Подорож до Польщі. Частина друга - Ряшів
Опісля відвідин найближчого до Львова містечка в Евросоюзі, вирішив їхати далі. Здійснювати мрії.
У хостелі Перемишля знайшов компаньйона, з котрим вирішили їхати до Ряшева (Жешува, якщо так зрозуміліше; Ряшів - українська назва, у Львові в його честь є навіть вулиця Ряшівська, до речі). До наступного міста добиралися електричкою (10,5 злотих).
Поки не забув, допишу те, що іще побачив европейського в Перемишлі: працюючі табло на зупинках громадського транспорту.
І це (уявіть собі) навіть НЕ обласний центр ...
Щодо електрички, то вона склала нам надзвичайно приємне враження. По-перше, своїм зовнішнім виглядом. Нагадала вона червоного, але доброзичливого монстра, що круглими очицями пронизав душу двома сяючими колами. Мордочка його сяяла набором білих буков і цифр, що акуратно стали в ряд, неначе піонери в полум'янім привіті таваріщю лєніну.
Усередині цього регіонального потяга досить чисто і приємно їхати.
Крім того, мене ще й відвідало просвітління. Не читаючи вікіпедії, зрозумів, чому одне зі сіл біля Львова (на Жовківщині) називається Воля-Гамулецька (чи може, Гомулецька). Думаю, що ось чому:
Найцікавішим із побаченого за вікном для мене були вітряки.
Якщо б зараз існував дон Кіхот, то у нерівному бою він би нападав на білу металеву стійку. А голова звитяжця лунко дзенькала б після зіткнення з нею...
Ряшів - пол. Rzeszow (Жешув)
Шкодую якимось чином, що батареї не вистачило, щоби зробити достатньо світлин. Тому, "маємо те що маємо". Із визначного побаченого у столиці Підкарпатського воєводства (аналог нашого поняття "обласний центр") було досить багато. Зокрема, бачив дім, де жив Войцех Кілар - той, хто написав музику до легендарного фільму "Піаніст".
Або ж цікава стеля одного з костелів:
Інший костел зісередини виглядав так:
Взагалі, по можливості, до церков (а також домів молитви, мечетей, синагог) заходжу практично завжди. Бо цікаво, як оформлюють люди те, що їм важливо, що складає основу їхнього світогляду. Та й підказує це робити почуття краси, фрагменти котрого іще залишилися в глибинах душі.
Щоби не втомлювати читача рядом роздумів, скидаю наступні світлини, щоб помилуватися красою міста.
Коли ішов вулицями Ряшева з івано-франківським компаньйоном, то згадували часи нашого дитинства, особливо коли в західній Україні спостерігвася бум на польські товари. Порошок "Юпі" для кольорової солодкої води, польська ковбаса, польські яблука, в котрі не хтіли вселятися хробаки, а також маргарин. СТОП ! Ми побачили легенду нашого дитинства!
Дивіться! Чи впізнаЄте зображену на авто торгову марку ???
Так, це легендарний польський маргарин! Цей бренд іще живий! Пам'ятаю не раз, як мама приносила додому такий самий. І мазав його із братом на хліб. Вважаю, що бренд зарекомендував себе навіки. Як Нокія, Мерседес чи гітара Фендер Стратокастер.
Тепер про історичний центр Ряшева. Вашій увазі - Ратуша:
І панорама площі Ринок.
До речі, площа Ринок є в усіх 4-х відвіданих мною містах Польщі. Воно й не дивно, завжди у центрі торгових міст була площа для генделю. Львів теж попав під таку моду. І взагалі, ледь не основною метою подорожі було порівняти все зі Львовом, провести в умі паралелі, знайти спільне та відмінне. Побачити, як живуть "там", зробити висновки, як же покращити якість життя "тут". Хоча б на чотири площі Ринок подивився, чому й радий.
Тіштеся і Ви, шановний читачу. Автор, користуючись нагодою, передає привіт ударникові гурту ОДИН з Івано-Франківська. Хоч групи вже не існує, та ударник Сергій доповнив вражіння від Ряшева своїми коментарями. За що йому честь і хвала.
І тобі, читачу, хвала і честь, за те, що дочитав до кінця цей опус. А от сам Автор вважає за необхідне на цьому завершити Щоби потім дописати про Краків та Вроцлав.
Вшистко.