Apr 06, 2011 15:44
Коли хтось з рідних хворіє, стає дуже соромно радіти... Нібито ти і маєш право, - ти ж живеш далі, а насправді все одно соромно.
От ти сумуєш, всі тебе поважають. А як посміхаєшься, так одразу стаєш бєзсєрдєшною тваррю.
І коли тобі все життя повторюють, що тобі на все начхати, починаєш вірити. Але все одно соромно!
І як тут жить?
печаль.,
родина,
сдаюсь,
устала,
голова
Leave a comment
Comments 17
життя триває
воно різне
і ти не винна в тому, що хочеш жити
і не здавайся в жодному разі
Reply
Інколи.
Але інколи не виходить.
Це, думаю, просто треба пережити.
Reply
ми поруч
я поруч
Reply
Я навіть не знаю, як би було, якби не можна було б з вами поділитися.
Reply
Болеющий не должен позволять грусти завладеть его настроением, и настроением окружающих.
Reply
Дело в том, что я слыву пофигисткой.
И теперь меня в это тычут носом.
Reply
Reply
А моя мама - нет!
Reply
Reply
Но когда стыдят родные люди... Это ужасно!
Reply
Reply
глупый стыд - да
но порой он отлично регулирует уровень дерьма в организме
Ань, мама - это просто мама. Она переживает. И комплекс вины. Так что все, что на тебя вываливается - её защитная теакция. И в какой-то степени - оправдание перед самой собой. Прими это и успокойся.
Reply
Leave a comment