітили укритих тентом бігунів під смерекою. Пожалів, що не взяв якусь легеньку утеплячку для сну.
Біг по дорозі вимотує, і вже починають палати водянки на ногах. А іти чимало - біля 15 кілометрів, які ми долаємо до 11 ранку. І знову суперечка - іти на 10 КП чи ні. Настійливо доводжу, що нафіг, не встигнемо до фінішу, Міша пропонує діяти по ситуації, дійшовши до 11 КП, а далі орієнтуватися.
11 КП (технічний етап) нескладний, завдання - вертикальний підйом по стенду, зачепленому прямо на скелях на кількаметровій висоті. Проходять Міша з Женею, я тим часом з'ясовую хороший маршрут до фінішу буквально в 11 км. Розуміємо, що іти на 10 КП сенсу немає і біжимо до озера Синевір.
Надія узяти ще одне КП не відпускає Женю до самого розуміння, що дай бог на фініш встигнути. Тим часом перед висотою 935 за озером у зарослях ми губимо стежку, ломимося на хребет по трельовочній дорозі, далі бачимо якийсь дивний практично "автобан", який веде донизу у потрібному напрямку. Біжимо ним, переходимо на іншу дорогу, обгороджену стовпчиками (знову сюрприз цивілізації), потім GPS знаходить потрібну нам грунтовку. На нас падає хвилинний депресняк "не встигнемо" (до цілі - 6,5 км, часу менше двох годин, якість дороги незрозуміла) - і тут на мене падає прилив сил, піднімаю команду - і ми біжимо в радісному пориві уперед. На руку зіграло те, що мені дивом вдалося менше натерти ноги. Азарт розпирає - рахунок до фінішу іде буквально на хвилини. Врешті, ми переходимо на біг, буквально в ритмі марш-кидка робимо ці 6 км, щодесять хвилин звіряючи відстань. Волдирі та мозолі вже пофігу, калюжна та струмкова вода приємно охолоджує ноги, сонце шкварить - і за 20 хв до фінішу, о 16.40 ми вриваємося в табір! УРА! Падаю на землю у знемозі.
Трек
Орги постаралися, і прямо в таборі був борщ та голубці, а також домашнє вино. Всю дорогу я мріяв про шмат м'ясла з холодним пивом, але це теж нічого. Не пішов ні на розбір польотів, ні на нагородження - для цього є амбітні спортсмени. А я впер очі в небо, сьорбав червоне вино з білим хлібом і повільно виходив з пекла.
Графік висот
Далі битовуха - насилу додибали (і доїхали, на 2-х авто) до краю села і готелю "Червона калина". Гидотне місце з поламаною сантехнікою і бездарною кухаркою, хоча й дешеве (50 грн з людини, є 1,2,3 місні номери без зручностей). По дорозі закупився пивом, поітм розслабилися в сауні (поламано майже все, що можна - от би змусити власник повторити подвиг Лазо), і доповз до ліжка.
Ранок, повільні відходняки під банку "Балтики", дорога до Воловця, довгі теревені в харчевні готелю "Гранд", купейна сауна "Укрзалізниці". Київ.
Результат: наша команда 18 із 108 в загальному заліку! І 3-тя серед команд змішаного складу! Вважаю це дуже хорошим досягненням, наступного року повторимо і поборемося за місце у десятці. На рахунку 7 КП з 15, обидва техетапи. Пройдено 83 км за 28 ходових годин, набір висоти - 2970 метрів. Нормально! Всього усі КП взяли лише 3 команди.
Фініш. Радість.
Оргвисновки:
- Прибувати треба завчасно, добре будувати стратегію. Тільки за рахунок неї ми могли б узяти ще 1-2 КП.
- Треба тренуватися як у силових та кардіо вправах, так і в наддовгих виходах (наприклад, влаштовувати 100-кілометрові походи без перерви) - така дистанція це дуже специфічна річ
- Треба дуже добре добирати взуття, одяг, снарягу та харчі. Бо водянок на ногах дуууже багато (у мене 3).
- В навігації дует компас-карта та GPS-навігатор дуже добре себе показали. Супутник добрий для вказівки напрямку та пошуку загублених доріг у лісі чи кущах, карта - для пошуку складних точок та загального планування.
- Пройденою дистанцією - все встигли, все зробили що могли.
- Змогли не розсваритися в дрин - і навіть запланувати повторити тим же складом у 2014.
- Кількістю дурі, яка дала змогу триматися трохи не на рівні з тренованими напарниками.
- Навігаторськими здібностями - у похідній групі я традиційно завгосп, навігація давалася складно (аж до епічного фейлу у 2008-му). Тут все вийшло круто
УРА!)))