Про свободу і незалежність
У відрі з льодом стоїть пляшка білого, на таці розкинулися устриці - традиційна українська їжа. Ми святкуєм день незалежності мого народу.
Я стираю краплі конденсату з бокалу і намагаюсь виструнчити думки. Вони, курва, пручаються.
-Ти знаєш шо таке незалежність? Це відсутність страху. У мене цей страх на генетичному рівні, мабуть. Такий аж паралізуючий. Я не хочу вірити що це моє власне надбання і все зпихаю на генетику. 70 років мої предки жили в тваринному страху перед своєю країною і системою, яка їм розповідала шо таке хорошо шо таке плохо. За хорошо давали місце в партійних радах, за плохо ставили до стінки. Тільки цим я пояснюю нашу українську нехіть до суспільного життя.
Голандська рідня мого чоловіка ( з боку мами, бо за татом він француз) любить сісти у коло і розпитувать мене про те що твориться в Україні. Я чемно руками гладжу складки на спідниці і повторюю завчені фрази про ріст особистості і суспільства, онтогенез який повторює філогенез, проблеми росту і всяку таку бурду. Одного разу вони спитали - а чи твої батьки і друзі політично активні? Чи вони беруть участь у всяких зібраннях, контролюють владу? Після кількохвилинного паралічу я подумала що ні, і лише недавно зрозуміла чому.
Ми всі... і я найперша - не вільні. Мені страшно сказати, спитати, попросити будь що.
От чесно - на будь-якій прес-конференції якщо я би спитала Пороха з якого хуя його син сидить у Верховній Раді замість того аби очолить батальйон "Вінниця"- то тут же мені би стерпли руки, ноги і мозок. Бо я не маю внутрішньої свободи.
Мою свободу вбивали поступово, вистреливши у прадіда під Борисполем в 42-му. В 44-ому, виславши діда до Cибіру через те що попав в полон.
Де юре - вони були невинні, де факто - чимсь там насолили. Один німцям, другий совєтам. З тих пір йти у владу - моветон, а щось там у неї вимагати - о небезпечно для здоровля. так було, але я дуже сподіваюсь що так не буде.
А тому в День незалежності я бажаю собі і... Тобі незалежності.
Твоя Зося.
Я стираю краплі конденсату з бокалу і намагаюсь виструнчити думки. Вони, курва, пручаються.
-Ти знаєш шо таке незалежність? Це відсутність страху. У мене цей страх на генетичному рівні, мабуть. Такий аж паралізуючий. Я не хочу вірити що це моє власне надбання і все зпихаю на генетику. 70 років мої предки жили в тваринному страху перед своєю країною і системою, яка їм розповідала шо таке хорошо шо таке плохо. За хорошо давали місце в партійних радах, за плохо ставили до стінки. Тільки цим я пояснюю нашу українську нехіть до суспільного життя.
Голандська рідня мого чоловіка ( з боку мами, бо за татом він француз) любить сісти у коло і розпитувать мене про те що твориться в Україні. Я чемно руками гладжу складки на спідниці і повторюю завчені фрази про ріст особистості і суспільства, онтогенез який повторює філогенез, проблеми росту і всяку таку бурду. Одного разу вони спитали - а чи твої батьки і друзі політично активні? Чи вони беруть участь у всяких зібраннях, контролюють владу? Після кількохвилинного паралічу я подумала що ні, і лише недавно зрозуміла чому.
Ми всі... і я найперша - не вільні. Мені страшно сказати, спитати, попросити будь що.
От чесно - на будь-якій прес-конференції якщо я би спитала Пороха з якого хуя його син сидить у Верховній Раді замість того аби очолить батальйон "Вінниця"- то тут же мені би стерпли руки, ноги і мозок. Бо я не маю внутрішньої свободи.
Мою свободу вбивали поступово, вистреливши у прадіда під Борисполем в 42-му. В 44-ому, виславши діда до Cибіру через те що попав в полон.
Де юре - вони були невинні, де факто - чимсь там насолили. Один німцям, другий совєтам. З тих пір йти у владу - моветон, а щось там у неї вимагати - о небезпечно для здоровля. так було, але я дуже сподіваюсь що так не буде.
А тому в День незалежності я бажаю собі і... Тобі незалежності.
Твоя Зося.