Похід у Дворічанський НПП (через Куп’янськ)
Давно мав бажання подивитися щось цікаве у області. Навесні впав у око Кварцовий кар’єр, але туди просто так зараз не потрапити. Іншою цікавістю були крейдяні гори. Вони у області зустрічаються у трьох місцях: Вовчанськ, Балаклія та Дворічна. Ми обрали для відвідин Дворічну. Через те, що у нашій країні дуже розвинуте траспортне сполучення, то від'їжджаючи від міста на 120 км ви не лише витратите півдня на дорогу, але ще й не можете повернутися того ж дня додому. Тож виходячи з цього ми вирішили заночувати просто неба та вперше сходити у похід.
Вбираючи, як дістатися місця призначення. Знайшли лише один більш менш прийнятний варіант - автобуси. Хотіли виїхати якомога раніше, щоб швидше дістатися гір. Але є два фактори на які ми не змогли вплинути - це стан дороги Харків-Куп’янськ(точніше її відсутність) та те, що до Кам’янки йде лише один автобус на день. Тож ми дісталися Куп’янська першим автобусом, а там ще годину чекали на потрібний нам автобус. Час звісно витратили не прогулянку околицями автовокзалу, благо він розташований у самому центрі міста.
Місто є ровесником Харкова, а це головний символ тутешніх степів - байбак.
У пам’ятнику дуже запам’яталися - шабля та комаха.
Потім дійшли до центральної площі міста, де під ялинками влаштували оглядовий майданчик. З одного боку якого - ще вертикальний лєнін
а з іншого - краєвид на промзону.
Але якщо не сидіти на лавочках, а підійти до краю пагорба та там вже вид набагато приємніший
Ще кілька пам’ятників місцевого значення.
Якщо поглянути на цей пам’ятник збоку,
то ніколи не зрозумієш, що те за пам’ятник
Ну і як завжди улюблена рубрика з маленьких міст: "Приколи нашего городка".
Ковдра до місцевого зіккурату
Порт стайл
Запча та інструм
Економ з ними. Чому не економка?
Ну а потім ми вирушили на огляд прилеглих сіл маршрутним автобусом. Кінцевою зупинкою була Кам’янка, де у місцевому магазині нам подарували 5-литрову баклажку з під горілки для води.
Дехто тут має будинки з такими ось видами
А когось навіть таки види не утримують
Зрозумівши, що ми трохи зійшли зі шляху піднялися на гору відразу за тими будинками через що були змушені поблукати хащами.
Останній погляд на цивілізацію на цей день
Тут у кущах ми побачили лисицю
Далі будуть лише Оскіл
та крейдяні гори.
Дуже вразила чистота води у Осколі
Дерево-метелик. Головним розчаруванням подорожі було те, що виявляється метелики їдять какашкі :)))
Лише стовби та сміття, що інколи зустрічалось, нагадувало, що десь поруч є люди.
Шипшина, яку розірвало
Маленька зупинка біля річки
Хтось тут приймав ванни
Фото від байбака
А ось і скульптура байбака
Гора посміхнулася гостям
Вздовж гір Оскіл постійно кружляє і зверху це виглядає дуже цікаво
А сонце наближалося до заходу
Перфекціонізм природи
Важко подумати, що у таких місцях дроти будуть у кадрах. Але інколи ліньки було підходити ближче та й усілякі реп’яхи не вадили собою.
Поки я фотографував мої напарники майже беззупинно йшли
Намагання зняти щось цікаве
Діставшись цього вказівники дізналися, що ці гори є національним парком. Коли почав шукати інформацію по парку дізнався, що якісь модні мисливці хочуть його віджати для своїх потреб. Подробиці тут .
Через те, що хотіли повернутися першим рейсом до міста, намагалися зайти якомога ближче до Дворічної. Але коли почали спускатися сутінки зупинилися на стоянку.
Перший раз ночував у такому мальовничому місці. Подяка друзям за намет.
А на стоянці були ватра, куліш, неймовірне небо над головою, невеличкі пригоди при намаганні дістати води з річки та нічний гість, який нам ту воду і набрав у річці.
Ну а вранці наламавши дров, пішов зустрічати сход сонця
З самим сходом не дуже пощастило, бо хмари закривали сонце
Але краєвидів це не зіпсувало
Сонце починає пробиватися крізь хмари, а акумулятор починає остаточно сідати
Якщо придивитися то можна побачити нашу стоянку
А тут можна побачити, що ми зупинилися доволі близько до цивілізації
А ось і сонце
Останній подих акумулятора
А далі ми пішли у Дворічну, шляхом зустріли гору з печерою та звісно цікавості маленьких поселень. Двічі наздоганяли автобус та звісно повернулися до Харкова. Але на жаль акумулятор до цього не дожив. Загалом вийшла дуже гарна подорож у одне з мальовничих місць Харківської області, де я зрозумів що туризм це не зовсім моє, але заради таких видів інколи можна й сходити у одноденний похід.
Вбираючи, як дістатися місця призначення. Знайшли лише один більш менш прийнятний варіант - автобуси. Хотіли виїхати якомога раніше, щоб швидше дістатися гір. Але є два фактори на які ми не змогли вплинути - це стан дороги Харків-Куп’янськ(точніше її відсутність) та те, що до Кам’янки йде лише один автобус на день. Тож ми дісталися Куп’янська першим автобусом, а там ще годину чекали на потрібний нам автобус. Час звісно витратили не прогулянку околицями автовокзалу, благо він розташований у самому центрі міста.
Місто є ровесником Харкова, а це головний символ тутешніх степів - байбак.
У пам’ятнику дуже запам’яталися - шабля та комаха.
Потім дійшли до центральної площі міста, де під ялинками влаштували оглядовий майданчик. З одного боку якого - ще вертикальний лєнін
а з іншого - краєвид на промзону.
Але якщо не сидіти на лавочках, а підійти до краю пагорба та там вже вид набагато приємніший
Ще кілька пам’ятників місцевого значення.
Якщо поглянути на цей пам’ятник збоку,
то ніколи не зрозумієш, що те за пам’ятник
Ну і як завжди улюблена рубрика з маленьких міст: "Приколи нашего городка".
Ковдра до місцевого зіккурату
Порт стайл
Запча та інструм
Економ з ними. Чому не економка?
Ну а потім ми вирушили на огляд прилеглих сіл маршрутним автобусом. Кінцевою зупинкою була Кам’янка, де у місцевому магазині нам подарували 5-литрову баклажку з під горілки для води.
Дехто тут має будинки з такими ось видами
А когось навіть таки види не утримують
Зрозумівши, що ми трохи зійшли зі шляху піднялися на гору відразу за тими будинками через що були змушені поблукати хащами.
Останній погляд на цивілізацію на цей день
Тут у кущах ми побачили лисицю
Далі будуть лише Оскіл
та крейдяні гори.
Дуже вразила чистота води у Осколі
Дерево-метелик. Головним розчаруванням подорожі було те, що виявляється метелики їдять какашкі :)))
Лише стовби та сміття, що інколи зустрічалось, нагадувало, що десь поруч є люди.
Шипшина, яку розірвало
Маленька зупинка біля річки
Хтось тут приймав ванни
Фото від байбака
А ось і скульптура байбака
Гора посміхнулася гостям
Вздовж гір Оскіл постійно кружляє і зверху це виглядає дуже цікаво
А сонце наближалося до заходу
Перфекціонізм природи
Важко подумати, що у таких місцях дроти будуть у кадрах. Але інколи ліньки було підходити ближче та й усілякі реп’яхи не вадили собою.
Поки я фотографував мої напарники майже беззупинно йшли
Намагання зняти щось цікаве
Діставшись цього вказівники дізналися, що ці гори є національним парком. Коли почав шукати інформацію по парку дізнався, що якісь модні мисливці хочуть його віджати для своїх потреб. Подробиці тут .
Через те, що хотіли повернутися першим рейсом до міста, намагалися зайти якомога ближче до Дворічної. Але коли почали спускатися сутінки зупинилися на стоянку.
Перший раз ночував у такому мальовничому місці. Подяка друзям за намет.
А на стоянці були ватра, куліш, неймовірне небо над головою, невеличкі пригоди при намаганні дістати води з річки та нічний гість, який нам ту воду і набрав у річці.
Ну а вранці наламавши дров, пішов зустрічати сход сонця
З самим сходом не дуже пощастило, бо хмари закривали сонце
Але краєвидів це не зіпсувало
Сонце починає пробиватися крізь хмари, а акумулятор починає остаточно сідати
Якщо придивитися то можна побачити нашу стоянку
А тут можна побачити, що ми зупинилися доволі близько до цивілізації
А ось і сонце
Останній подих акумулятора
А далі ми пішли у Дворічну, шляхом зустріли гору з печерою та звісно цікавості маленьких поселень. Двічі наздоганяли автобус та звісно повернулися до Харкова. Але на жаль акумулятор до цього не дожив. Загалом вийшла дуже гарна подорож у одне з мальовничих місць Харківської області, де я зрозумів що туризм це не зовсім моє, але заради таких видів інколи можна й сходити у одноденний похід.