Слушно
Оригинал взят у semesyuk в Кволе зауваження щодо патріотизму і космополітизму.
Кволе зауваження щодо патріотизму і космополітизму.
Як антрополог і видатний мислитель, час від часу потрапляю під тяжкий причеп радикально-колгоспної критики з одного боку, і під кумедні шпильки лівацьких балаболок з іншого, хоча обидва ці табори є однояйцевими близнюками від однієї хижої матусі Природи (нижче поясню чому).
Ця критика тішить, адже переконує у тому, що я таки маю рацію у своїх художніх смиканнях та міркуваннях.
У темних казиматах інтернет-форумів чув на свою адресу два страшні звинувачення. Перше і моє найулюбленіше - “бандэровское мыстецтво а художник нацистский ебанько“. Друге, як не дивно, це “російський шовініст і космополіт”. От такі злоїбучі конструкції.
З першим закидом все цілком ясно. Як тільки художник починає дотепно працювати із локальними (національними) формами та змістами, він автоматично сприймається “ліваками” як нацик і відсталий неандерталець. Це стара історія нерозуміння “лівими інтелектуалами” цінності локальних явищ для досвіду людської цивілізації вцілому. Локальне, у цій парадигмі, це щось не варте уваги і навіть шкідливе. Ліві і досі мислять широко, глобально і альтруїстично - свобода, рівність, справедливість. Звучить красиво але завжди кінчається кепсько. Альтруїзм це невроз породжений дитячою хворобою людства - вірою у справедливість для всіх. Те, чого не існує, завжди потребує віри.
А от другий закид мені найцікавіший адже виходив із нашого землейобського націонал-патріотичного середовища, котре чомусь вперто вважається “правим”, хоча воно просякнуте державницьким соціалізмом до самих кісток. І тут теж все зрозуміло - як тільки митець починає працювати із тим самим локальним-національним критично, кепкуючи та сміючись з місцевих світоглядних дебілізмів, його одразу проголошують агентом чужинських впливів або космополітом. Для аграрного, сільського менталітету взагалі характерний острах критики і тим більше самокритики.
Втім це дрібниці а цікаве інше. Обидві ці категорії ідеалістів (таких начебто не схожих) об”єднує одна, як казав Владімір Путін, “духовная скрєпа” - віра у існування колективної справедливості і правди. Одні вірять у глобальну справедливість для всіх а інші вірять у локальну справедливість для окремої групи таваріщєй. А чим глобальне відрізняється від локального? Тільки маштабом. Виразний примат колективного інтересу над індивідуальним в обох випадках говорить лише про одне - оці всі ліві глобалісти і праві патріоти знаходяться у одній ментальній парадигмі, парадигмі йобаного стада.
Ми досі відчуваємо у собі заклик стадної мавпи до кучкування і цьому голосу, панове, мільйони років. Але що врешті робить людину людиною? Як на мене то це приватність, індивідуалізм і відповідальність за себе перед собою а не перед колективом. Людина, що мислить такими категоріями (от як один знаний митець, наприклад) не потребує моралі, справедливості, рівності, свободи та інших прєлєстєй колективних взаємин. Її не треба обмежувати або стримувати бо вона не учверяє дурниці і не заподіє зла просто за браком відповідних мавп”ячих мотивацій до тупої гегемонії. Коли спільноти (національні, соціальні і тд.) складатимуться із природних внутрішніх індивідуалістів а не з охайних мавп, тоді автоматично настане та сама справедливість, сама собою і без цієї скаженої “боротьби із капіталом” або “національним ворогом”. Людство, доречі, йде до цієї системи співіснування досить швидко, як би там не було. Принаймні так звана Західна цивілізація вже має деякий досвід.
Отже до чого я хилю, власне. До того, що якщо і класифікувати світоглядні системи як “ліві” або “праві” то тільки за цими ознаками. Ліва - мавпа колективіст. Права - людина індивідуаліст. От так здається буде чесно і не буде плутанини із тими всіма лівими і правими муднями. Мавпи вони і є мавпи, і поки їх потужна більшість. А може це і на завжди, хто зна.
Данке за прослухен.
Семесюк
Кволе зауваження щодо патріотизму і космополітизму.
Як антрополог і видатний мислитель, час від часу потрапляю під тяжкий причеп радикально-колгоспної критики з одного боку, і під кумедні шпильки лівацьких балаболок з іншого, хоча обидва ці табори є однояйцевими близнюками від однієї хижої матусі Природи (нижче поясню чому).
Ця критика тішить, адже переконує у тому, що я таки маю рацію у своїх художніх смиканнях та міркуваннях.
У темних казиматах інтернет-форумів чув на свою адресу два страшні звинувачення. Перше і моє найулюбленіше - “бандэровское мыстецтво а художник нацистский ебанько“. Друге, як не дивно, це “російський шовініст і космополіт”. От такі злоїбучі конструкції.
З першим закидом все цілком ясно. Як тільки художник починає дотепно працювати із локальними (національними) формами та змістами, він автоматично сприймається “ліваками” як нацик і відсталий неандерталець. Це стара історія нерозуміння “лівими інтелектуалами” цінності локальних явищ для досвіду людської цивілізації вцілому. Локальне, у цій парадигмі, це щось не варте уваги і навіть шкідливе. Ліві і досі мислять широко, глобально і альтруїстично - свобода, рівність, справедливість. Звучить красиво але завжди кінчається кепсько. Альтруїзм це невроз породжений дитячою хворобою людства - вірою у справедливість для всіх. Те, чого не існує, завжди потребує віри.
А от другий закид мені найцікавіший адже виходив із нашого землейобського націонал-патріотичного середовища, котре чомусь вперто вважається “правим”, хоча воно просякнуте державницьким соціалізмом до самих кісток. І тут теж все зрозуміло - як тільки митець починає працювати із тим самим локальним-національним критично, кепкуючи та сміючись з місцевих світоглядних дебілізмів, його одразу проголошують агентом чужинських впливів або космополітом. Для аграрного, сільського менталітету взагалі характерний острах критики і тим більше самокритики.
Втім це дрібниці а цікаве інше. Обидві ці категорії ідеалістів (таких начебто не схожих) об”єднує одна, як казав Владімір Путін, “духовная скрєпа” - віра у існування колективної справедливості і правди. Одні вірять у глобальну справедливість для всіх а інші вірять у локальну справедливість для окремої групи таваріщєй. А чим глобальне відрізняється від локального? Тільки маштабом. Виразний примат колективного інтересу над індивідуальним в обох випадках говорить лише про одне - оці всі ліві глобалісти і праві патріоти знаходяться у одній ментальній парадигмі, парадигмі йобаного стада.
Ми досі відчуваємо у собі заклик стадної мавпи до кучкування і цьому голосу, панове, мільйони років. Але що врешті робить людину людиною? Як на мене то це приватність, індивідуалізм і відповідальність за себе перед собою а не перед колективом. Людина, що мислить такими категоріями (от як один знаний митець, наприклад) не потребує моралі, справедливості, рівності, свободи та інших прєлєстєй колективних взаємин. Її не треба обмежувати або стримувати бо вона не учверяє дурниці і не заподіє зла просто за браком відповідних мавп”ячих мотивацій до тупої гегемонії. Коли спільноти (національні, соціальні і тд.) складатимуться із природних внутрішніх індивідуалістів а не з охайних мавп, тоді автоматично настане та сама справедливість, сама собою і без цієї скаженої “боротьби із капіталом” або “національним ворогом”. Людство, доречі, йде до цієї системи співіснування досить швидко, як би там не було. Принаймні так звана Західна цивілізація вже має деякий досвід.
Отже до чого я хилю, власне. До того, що якщо і класифікувати світоглядні системи як “ліві” або “праві” то тільки за цими ознаками. Ліва - мавпа колективіст. Права - людина індивідуаліст. От так здається буде чесно і не буде плутанини із тими всіма лівими і правими муднями. Мавпи вони і є мавпи, і поки їх потужна більшість. А може це і на завжди, хто зна.
Данке за прослухен.
Семесюк