Свіжі польсько-залізничні враження
Нещодавно мав нагоду знову скористатися послугами польської залізниці та отримати порцію свіжих вражень, якими хотів би поділитися. Щось приємно здивувало, інше змусило відчутно понервувати. Але давайте про все за порядком.
2. Перетин українського-польського кордону зараз, мабуть, є найкомфортнішим способом опинитися у Польщі - зручне відправлення зі Львова, прогнозований час в дорозі та ненапряжне проходження митного та паспортного контролю без необхідності годинами стояти в автомобільній чи пішій черзі з ризиком потрапити на перезмінку митників. Єдиний нюанс - поляки ставлять штампи, притискаючи паспорт до долоні і деколи штамп виходить нечитабельним.
3. Якщо ви плануєте пересідати у Перемишлі на польський потяг та їхати далі (а скоріш за все так і буде), то краще не тупіть, як я, придбайте квитки заздалегідь, інакше вам доведеться стояти у "масакричній колєйці" зі своїми нещодавніми попутниками. Зазвичай спокійна станція поринула у хаос - замість єдиної черги до кас біл кожної з них швидко утворилася своя окрема. Люди пролазили під стрічку, відштовхуючи інших та скандалили, що не встигають на потяг. До честі поляів, вони досить швидко зорієнтувалися - у залі на додачу до кас з'явилися ще кілька імпозантних дядечків з портативними терміналами, які так само продавали квитки на будь-які потяги, приймаючи як готівку, так і картки. Хвилин за сорок більша частина черги розсмокталася.
4. Про вокзал Бидгоща варто розказати окремо - поки просто нічне фото з перона.
5. Взагалі слова "пунктуальність" та "польська залізниця" не можна використовувати у одному реченні, адже польські потяги запізнюються значно частіше, ніж приходять вчасно. Якщо ви зайдете на будь-який польський вокзал, то майже напевне першим же оголошенням, яке ви почуєте, буде "Потяг сполученням таким-то запізнюється на Х хвилин, час запізнення може бути змінено. Приносимо вибачення за незручності". Із відправленням ситуація аналогічна. Наприклад, потяг на фото вже почав рушати, проїхав метрів 5, але зупинився підібрати пасажира, що біг за ним пероном, махаючи рукою і після цього стояв ще кілька хвилин.
6. У Торуні з вокзалами якась дивна ситуація. Прямо біля супертуристичного центру міста є станція Торунь Място зі свіжим благоустроєм на площі та трамвайною зупинкою поряд, але на самій станції при цьому повний розвал - зачинені каси, старий потрісканий асфальт перону та жодного працівника. Туалет - біокабінка на вулиці. Натомість головний вокзал міста знаходиться на протилежному березі ріки "in the middle of nowhere" і добиратися до нього потрібно із пересадками - спочатку трамваєм, а потім автобусом.
7. Добре хоч, що на зупинці, де потрібно робити пересадку, автобуси та трамваї зупиняються біля того ж перону на виділенці. До речі, при тому, що в місті повно низькопідлогових МАНів та Солярісів, на вокзал ходять переважно ось такі заслужені високопідлогові автобуси Jelcz.
8. У одному з потягів їхав у вагоні із санвузлом, пристосованим для людей у інвалідних візках. Звичного замка на широких розсувних дверях не виявилося. Неподалік пара кнопок - підсвічена діодами зелена із піктограмою "інвалід" та червона не підсвічена. Подумав, що це система закривання дверей, подібна тій, що у наших крюківських потягах, але виявилося, що це тривожна кнопка виклику допомоги - двері не зачинилися, замість цього увімкнулася противна сигналізація, під акомпанемент якої потяг їхав наступних кілька хвилин, поки її не виключив провідник. Така хвилинка ганьби вийшла. Яким чином потрібно було блокувати двері - я так і не зрозумів.
9. Але найбільший напряг ще чекав на мене попереду. Мій зворотній квиток із Торуня до Перемишля виявився не прямим, а з пересадкою у Познані. Найбільше бентежило те, що час стиковки був усього 10 хвилин, зважаючи на звичку польських потягів постійно запізнюватися та те, що познаньський вокзал був мені взагалі не знайомий. Провідниця у першому потязі (тому самому, де замість закриття дверей туалета я увімкнув сигналізацію) запевнила, що в разі запізнення мій наступний потяг мене зачекає, але у цьому немає необхідності, адже ми йдемо згідно графіку.
10. На диво, мій двовагонний експрес і справді прилетів на першу колію познаньського вокзалу вчасно. Побачивши на табло, що мій наступний потяг має прибути на шосту, я перейшов туди і став чекати. Майже відразу пролунало оголошення, що потяг сполученням "Свиноустя-Перемишль" запізнюється на 15 хвилин і час запізнення може бути змінено. "Добре, що не навпаки" - подумав я, присідаючи на лавочку.
На табло неподалік мене висвітився зовсім інший потяг, але я сидів біля шостої колії, номер якої показувало велике табло нагорі і я не надав цьому значення - можливо просто ще на встигли переключити. Пройшла ще пара хвилин і до моєї колії під'їхала електричка. "Мабуть у зв'язку із запізненням мого потяга щось перегралося" - подумав я і вирішив про всяк випадок піднятися нагору до великого табло, щоби перевірити, чи там нічого не змінилося, але там і надалі поряд із моїм потягом у графі "№ колії" світилася цифра 6.
Електричка поїхала і з гучномовця оголосили, що на шосту колію буде подано на посадку спізнений потяг "Свиноустя-Перемишль". Я вже приготувався його зустрічати, але пройшло ще кілька хвилин, протягом яких на горизонті так нічого і не з'явилося. За цей час я ще пару разів сходив нагору до загального табла (на додачу до всього на моїй платформі зупинився ескалатор) та спитав у людей поряд, чи не знають вони, що відбувається - всі лише знизували плечима.
У цій атмосфері невизначеності пройшло ще кілька хвилин, аж раптом із динаміка над головою прохрипіло, що посадка на потяг "Свиноустя-Перемишль", який знаходиться на 6-й колії 5-го перону завершується. П'ЯТОГО ПЕРОНУ, КАРЛ!!! Я ж весь цей час стояв біля шостої колії на третьому.
Черговий ривок нагору непрацюючим ескалатором, озираюся - перша платформа, друга, третя. Все, більше немає - далі починається торговий центр. Підбігаю до найближчого чоловіка - де тут у вас п'ята платформа? "О, це пан має спуститися донизу на вулицю і там за паркінгом та старим терміналом є ще колії - мабуть це там". Із гучномовця повторили оголошення про завершення посадки на потяг до Перемишля.
QRRRRWA! Бігом вниз ескалатором, розштовхуючи людей, на вулицю, по діагоналі поміж машинами через погано освітлену парковку. За нею і справді стоїть стара вокзальна будівля, за якою сховалося ще кілька колій, на одній з яких крізь туман видніється мій потяг. Ще ривок вниз сходами у підземний перехід, він темний і наполовину перегороджений через ремонтні роботи. Назустріч купа людей, які нікуди не поспішають. Ось і мій вихід зі словом Przemysl Glowny на табло. Вибігаю сходами нагору і застрибую у перший же вагон, де мене зустрічає провідник:
- Проше пана, у вас квиток у спальний вагон?
- Ні, але ж потяг зараз відправиться, я пройду до свого вагону по середині.
- Та ні, ми ще стоїмо, можете вийти та пройти пероном.
Вже нічого не розуміючи, на автоматі виходжу та починаю бігти вздовж потяга. 41-й вагон, відразу за ним 35-й, 31-й, 27-й, 21-й... Годі. Застрибую у відкритий 19-й вагон - "В мене квиток до 16-го вагона, але до нього я вже дійду серединою". Провідниця лише знизала плечима. Далі я встиг зробити буквально три кроки вагонним коридором і потяг рушив.
За кілька хвилин я вже зайняв своє місце у тісному сидячому восьмимісному купе і ще довго у моїй голові крутилася та пульсувала лише одна думка - "Який ідіот додумався присвоїти різним коліям на одному вокзалі однакові номери?"
До речі, самі ці вагони з восьмимісними сидячими купе на рейсах дальнього слідування це справжнє знущання з пасажирів, порівняно із ними наші плацкарти це просто еталон комфорту та зручності.
До Перемишля мій потяг запізнився вже на півтори години.
Фото нижче взято звідси.
Дивіться також:
Залізнична Польща
Л - логіка
