з'ясування псот
Юзері, я так розумію, вам не подобається, коли я пишу ще десь чи роблю щось, висловлюючись крім жж і поширюю посилання. Ви - ретрогради і егоїсти, хочете щоб я викладала все тільки для вас, тільки сюди. Так незя. Тоді поясніть, чого ви мене мало стимулюєте? Де підтримка, цікаві дискусії, дотепні і слушні коменти, де? Ну, останні роки два покращало - є дискусія, є рівень, мало вброса гівен на вентилятор. Спасибі.
Але той во, я всєоб'ємлю і пріємлю. Могли б і побалувать. Що би, якби (непрівєді Господь щоб настільки втратити глузд, совість сором) я попросила у вас грошей на сплату податків, як от Княжицький. Так чо, скажіть, я не отримую підтримки на інших майданчиках, як ви сто разів перепощували мої пости, хвалили, ганили, сперечались, але не каялись?
Щоб двічі не вставать - ось стала я писати колонку в "Український Тиждень". Я давно зневажаю пресу, що активізується від виборів до виборів, симулякріє (від махівського "лебедіє") від компромата до компромата, притрушуючи пристойностями чужу клептоманію, називає її "бізнес-інтересами" (ніщо не заважає називати своїми іменами - ґешефт), а УТ читала і читаю, передплачую, хоч не завжди "згідна з думкою редакції". Перестарілих євробюрократів мені часом буває забагато, але крім їх однакових думок там є що почитати і про що подумати. І що написати.
Юрій Макаров прочитав якось по лінку мій допис в жж де я мєтала гівна в бік Ольги Герасим'юк, і на фейсбуку поставив мені діагноз, заявивши про негайну потребу звернутись до психоаналітика. Пан Юрій вєрєн собі. Він завжди висловлює вчорашнє, дещо перманентно на крок позаду, ну чисто Кеп Очевидько. Я уже посєщала на той момент психотерапевта і навіть писала про це в жж. Відвідування гештальт-терапії дає хорошу навичку: не діагностувати і не терапевтувати інших, а думати про себе, щоб як писав нєзабвєнний Петро Петрович Мах, щоб "стало в світі більше доброти, коли лишила ти аксесуари".
Читайте мою колонку, бо прокляну.
Нумо дискутувати.
Але той во, я всєоб'ємлю і пріємлю. Могли б і побалувать. Що би, якби (непрівєді Господь щоб настільки втратити глузд, совість сором) я попросила у вас грошей на сплату податків, як от Княжицький. Так чо, скажіть, я не отримую підтримки на інших майданчиках, як ви сто разів перепощували мої пости, хвалили, ганили, сперечались, але не каялись?
Щоб двічі не вставать - ось стала я писати колонку в "Український Тиждень". Я давно зневажаю пресу, що активізується від виборів до виборів, симулякріє (від махівського "лебедіє") від компромата до компромата, притрушуючи пристойностями чужу клептоманію, називає її "бізнес-інтересами" (ніщо не заважає називати своїми іменами - ґешефт), а УТ читала і читаю, передплачую, хоч не завжди "згідна з думкою редакції". Перестарілих євробюрократів мені часом буває забагато, але крім їх однакових думок там є що почитати і про що подумати. І що написати.
Юрій Макаров прочитав якось по лінку мій допис в жж де я мєтала гівна в бік Ольги Герасим'юк, і на фейсбуку поставив мені діагноз, заявивши про негайну потребу звернутись до психоаналітика. Пан Юрій вєрєн собі. Він завжди висловлює вчорашнє, дещо перманентно на крок позаду, ну чисто Кеп Очевидько. Я уже посєщала на той момент психотерапевта і навіть писала про це в жж. Відвідування гештальт-терапії дає хорошу навичку: не діагностувати і не терапевтувати інших, а думати про себе, щоб як писав нєзабвєнний Петро Петрович Мах, щоб "стало в світі більше доброти, коли лишила ти аксесуари".
Читайте мою колонку, бо прокляну.
Нумо дискутувати.