Там немає води і багато піску. Олександр Бовін, "5 років серед євреїв та МЗСників"
Книга зі "списку Веллера" - щось не іде сильна художка, робота мозок сушить. Тому читаю розважалку і документалку.
Александр Бовин, "5 лет среди евреев и мидовцев".
Автор - потрясаюче цікавий мужик: політичний оглядач в "Ізвєстіях", політконсультант ЦК КПРС, телеведучий, врешті - перший після довгого розриву посол СРСР, а потім Росії в Ізраїлі.
Вся книга - це послідовні спогади Бовіна про його життя та діяльність як посла в Ізраїлі, роздуми про долю та шлях цієї країни, аналіз її історичного становлення та арабо-ізраїльських конфліктів. Плюс до цього - численні байки та ліричні відступи про життя.
Прикметна риса мемуаристики Бовіна - він прямо пише усі прізвища навіть у неприємних ситуаціях. На горіхи дістається вищим політичним чинам єльцинської Росії - за лінощі, несистемність, звички до барської поведінки та багато іншого.
Бовін багато і цікаво розповідає про побут ізраїльтян. Проблеми з водою, екстремальна температура, наступ пустелі - і серед цього розвинуте рослинництво, непогана кухня і вино) Після книги захотілося відвідати Ізраїль.
Але найцікавіше - це політичні думки. Основних кілька:
1. Ізраїль цікавий у першу чергу як здійснена мрія про національну державу з чистого листа. Його не просто "вимріяли тисячоліттями" і вибороли у війнах, а побудували на піску буквально за кілька десятиліть. Якщо для інших держав "час постання" - це якась давньоминула міфологічні сутність з "батьками-засновниками", то Ізраїль добре пам'ятає своє заснування і війни за існування. На момент книги ще жило покоління, яке приїхало на береги Йордану і почало будувати і захищати. На такому фоні гордість за державу цвіте і пахне.
2. Через розрив між міфологічною і реальною історією у Ізраїля немає досвіду співжиття з іншими націями. Чужинців у мрію не пускають. І палестинці, які мають, за Бовіним, ті ж самі права на землю,для ізраїльтян - паразити, які мають бути знищені. Тут головний висновок автора: національна держава не може бути демократичною, бо у ній права має тільки титульна нація. Бовін детально розбирає часто хамську поведінку Ізраїля та його мешканців і намагається пов'язати це з націоналізмом ("для своїх усе, для чужих - що лишиться)".
3. З цікавістю автор спостерігає розпад міфологічного періоду історії Ізраїля, коли сплав релігії та нації (іудаїзму та єврейства) був необхідним і достатнім об'єднуючим фактором у країні. У 80-х народ почав розділятися на євреїв та ізраїльтян, і це мало кілька наслідків - з одного боку,молоде покоління не хоче дотримуватися норм Галахи, з іншого, релігійне населення радикалізується, і якщо до цього тероризмом промишляли палестинці, то тут почався тиск з обох боків.
Про місію Росії автор пише досить іронічно - з одного боку бажання втручатися у світові процеси і рулити ними, з іншого - відсутність планомірних дій, неузгодженість позицій чинів.
Про посольську битовуху Бовін розповідає, іронізуючи над романтикою дипломатії. Постійні намагання вибити з Москви більші бюджети, набридливі гебісти, які висять на вухах, жінки дипломатів, які від нудьги плетуть інтриги... і розмови посла з різними діячами, зустрічі зі сторонам протиборства, конфлікти, візити,аналіз подій.
Висновок: хороші мемуари, рекомендується.
Александр Бовин, "5 лет среди евреев и мидовцев".
Автор - потрясаюче цікавий мужик: політичний оглядач в "Ізвєстіях", політконсультант ЦК КПРС, телеведучий, врешті - перший після довгого розриву посол СРСР, а потім Росії в Ізраїлі.
Вся книга - це послідовні спогади Бовіна про його життя та діяльність як посла в Ізраїлі, роздуми про долю та шлях цієї країни, аналіз її історичного становлення та арабо-ізраїльських конфліктів. Плюс до цього - численні байки та ліричні відступи про життя.
Прикметна риса мемуаристики Бовіна - він прямо пише усі прізвища навіть у неприємних ситуаціях. На горіхи дістається вищим політичним чинам єльцинської Росії - за лінощі, несистемність, звички до барської поведінки та багато іншого.
Бовін багато і цікаво розповідає про побут ізраїльтян. Проблеми з водою, екстремальна температура, наступ пустелі - і серед цього розвинуте рослинництво, непогана кухня і вино) Після книги захотілося відвідати Ізраїль.
Але найцікавіше - це політичні думки. Основних кілька:
1. Ізраїль цікавий у першу чергу як здійснена мрія про національну державу з чистого листа. Його не просто "вимріяли тисячоліттями" і вибороли у війнах, а побудували на піску буквально за кілька десятиліть. Якщо для інших держав "час постання" - це якась давньоминула міфологічні сутність з "батьками-засновниками", то Ізраїль добре пам'ятає своє заснування і війни за існування. На момент книги ще жило покоління, яке приїхало на береги Йордану і почало будувати і захищати. На такому фоні гордість за державу цвіте і пахне.
2. Через розрив між міфологічною і реальною історією у Ізраїля немає досвіду співжиття з іншими націями. Чужинців у мрію не пускають. І палестинці, які мають, за Бовіним, ті ж самі права на землю,для ізраїльтян - паразити, які мають бути знищені. Тут головний висновок автора: національна держава не може бути демократичною, бо у ній права має тільки титульна нація. Бовін детально розбирає часто хамську поведінку Ізраїля та його мешканців і намагається пов'язати це з націоналізмом ("для своїх усе, для чужих - що лишиться)".
3. З цікавістю автор спостерігає розпад міфологічного періоду історії Ізраїля, коли сплав релігії та нації (іудаїзму та єврейства) був необхідним і достатнім об'єднуючим фактором у країні. У 80-х народ почав розділятися на євреїв та ізраїльтян, і це мало кілька наслідків - з одного боку,молоде покоління не хоче дотримуватися норм Галахи, з іншого, релігійне населення радикалізується, і якщо до цього тероризмом промишляли палестинці, то тут почався тиск з обох боків.
Про місію Росії автор пише досить іронічно - з одного боку бажання втручатися у світові процеси і рулити ними, з іншого - відсутність планомірних дій, неузгодженість позицій чинів.
Про посольську битовуху Бовін розповідає, іронізуючи над романтикою дипломатії. Постійні намагання вибити з Москви більші бюджети, набридливі гебісти, які висять на вухах, жінки дипломатів, які від нудьги плетуть інтриги... і розмови посла з різними діячами, зустрічі зі сторонам протиборства, конфлікти, візити,аналіз подій.
Висновок: хороші мемуари, рекомендується.