36

[znak25]

36

Ось тридцять шість.

А розуму - як кіт наплакав

Хоч усвідомлення це вже

Виводить на щабель Сократа

В питаннях діалог живе.

Щодень як новий гість.

Ми не знаємо, чого ми хочемо,

Ми хочемо невідомо чого.

Наче воду у ступі колотимо,

Каламутимо води світу цього.

Кіберпростір невпинно засмічуємо

Простір свій засмітили давно

На богів надію навішуємо

Вільні ринки, держави та інше лайно

Війни наші стали гібридними

Правда наша зникла в ефір

Ненавистю стали сильні ми

А прапор любові стерся до дір

"Нація понад усе!", гукають усюди

"Смерть ворогам!" - повертає луна.

А за екраном чаклують єгуди

Слиною пирска скотина руда

З екранів цій бестії вторує чорнявий

Бо шукає нового корита для сну

"Перемога!", волають. А інші - "Це зрада!"

Маніхейці регочуть і Заратустру зовуть.

Посполиті ж все сапають, сапають, сапають, сапають,

Громадянами бути не можуть, не знають ніяк

В плутократів же вуха наповнені ватою

Не чують, не бачать, мовчать, поки сяє зоря.

Не зоря, а звізда полуношная

Знак Мамони, до влади жага

Зникне ліс, лід розтане, чого це нам коштує?

Наших міст, наших душ, всього лиш життя.

А мені тридцять шість

І розуму - як птах накакав.

Лиш знаю що я панк метаморфозний

Хіпар анархічний і досить неврозний

М'який знак, симулякр зубатий.

Але у цьому все ж є зміст.