Мистецтво дихати вітром. Моторейд на Західну Україну (майовка 2013). День 4 - хуйові казахські пісні
У попередніх серіях: шалений мотоцикліст з пригодами доїхав до Тернополя, потім з попутником змотався на Джуринський водоспад та Червоногрудський замок. Після чого двоє мандрівників провели захоплюючий день у печері Млинки.
День четвертий. Хуйові казахські пісні.
На четвертий день знехіть до керма трохи зникла, і ми линули думками в прохолодні Карпати, де наступного дня нас чекав сплав по Чорному Черемошу. Перед виїздом пані Аня попросила нас пофотографувати малечу верхи на тварюці - всі дуже потішилися!
Оптимізму на момент виїзду з притулку пані Ані було обмаль - попереду 170 кілометрів убитих доріг (зокрема, карпатських серпантинів), а сонце казилося. Маршрут: Чортків - Товсте - Городенка - Гвіздець - Заболотів - Косів - Криворівня - Верховина.
Виїжджаємо з притулку
Водійська майстерність трохи поліпшилася, крейсер на помірно розбитих шляхах від Чорткова до повороту на Городенку і навіть до моста через Дністер був біля 70 км/год. Далі почалося пекло - межа між областями (згадалася "Королева бензоколонки" та голови райавтодорів з їх містком на межі районів). Нереальний танкодром з вічною хмарюкою пилу над ним.
Івано-Франківська область ще паскудніша в дорогах, ніж Тернопільська. Але якщо в Тернопільській ями розсіяні рівномірно (розбиті узбіччя та приблизно зона правого колеса фур), то на Франківщині легко чергуються кілометр ідеально дзеркального покриття та кілометр неймовірних дірок. Ями підступно концентруються на дні ярів та на їх вершинах, тому розганятися навіть на доброму асфальті небезпечно - скинутися на мотоциклі зі 100 до 10 справа непроста, як засвідчив пізніший інтерактивний тренінг. Крейсер упав до 40, плюс відпочинки на палючому сонці.
Притулок і вид на горби Залісся
Ми з острахом чекали на з'їзд з регіональної Р-24 (Городенка - Коломия) на місцеву Т-09-04 до Заболотова. І дарма - вона виявилася кращою, місцями просто чудовою. Десь у Гвіздці температура на сонечку стала нестерпною, буквально за хвилину після зупинки під мотошкірянкою та чорним шоломомом плавилося тіло. Але тіло, на відміну від заліза, штука міцна - бо у Заболотові двигло перегрілося і ми міцно засіли у затінку кущів.
Отже, жарить дурне травневе сонце, мотоцикл, покашлявши і попердівши розпеченими циліндрами, нікуди не їде. Що робити - хз, хлопці з СТО кажуть одне: "Спробуйте почекати". Минуле шкіриться злобною посмішкою.
Лірика з минулого: влітку 2004 року ми розкішно пройшли Боржаву, потусувалися на "Шешорах", коли Шешори були Вудстоком, а не хіпстерячкою, а потім ломанулися на Київ автостопом. Стоп був добрим у Карпатах, а от у Заболотові - першому смт за горами - ми міцно застрягли. Без грошей на їдло, без тютюнцю, на скаженій спеці ми дихали асфальтом півдня, поки не плюнули і не звалили автобусом. І от дежавю - жаридло, застрягли, непевні очікування.
Через півгодинки тварюка охолола і завелася десь на половину тяги. Втім, нам і того вистачило - шукати в передвеликодні дні мотомайстра у Заболотові перспектива печальна. Тягнути мопедку до Франика - тим більше. В дорозі ще кілька разів чмихала, але врешті потягнула, а до Косова вже видавала процентів 80 потужності.
Серпантинки Карпат далися легше, ніж подільські - не такі різкі. Проте в низинах в районі Тростянця вискакували розбиті фрагменти взагалі без твердого покриття, з дрібними камінючками, на яких байк майже не рулиться. Але душу радувала перспектива колиби - ми обоє небайдужі до карпатського м'ясива і настійок!
Майже не втомлений мотоцикліст
Косів - вкрай підступне для автомобілістів місто. Дорога веде так, що автомобіліст кілька разів бачить вказівник "Косів" та виїзд з міста, складається враження, що ти заблукав і знову й знову в'їжджаєш до Косова. Ми уже таке бачили на авторейді-2007.
Сашкові пасує тварюка!
Проскочили Криворівню, на низькій швидкості я навіть встиг потеревенити про Івана Франка - і ось Верховина. За порадою готельників заїхали в колибу за мостом, через який дорога веде в центр. Але доброго прийому там обломилося - вся Верховина готується до паски, в колибі готують їдло на розговіння, і на гостей дивляться як на татар. Перед нами група москалів агресивно обурювалася несмачною їжею, але їхати кудись далі сил не було. Тут, після півгодинного чекання, ми познайомилися з гуцульським борщем - із заквашеного білого буряка та копченого м'яса. Кисло, своєрідно, але смачно! А от настоєчка виявилася в гіршому дусі - міцнюча бзюча смага з якимось корінцем. Місцеве верховинське пиво теж не дуже.
Ситі й почарковані ми почали гуглити садибу на переночувати. Господиня колиби, що міняла миски, почула по телефону ціну "160" і перебила розмову - "у нас 100". Отже, за 100 грн ми поселилися в досить затишному мотельчику (байк став під вікнами) у непоганому двомісному
номері з телевізором і зручностями в коридорі. Втім, ми були єдиними постояльцями, тому байдуже, головне гаряча вода.
Карпатська дорога
Сашко трохи застудився, тому ми взяли пива й цукерок й завалилися дивитися "Матрицю" по ТВ. Згадалися макроси "Як уявляють батьки, друзі і тд". Думаю, батьки уявляють ці пригоди як щось скажено екстремальне, баришні - як непросипну пиятику, а в реальності двоє друзяк з пивом кілька годин жерли канхвети під кінцо і дощ надворі. Завтра чекав сплав.
Ітого: в сідлі - 7 годин. Проїхали - 170 км. Зла втома, застуда і жара. Чему больше не быть - так того и не згубить.
А до чого тут пісні?
Довгі поїздки та очікування вимотують мене в першу чергу морально. І якщо на місці можна впасти в медитативне забуття, то за кермом треба тримати баланс уваги і спокою. Для цього в мене є два засоби - хуйові та казахські пісні.
Хуйові пісні піднімають мораль. Принцип - співати якусь відому пісню, поступово замінюючи слова на "хуй" (можна і на "жопа" абощо). В кожному рядку замін все більше, і в останньому мають бути одні хуї. Наприклад:
"Шел солдат по улице домой,
И увидел этих хуев,
Хто ваша хуй, хуята,
Захуярил хуй хуй у хуя".
На фоні одноманітного пейзажу після п'ятої сотні кілометрів дуже веселить!
Казахські пісні піднімають увагу. Принцип: ритмічно, з заспівом "а-а" співати все, що бачиш. Наприклад:
"А-а, іде дядько,
а-а, в нього тачка,
а-а, в тачці дрова,
а-а, ззаду підор,
а-а, чо сигналиш?,
а-а, іди в жопу,
а-а, ох і ями,
а-а, блядські вуйки,
а-а, збудували,
а-а, хату богу,
а-а, а дорогу,
а-а хай будує,
а-а, нам всевишній,
а-а, ми по ямах,
а-а, поскакаєм..."
Дуже добре активізує увагу до дороги. Мій рекорд - півтори години казахського співу!
Алзо шпрахт Дід Панас. Стей тунед!
День четвертий. Хуйові казахські пісні.
На четвертий день знехіть до керма трохи зникла, і ми линули думками в прохолодні Карпати, де наступного дня нас чекав сплав по Чорному Черемошу. Перед виїздом пані Аня попросила нас пофотографувати малечу верхи на тварюці - всі дуже потішилися!
Оптимізму на момент виїзду з притулку пані Ані було обмаль - попереду 170 кілометрів убитих доріг (зокрема, карпатських серпантинів), а сонце казилося. Маршрут: Чортків - Товсте - Городенка - Гвіздець - Заболотів - Косів - Криворівня - Верховина.
Виїжджаємо з притулку
Водійська майстерність трохи поліпшилася, крейсер на помірно розбитих шляхах від Чорткова до повороту на Городенку і навіть до моста через Дністер був біля 70 км/год. Далі почалося пекло - межа між областями (згадалася "Королева бензоколонки" та голови райавтодорів з їх містком на межі районів). Нереальний танкодром з вічною хмарюкою пилу над ним.
Івано-Франківська область ще паскудніша в дорогах, ніж Тернопільська. Але якщо в Тернопільській ями розсіяні рівномірно (розбиті узбіччя та приблизно зона правого колеса фур), то на Франківщині легко чергуються кілометр ідеально дзеркального покриття та кілометр неймовірних дірок. Ями підступно концентруються на дні ярів та на їх вершинах, тому розганятися навіть на доброму асфальті небезпечно - скинутися на мотоциклі зі 100 до 10 справа непроста, як засвідчив пізніший інтерактивний тренінг. Крейсер упав до 40, плюс відпочинки на палючому сонці.
Притулок і вид на горби Залісся
Ми з острахом чекали на з'їзд з регіональної Р-24 (Городенка - Коломия) на місцеву Т-09-04 до Заболотова. І дарма - вона виявилася кращою, місцями просто чудовою. Десь у Гвіздці температура на сонечку стала нестерпною, буквально за хвилину після зупинки під мотошкірянкою та чорним шоломомом плавилося тіло. Але тіло, на відміну від заліза, штука міцна - бо у Заболотові двигло перегрілося і ми міцно засіли у затінку кущів.
Отже, жарить дурне травневе сонце, мотоцикл, покашлявши і попердівши розпеченими циліндрами, нікуди не їде. Що робити - хз, хлопці з СТО кажуть одне: "Спробуйте почекати". Минуле шкіриться злобною посмішкою.
Лірика з минулого: влітку 2004 року ми розкішно пройшли Боржаву, потусувалися на "Шешорах", коли Шешори були Вудстоком, а не хіпстерячкою, а потім ломанулися на Київ автостопом. Стоп був добрим у Карпатах, а от у Заболотові - першому смт за горами - ми міцно застрягли. Без грошей на їдло, без тютюнцю, на скаженій спеці ми дихали асфальтом півдня, поки не плюнули і не звалили автобусом. І от дежавю - жаридло, застрягли, непевні очікування.
Через півгодинки тварюка охолола і завелася десь на половину тяги. Втім, нам і того вистачило - шукати в передвеликодні дні мотомайстра у Заболотові перспектива печальна. Тягнути мопедку до Франика - тим більше. В дорозі ще кілька разів чмихала, але врешті потягнула, а до Косова вже видавала процентів 80 потужності.
Серпантинки Карпат далися легше, ніж подільські - не такі різкі. Проте в низинах в районі Тростянця вискакували розбиті фрагменти взагалі без твердого покриття, з дрібними камінючками, на яких байк майже не рулиться. Але душу радувала перспектива колиби - ми обоє небайдужі до карпатського м'ясива і настійок!
Майже не втомлений мотоцикліст
Косів - вкрай підступне для автомобілістів місто. Дорога веде так, що автомобіліст кілька разів бачить вказівник "Косів" та виїзд з міста, складається враження, що ти заблукав і знову й знову в'їжджаєш до Косова. Ми уже таке бачили на авторейді-2007.
Сашкові пасує тварюка!
Проскочили Криворівню, на низькій швидкості я навіть встиг потеревенити про Івана Франка - і ось Верховина. За порадою готельників заїхали в колибу за мостом, через який дорога веде в центр. Але доброго прийому там обломилося - вся Верховина готується до паски, в колибі готують їдло на розговіння, і на гостей дивляться як на татар. Перед нами група москалів агресивно обурювалася несмачною їжею, але їхати кудись далі сил не було. Тут, після півгодинного чекання, ми познайомилися з гуцульським борщем - із заквашеного білого буряка та копченого м'яса. Кисло, своєрідно, але смачно! А от настоєчка виявилася в гіршому дусі - міцнюча бзюча смага з якимось корінцем. Місцеве верховинське пиво теж не дуже.
Ситі й почарковані ми почали гуглити садибу на переночувати. Господиня колиби, що міняла миски, почула по телефону ціну "160" і перебила розмову - "у нас 100". Отже, за 100 грн ми поселилися в досить затишному мотельчику (байк став під вікнами) у непоганому двомісному
номері з телевізором і зручностями в коридорі. Втім, ми були єдиними постояльцями, тому байдуже, головне гаряча вода.
Карпатська дорога
Сашко трохи застудився, тому ми взяли пива й цукерок й завалилися дивитися "Матрицю" по ТВ. Згадалися макроси "Як уявляють батьки, друзі і тд". Думаю, батьки уявляють ці пригоди як щось скажено екстремальне, баришні - як непросипну пиятику, а в реальності двоє друзяк з пивом кілька годин жерли канхвети під кінцо і дощ надворі. Завтра чекав сплав.
Ітого: в сідлі - 7 годин. Проїхали - 170 км. Зла втома, застуда і жара. Чему больше не быть - так того и не згубить.
А до чого тут пісні?
Довгі поїздки та очікування вимотують мене в першу чергу морально. І якщо на місці можна впасти в медитативне забуття, то за кермом треба тримати баланс уваги і спокою. Для цього в мене є два засоби - хуйові та казахські пісні.
Хуйові пісні піднімають мораль. Принцип - співати якусь відому пісню, поступово замінюючи слова на "хуй" (можна і на "жопа" абощо). В кожному рядку замін все більше, і в останньому мають бути одні хуї. Наприклад:
"Шел солдат по улице домой,
И увидел этих хуев,
Хто ваша хуй, хуята,
Захуярил хуй хуй у хуя".
На фоні одноманітного пейзажу після п'ятої сотні кілометрів дуже веселить!
Казахські пісні піднімають увагу. Принцип: ритмічно, з заспівом "а-а" співати все, що бачиш. Наприклад:
"А-а, іде дядько,
а-а, в нього тачка,
а-а, в тачці дрова,
а-а, ззаду підор,
а-а, чо сигналиш?,
а-а, іди в жопу,
а-а, ох і ями,
а-а, блядські вуйки,
а-а, збудували,
а-а, хату богу,
а-а, а дорогу,
а-а хай будує,
а-а, нам всевишній,
а-а, ми по ямах,
а-а, поскакаєм..."
Дуже добре активізує увагу до дороги. Мій рекорд - півтори години казахського співу!
Алзо шпрахт Дід Панас. Стей тунед!