Галицька 2.0. Громадський простір власними руками
Вже більше тижня минуло з дня, коли були змонтовані лавочки та висаджені дерева на площі Галицькій і час вже розказати, як ми докотилися до такого життя з чого все почалося і як розвивалася ця історія.
Почну, мабуть з того, що ще до Галицької я час від часу малював власні бачення того, як можна було б змінити деякі місця у Львові. Так з'явилися проекти трамвайого мосту на перехресті Сахарова-Кн. Ольги, озелененої площі Катедральної та деякі інші. Все це викладалося в інтернет, де одні хвалили мої картинки, інші критикували, а дехто смутно натякав, що все це якось підозріло і щось тут не так.
В якийсь момент мені написав листа Левко Стек з "Дайте пройти" з пропозицією спробувати придумати якийсь благоустрій на невеликому трикутничку біля газетного кіоску на пл. Галицькій, адже там може бути реальна можливість реалізувати задумане та вийти нарешті з своїми фантазіями з віртуального світу в реальний.
До слова, те місце було мені досить близьке, адже ще до того я сам долучався фінансово до встановлення там стовпців, які б запобігали паркуванню там автомобілів. Забігаючи наперед, скажу, що за іронією долі саме ці стовпці в майбутньому і мені дещо ускладнили життя. Але про все по порядку.
Ще до встановлення стовпчиків ця площа переважно виглядала якось так. Всюди, де можна було заїхати, стояли машини. Причому подеколи їх там могло стояти більше п'яти штук і пішоходам лишалося зовсім мало місця. Про те, щоб проводити час на площі не могло бути й мови.
Спочатку я був трохи скептично налаштований - мені здавалося, що зробити щось цікаве та корисне не такій малій площі майже нереально, але таки вирішив спробувати. Перша прикидка виглядала так. Мені самому вона відразу не сподобалася - всі ці кути утворювали якусь неприємну незатишну форму, яку, до того ж довелося б відливати з бетону на місці, надовго перетворивши площу на будівельний майданчик.
Але найбільше в першому варіанті мені не подобалося, що він створює відгороджений з усіх боків закритий простір, в якому може відбуватися будь-що і до якого через це буде психологічно некомфортно заходити новій людині. Так, власне, і з'явилася ідея другого варіанту - зробити круглі лавочки, змонтовані довкола готового бетонного кільця. По-перше, це дозволяло лишити цей простір візуально відкритим - проходячи повз, кожен бачить, чи є на лавочках вільне місце і може присісти та відпочити. А по-друге - це дозволяло зібрати лавочки будь-де і вже готовими швидко встановити на місці, звівши до мінімуму можливі незручності для пішоходів.
В той час я якраз займався озелененням Городоцької, спілкувався з різними садовими центрами і паралельно консультувався в них, чи можна ось так висаджувати дерева у бетонні кільця, чи будуть вони там рости. Бо якби не можна було, то довелося б шукати інші варіанти. Але всі, з ким я спілкувався, в один голос говорили, що дерева спокійно можна висаджувати таким чином. Єдина умова - зняти знизу плитку, щоби зробити дренаж та дати дереву можливість пускати коріння вниз. Власне через це і довелося відмовитися від третього дерева, адже воно за проектом мало стояти якраз над підземним переходом і тут могли бути проблеми з дренажем та корінням.
Десь в цей момент до мене знову подзвонив Левко Стек (якого сміливо можна вважати хресним батьком цього проекту) та спитав, чи готовий я презентувати проект потенційним спонсорам - керівництву ТРК Люкс. Вияснивши ціни основних складових проекту, я підготував невеликий кошторис, роздрукував візуалізації та пішов на зустріч.
Зустріч ця відбулася у дуже дружній атмосфері. Взагалі мені здалося, що рішення було прийняте ще до зустрічі зі мною, а зустріч була потрібна більше для знайомства. Після деяких технічних питань (тоді, зокрема, і вирішили відмовитися від третього дерева) та ознайомлення з кошторисом мені урочсто повідомили, що беруться повністю профінансувати його реалізацію.
Коли я вийшов з кабінету, Левко вже чекав мене внизу:
- Ну як? - нетерпляче спитав він.
- Все нормально, вони сказали, що повністю профінансують проект.
- А чого ж ти тоді такий невеселий? Я вже по виразу твого обличчя подумав, що все зірвалося.
А я не був невеселий, просто в той момент я чітко зрозумів, що ігри закінчилися - тепер все всерйоз і вся відповідальність на мені.
Отримавши фінансування, треба було братися до пошуку конкретних виконавців. Я підготував креслення та почав спілкуватися з різними меблево-деревообробними фірмами та майстрами. Детальніше про це я писав ще тоді - тож зараз опишу коротко. Ситуація була такою, що практично кожен потенційний виконавець ду-у-уже довго не міг порахувати ціну, плакався, яка це складна робота і що на носі літо та довгоочікувана відпустка. Причому це були як приватні майстри, так і великі фірми. Від деяких я після тижнів очікування так і не дочекався жодних цифр.
Зрештою мені у ФБ надійшло повідомлення від людини, яка писала, що її знайомий якраз займається подібними речами. Я взяв контакти цього знайомого, скинув йому креслення і за кілька днів отримав від нього ціну виготовлення лавок.
Порівняно з іншими фірмами, які відверто тягнули гуму, така оперативність підкупала і загалом виходило, що "при всем богатстве выбора другой альтернативы нет". Зрештою було проведено кілька спільних зустрічей з ним та представником ТРК Люкс Ілоною Ляшенко, погоджено деякі нюанси, після чого було підписано угоду.
Прийшов час купувати бетонні кільця, довкола яких мали монтуватися майбутні лавки. Цей етап складався з двох основних питань - "де купувати?" і "чим привезти?". І як це в нас завжди буває, на жодне з цих питань не було простої очевидної відповіді. Продукція заводів бетонних виробів при ближчому огляді розчаровувала. Наприклад, ось такі кільця виготовляє бетонний завод на Городоцькій. Товщина стінки при номінальній 9 см могла гуляти від 6 до 10 см на одному кільці, а діаметр одного кільця в різних напрямках міг відрізнятися більш ніж на 5 см.
Але найгірше - якість торцевої поверхні. Мало того, що вона всюди була неймовірно крива, так ще й камінчики з неї легко можна було виколупувати пальцями. Про всяк випадок взяв рахунок, який прикрашав напис "Міністерство оборони України".
Кільце виробництва іншого заводу на вул. Польовій у порівнянні з продукцією військового заводу видалося творінням майже німецької точності. До того ж воно виявилося трохи дешевшими, тож вибір зупинився саме на них. Звісно, потім виявилося, що товарні зразки дещо відрізняються в гіршу сторону від демонстраційних, але це все одно було краще побаченого у попередньому місці.
Отож, кільця було оплачено і тепер треба було їх забрати з заводу. Потрібна була вантажівка з маніпулятором, щоби можна було вивантажити важкі бетонні деталі на місці. І тут знову все виявилося трохи складніше, ніж я уявляв спочатку. В інтернеті було повно об'яв "послуги маніпулятора", але при обдзвоні одні не могли сказати, коли можуть братися за роботу ("ой, в мене зараз немає при собі блокнота"), інші ніяк не могли назвати ціну, а деякі взагалі виявилися неадекватами, що не вміють спілкуватися з людьми. Особливо запам'ятався один, діалог почався буквально так:
- Добрий день. Мені потрібно перевезти два бетонних колодязних кільця вагою 1300 кг кожне з пункту А в пункт Б. Коли ви могли б це зробити і скільки це коштуватиме?
- Та шо ти соплі жуєш??!! Ти можеш нормально сказати, шо тобі треба??!!
Далі з його боку послідував набір тупих жартів типу "а звідки я знаю, може тобі дівок тре возити?!" і після другої безуспішної спроби почати розмову спочатку її довелося перервати.
Чи треба казати, що коли врешті вдалося видзвонити чоловіка який просто назвав ціну і сказав, у який час може зробити роботу - я був на сьомому небі від щастя? :)
У визначений день приїхав на завод трохи раніше, щоби вибрати на складі кращі екземпляри. Довелося, мов людині-павуку лазити з рулеткою штабелями з кілець, які бути поскладані одне на одне у 5-6 рядів, з острахом заглядаючи у чорну прірву під ногами, стоячи на тоненькій бетонній смужці. Тут край надбитий, тут тріщина, а ось це занадто криве. А ось це ніби нормальне, тільки на ньому згори ще 4 ряди стоять, ніхто не буде спеціально знизу його виколупувати... Зрештою, таки вдалося відшукати два більш-менш пристойних екземпляри, які і були завантажені в кузов.
Кільця були доставлені на місце, де довкола них мали змонтувати лавочки. Можна було приступати.
Хоча ні, спочатку я пофарбував кільця спеціальною фасадною цокольною фарбою. З цим теж довелося трохи понервувати, адже фарбувати можна було лише в суху погоду, а в ті дні як на лихо місто накрили затяжні дощі. Зранку, коли їхав фарбувати, з острахом поглядав на затягнуте хмарами небо, однак дощ так і не почався. А потім хмари взагалі кудись втікли і почалася справжня спека.
Тепер вже ніщо не заважало починати монтаж лавочок. На той момент вже були заготовлені металеві кронштейни та дерев'яні бруски.
Ще коли підписували угоду, виробник казав, що тут "на тиждень роботи", тому десь тиждень я його не турбував. А коли за тиждень почав дзвонити - ніхто не брав трубки. Тож, після ще майже тижня безуспішних спроб додзвонитися довелося їхати до них. Це було трохи напряжно, бо треба було їхати на інший кінець міста, а в мене ще було багато іншої роботи. Коли ж я таки приїхав, то побачив не готові лавочки (чи майже готові), а ось таку картину.
Дерев'яні деталі досі були непофарбовані, було нарізано лише кілька сегментів одного сидіння і очевидно було, що до завершення тут ще як до Берліна рачки. На питання, чому так мало зроблено, робітник почав казати, що в них дуже багато іншої роботи та порадив дзвонити до керівника. Телефон керівника знову не відповідав...
За кілька днів керівник таки передзвонив до мене, дуже вибачився за затягування часу, пояснивши, що мають багато інших замовлень, через що приділяють нашим лавкам 2 години на день. Пообіцяв прискоритися. Тут не можу не згадати про ще одну суперечку, яка виникла в мене з виробником лавочок. Справа в тому, що металеві кронштейни сидіння мали кріпитися до бетону наскрізними болтами, під гайки яких з внутрішньої сторони я передбачав підкласти товсті металеві пластини для зміцнення з'єднання та зменшення тиску на бетон. Коли ж я побачив закріплені кронштейни, то жодних пластин там не було, а були лише невеликі шайбочки діаметром 2 см. Виглядало це ось так -
Було очевидно, що під впливом навантажень та вологи ця шайбочка буде руйнувати бетон і з часом лавка може покоситися чи взагалі впасти на землю. Але на ці мої зауваження мені почали доводити, що тут все намертво, нікуди не дінеться, а я видумую якісь бздури. Зрештою, обіцяли "щось придумати". Але не придумали нічого кращого, ніж підкасти під верхні болти трохи більші шайби (4 см), а ніжні лишити без змін - "вони і так навантаження не несуть". Розмова переросла у суперечку на підвищених тонах, у якій виробники вирішили просто впертися - тут все надійно, нічого переробляти більше не будемо. Аргументи, що потім всередину засиплеться земля і зробити щось буде важко не подіяли.
Але для мене було очевидно, що так лишати не можна, тож я плюнув і вирішив доробити це самотужки. Тут втретє на сцені цієї п'єси з'являється Левко Стек, який звів мене з чоловіком, в якого ініціатива "Дайте пройти" замовляла останні стовпці і який зробив для мене потрібні металеві пластини. Одночасно із підкладанням пластин довелося також замінити болти. Використані виконавцями болти мали під шляпкою кватрат, на невеликих виступах якого фактично висіли кронтейни лавок, в той час як головка болта взагалі не працювала. Взамін них були куплені нові, з посиленої сталі та гайки з силіконовими стопорами (щоби не розкручувалися).
В один з днів разом з батьком поїхав до лавочок, озброївшись гайковими ключами та іншим інструментом та перекрутили всі гайки. Також підійшли допомогти ще двоє людей, які прочитали про це в інтернеті. В процесі добре було видно, що деякі шайбочки вже помітно деформувалися і гайки розкручувалися практично без зусилля.Зрештою, ми отримали ось таку картину.
Тепер вже гайки не опираються на кратери в бетоні, які вивалив перфоратор, а цілою площиною на рівну поверхню. Що не кажіть, а так надійніше.
Нарешті, лавки були готові.
Хоча ні. Перед тим, як везти їх на місце, ми ще покрили внутрішню поверхню кілець рідкою гідроізоляцією, щоби захистити бетон від вологи. Ось, якраз Левко Стек трудиться на фото ;)
Ось тепер вже точно все було готово. Лишалася дрібниця - поставити лавки на місце. Для цього потрібні були знову ж таки маніпулятор (щоби забрати лавки з того місця, де вони стояли) та автокран, щоби поставити їх на місце. Причому з технікою треба було визначатися дуже точно, адже в районну адміністрацію потрібно було подавати документи на конкретну машину та водія для отримання дозволу на заїзд важкої техніки в центр міста.
Тут-то мені і зробили ведмежу послугу стовпчики, встановлення яких я свого часу співфінансував. Через них встановлення лавок доводилося робити з дороги, а відстань там була така, що вантажопідйомності найпоширеніших моделей кранів не вистачало. А більш потужних кранів було значно менше, до того ж їхні власники не хотіли братися - хтось боявся їхати в центр, інші казали, що зайняті. Деякі не хотіли відпускати кран на пів-дня - "краще він просто постоїть".
Я обдзвонив всі фірми зі спецтехнікою, які знав, питав в дотичних до будівництва знайомих, їздив до шабашників на кільцеву - все марно. Лише одна фірма ніби погоджувалася дати в оренду свій кран, але дуже дорого і лише після дев'ятої ранку, тоді як вигрузку лавок на місці планувалося робити о шостій ранку, поки немає великого трафіку.
В якийсь момент я вже всерйоз розглядав варіант зрізання кількох стовпців, щоби вантажівка могла заїхати прямо на тротуар та власним маніпулятором поставити лавки на місце. Навіть зустрічався на місці з водієм маніпулятора, щоби він сказав, як йому зручніше буде туди заїхати. Дуже здивувавшись, що кранівники не хочуть їхати в центр, він дав мені ще кілька телефоних номерів, за одним з яких я і видзвонив кранівника, який в кінцевому підсумку поставив наші лавки на місце. Перед монтажем кранівник також побував на місці, уважно розпитав про вантаж, проміряв ділянку кроками і запевнив, що все зробить. Потішило також, що він був готовий приїхати на місце монтажу о шостій ранку.
Отже ситуація з краном нарешті прояснилася. А ось з маніпулятором, питання якого я вже давно вважав закритим, несподівано виникла заминка. Справа в тому, що його водій все ніяк не міг передати мені ксерокопії своїх документів для отримання дозволу на в'їзд. Щодня я нагадував йому про це і кожен раз він запевняв, що вчора не встиг через роботу, але сьогодні обов'язково привезе... Зважаючи на попередній досвід роботи з ним та допомогу з пошуком крана, не думаю, що він морозився - скоріш за все дійсно не встигав через іншу роботу.
Але для мене це мало що змінювало - час йшов і невизначеність вже конкретно напрягала. Озброївшись гуглом, почав шукати інші варіанти і - о, диво! - майже відразу натрапив на фірму-перевізника, з якою дуже швидко і легко вдалося домовитися. Вони відразу сказали ціну послуг і буквально за півгодини переслали електронкою всі необхідні для дозволу документи.
День М
Монтаж було призначено на четвер, 15 серпня 2013 року. Вантажівка-маніпулятор мала приїхати на завантаження о 5-30 ранку, автокран на місце розгрузки мав прибути о шостій ранку. Приблизно в той же час інша машина мала привезти грунт та саджанці.
Почалося. До речі, водій другого маніпулятора Анатолій приємно здивував новеньким спецодягом, каскою і загальним професійним ставленням до роботи. Дорогою розказав, що їхня фірма якраз спеціалізується на транспортуванні негабаритних вантажів, за які не беруться інші. Приємно було мати справу. Рекомендую!
Перша лавка займає своє місце на платформі вантажівки.
А ось з погрузкою другої лавки вийшла заминка - вертикальний брус спинки в неї був прикручений впритул до провушини бетонного кільця, тому вставити на місце вантажний карабін вдалося лише за допомогою лома та якоїсь матері. До речі ці карабіни виявилися дуже зручною штукою - до того я трохи переживав, чи вдасться вставити у провушини гаки, не пошкодивши спинку, але все вирішилося.
"Канал Діскавері - корисна штука!" - з гордістю сказав Анатолій, закручуючи останній карабін. Тут я остаточно зрозумів, що маю справу з правильними людьми :)
І ось лавочки вже готові до дороги.
Надворі вже зовсім розвиднілося.
Прибули на місце.
І відразу приступили до розгрузки. Своїх фото цього моменту в мене нема, тому використувую фото з фейсбучної сторінки ТРК Люкс.
Трохи переживав за те, як пройде монтаж - все-таки півтори тони на 12-метровому вильоті стріли це серйозно. Але все пройшло швидко і гладко. Буквально за 15 хвилин обидві лавки стояли на своїх місцях. Починався останній великий етап реалізації цього проекту - озеленення.
Тут вже час згадати про ще одного учасника реалізації цього проекту, про якого я досі не писав, хоча його робота почалася задовго до того, як наші лавочки приземлилися на площі Галицькій. Михайло Закопець займався організацією озеленення - закуповував саджанці, організовував доставку матеріалів та керував робітниками. Он він, на фото в синій куртці :)
Багато хто цікавився, чи не забули зняти плитку під деревами. Відповідаю - не забули.
Клени вже готові до висадки.
Знизу по периметру кільця проклали геотекстиль, щоби грунт не тікав назовні.
І почали засипати всередину кілець грунт.
Щоби, засипаючи землю, не забруднити та не пошкодити дерев'яні елементи їх прикрили плівкою.
Перед висадкою дерева грунт втрамбували.
А ось і клен.
Перший пішов!
Молодий клен на фоні готелю Жорж.
Паралельно процес знімали для новинного репортажу. Сам репортаж, до речі, можна подивитися тут (дивитися з 16:40)
Перший клен висаджено і тепер та сама процедура повторюється з другою лавочкою.
Другий пішов!
Перші ранішні пішоходи починають звертати увагу на обновку. Дехто обережно перепитував - "А це тепер тут так лишиться?"
Останні штрихи. Земля згори накривається геотекстилем.
Та засипається декоративними камінцями. До слова ці камінці викликали якийсь нездоровий інтерес публіки, в якої з'явилася нова народна забава - розкидати їх довкола. Це треба буде якось переробити.
Перші користувачі лавочок відразу стали телезірками :)
До речі лавки моментально стали користуватися попитом. Робітники ще возили тачками землю, а на них вже сиділи люди - читали газети, розмовляли з друзями, пили каву.
Колись порожній клаптик тротуару відразу наповнився життям.
Перехожі звертають увагу.
Можна і самому нарешті присісти :)
Наостанок невелика порція негативу. Незважаючи на те, що прямо біля лавочок встановлено новий смітник, обов'язково знаходяться такі, хто кидає сміття всередину та приліплює до лавок жуйки. В інтернеті немало коментарів, які вказують на це. Що ж, це життя і кожен в цьому світі самостверджується в міру свого розвитку, але я твердо переконаний, що наявність тих, хто ліпить жуйки це не привід не робити місто зручнішим для тих, хто це дійсно оцінить.
Ось так ця ідея стала реальністю, перетворивши порожній шматок тротуару на невелику відпочикову зону з лавочками, деревами, смітником та велопарковкою. Дорогу здолає той, хто йде.