Нірвана і вибір
Нірвана і вибір
Серед людей існує певне упередження, що все дотичне до психологічного виміру є чимось "несерйозним", "уявним", "видумкою". Тобто психологічні проблеми чи психічні розлади - це просто видумка, фантазія, а справа просто в поганому характері, в лінивстві чи ще чомусь. А тому що психологією часто маніпулюють (як в доброму, так і доброму розумінні, залежно від ситуації) політики, журналісти, мистці, літератори, маркетологи, рекламодавці тощо, то це лише підсилює таке упередження, мовляв, якщо хтось потрапляє під вплив цих маніпуляцій, значить це просто слабкодуха особа, "нє мужик" тощо (тут не про стать мова). Це упередження на користь сухої логіки, раціональності, кібернетики, грубо кажучи, триває щонайменше з часів Просвітництва, яке також називають Епохою Раціональності. Але розум (в сенсі раціо) і логіка мають чіткі межі, які охоплюють лише якусь частину людського досвіду - і при тому меншу частину, насправді.
Емоції, пристрасть, ірраціональне - це все є чи не більш важливою складовою людини. Але Західні суспільства і системи побудовані здебільшого на основі раціональності, яка більшою мірою ігнорує цю значну частину людської сутності, випихаючи її за межі "нормального", "прийнятного", "бажаного" тощо. Найкраще про це, мабуть, написав Фуко у своїй "Історії Божевілля". Але також цю тему зачіпали екзистенціалісти, психологи, постмодерністи та інші мислителі, які цікавилися не лише Західною цивілізацією, але й Східною - Буддизмом, Індуїзмом, Даосизмом тощо. Останні світобачення значно цілісніше дивляться на життя, без дуалістичного редукціонізму, по-справжньому діалектично (інь-янь, взаємозалежність і взаємопроникнення протилежностей у створенні життя), охоплюючи більшу частку нашого досвіду та вказуючи шлях до розширення свідомості.
Ці перспективи частково інтегруються в життя Західних суспільств, але дуже епізодично і фрагментовано - структура влади, суспільних інституцій, домінантної культури далі залишається дуалістичною (продовжують робити помилку Декарта, відділяючи розум від тіла), наголошуючи сцієнтизм (фетишизація науки, яка теж має свої межі і не здатна пояснити життя в його цілості), бюрократизм і раціоналізацію кожного куточка життя (швидка їжа, все на ходу, швидко, швидко, швидко). Інакше кажучи, інформаційні технології і їхнє поступове і незабаром майже тотальне проникнення у наші життя, є лише наступною стадією цього процесу. Хоча я цілком підтримую науковий метод, здоровий скепсис та емпіричний підхід до життя і терпіти не можу забобонів та надмірного містицизму, але я також розумію межі науки (які, щоправда, мають здатність розширюватися, в цьому успішність наукового процесу загалом) і загрозу перетворення процесу і методу на ідеологію та догму - той самий сцієнтизм.
Я аж ніяк не технофоб, але також і не технофіл, якщо на те пішло. Бо я й так бачу надто багато людей з надмірним ентузіазмом стосовно ІТ, які часто не задумуються (і нерідко навіть не розуміють причини, чому потрібно задумуватися) над тим, як ці технології впливають на людство, на суспільства, на культури, на психіку та розум. Або якщо й розуміють, то настільки задурманені і захоплені новизною і новими можливостями, що беззастережно штовхають віз вперед, без жодних гальм, дратуючись, коли дорогою їм зустрічаються перешкоди встановлені суспільними інституціями, історією тощо. Багатьом фахівцям в галузі ІТ просто бракує елементарної гуманітарної освіти, елементарного розуміння світових цивілізацій, розвитку культури крізь тисячоліття, основних питань людства. Бо ті ж самі технології можна використовувати - і вони, зрештою, використовуються - для вдосконалення життя, для сповільнення ритму, для усвідомленості, для поглиблення свідомості, для здобуття мудрості тощо.
Ці суспільні конфлікти між різними перспективами щодо життя, мабуть, завжди будуть з нами, але той брак рівноваги, який існує сьогодні, той однобокий і домінантний наголос на системності, на гомогенізації, на плоскості світу становить для нас певну загрозу, на мою думку. Бо зрештою це відношення до життя якраз і довело нас до зміни клімату, до різноманітних кліматичних катаклізм, яких щороку більшає, до руйнації природи і довкілля, руйнації самого життя. Відокремивши розум від тіла, а таким чином відділивши себе від природи, людство (читайте - Західна цивілізація, яка зрештою створила і домінує у глобальній системі і через неї впливає на решту світу) зробило перший серйозний удар сокирою по гілці, на якій воно сидить.
Надміри 20-го століття (геноциди, світові війни тощо) - це було перше попередження наслідків такої необережної віри у незворотній та невпинний "прогрес". І багато в чому це попередження було проігноровано - щоб врятувати своє розуміння власної ідентичності, Західна цивілізація знову випхала ці ексцеси поза межі "нормального", таким чином поставивши на це тавро "патології", "іншого", "чужого". Але ті, хто найкраще знайомі з історією, культурою та їх значенням, розуміють, що ці явища були цілком інтегральними для розвитку Західної цивілізації. Голодомор, ГУЛАГ та Освєнцім (Аушвіц) - це символи індустріалізації, механізації, сцієнтизації суспільних процесів. І це не означає, що відповідь на це - моралізація усього, що потрапляє на очі, бо це відповідь з боку фундаменталізму та повернення до догми та помилок минулого.
Загроза повторення подібних помилок, але цього разу зі значно жахливішими наслідками, завжди залишається з нами. Бо суть системи ніяк не змінилася - змінилося лише обличчя, фасад, набір масок, які чергуються між виборами, між декадами, між школами вчених в різних галузях, між епохами. Тим часом пам'ять наша дуже коротка - і з поширенням технологій швидко коротшає, - увага розсіяна, нерви напружені до межі зриву, емоції та почуття або придушені, або непідконтрольні, але в будь-якому випадку незрозумілі нам самим. Саме тому, наприклад, Тімоті Снайдер, людина, яка добре розуміє історію Західної цивілізації, вважав за потрібне написати короктий посібник "Про тиранію". Саме тому всі ці "фейкові новини", "альтернативні факти", "гібридні війни", "пост-правди" та інші гіперреальні ексцеси нашого інформаційного простору є настільки небезпечними і руйнівними. Бо вони зловживають специфікою нашого сприйняття, маніпулючи символами, знаками (включаючи слова), зображеннями тощо, спотворюючи наші особисті проекції реальності.
Бо не можна про це забувати - або потрібно це зрозуміти, залежно від кожного з вас, - що наше сприйняття реальності є нашою власною проекцією та інтерпретацією. Тому істина виникає лише в комунікації, в діалогах, в спілкуванні - бо тоді різні інтерпретації реальності перетинаються і відокремлюють зерно від полови. І тут Буддизм знову приходить на допомогу - його психологія, створена понад 2.5 тисячі років тому, є надзвичайно розвинутою і глибоко осмисленою. Ознайомлюючись з нею щоразу більше, я просто захоплений наскільки чітко вона перетинається зі здобутками психологічної науки. Зрештою, це не зовсім правильно відображає їхнє співвідношення - адже психологічна наука завдячує і залежить від Буддизму, який є одним з джерел її розвитку (досить згадати, що Юнґ, Фромм, Хорні, Елліс та інші психологи, психоаналітики та психотерапевти цікавилися та користувалися певними елементами буддистської психології у своїх дослідженнях та практиці).
Так от, основи Буддизму доволі прості, але водночас дуже нелегкі для усвідомлення та практики. Багато хто неправильно розуміє суть нірвани, медитації тощо - бо чує лише якийсь відгомін дзвону, не знаючи де він. Йога сприймається як суто фізична вправа, медитація - як спосіб зняти стрес тощо. Але насправді підвалини цих практик є значно глибшими і мають значно суттєвіше і цілісніше значення. Якщо коротко - то Буддизм наголошує на тому, що страждання є частиною життя, але в цьому стражданні також міститься потенціал досягнення щастя і блаженства. Страждання спричиняється нашими пристрастями - чи то залежністю, прив'язаністю до речей, концепцій, бажань, емоцій, осіб тощо, чи відразою до них, а чи просто несвідомістю і незнанням їхньої суті. Отже, метод позбуття страждань - і досягнення просвітлення, єднання зі світом, одухотвореності - полягає у поступовому усвідомленні наших прив'язаностей, відраз чи незнання та виправленні цих недоліків. Для цього і потрібна практика медитації, щоб навчитися керувати своїм розумом - емоціями, думками, реакціями тощо. Цей процес зазвичай доволі вимогливий і тривалий, залежно від того, звідки кожний з нас починає. Зазвичай метою практики медитації є або досягнення нірвани - а це припинення створення страждання, стан беззнаковості (тому словами його передати просто неможливо, а потрібно пережити самому), безпристрасності, недуалістичного мислення, - або ж досягнення просвітлення (бодгі, саторі, кеншо) і тоді відмова від перебування у нірвані, а повернення назад до людей і суспільства - це так званий шлях бодгісатви.
Як це стосується цієї розмови? Прямо і безпосередньо - бо вся ця "гіперреальність", всі ці "альтернативні, гібридні факти" - це ніщо інше як наше незнання, наші прив'язаності до ідеологій, догм, вузьких і обмежених світоглядів, наші відрази до інакшості, до відмінності, до "чужого". Поділ на "ми" і "вони" - це лише ще один приклад Західного дуалізму (його неможливо уникнути цілком, але проблема виникає, коли цей умовний поділ перетворюється на абсолютне сприйняття реальності). Власть імущі (це і політики, і мас медіа, і маркетологи та ті системи, які свідомо чи несвідомо працюють на їхні інтереси) або самі є жертвами цих пристрастей, або вміло (чи невміло) маніпулюють ними на свою користь. Як у кіно "Матриця", яке має багато філософських підтекстів, буддистська медитація (зрештою, також індуїстська) є способом ковтнути червону піґулку і дізнатися як глибоко сягає кроляча нора. А матриця - це наш щоденний сон під покровою "альтернативних фактів", у лоні наших упереджень, стереотипного мислення, догми, ідеології, "традиції" тощо. Ми всі знаємо, як важко вириватися з матриці Совка - бо він таки створив цілком нову матрицю і, віповідно, новий різновид людини, який ми називаємо "гомо совєтікус". Але так званий "вільний світ", який існував по ту сторону Залізної завіси, теж має свою матрицю, яка, щоправда, більш різноманітна і мінлива, принаймні на поверхні, візуально і аудіально, але все ж має свої міцні підвалини, які іноді не менш шкідливі, якщо сприймати їх як абсолют.
Надто часто ми обираємо якусь із сторін суто з прагматичних міркувань - звісно, що краще підтримувати матрицю "вільного світу", ніж матрицю Совка, скажімо. Однак в корені такого вибору все ж лежить помилка і капітуляція - відмова від усвідомленості, перемога певних пристрастей над іншими, нехай навіть більш позитивних і корисних, але все ж пристрастей, які нас засліплюють і обмежують, які звужують нашу свідомість. Ми всі беремо участь у хворобливій системі тією чи іншою мірою, цього ніяк не уникнути, бо система - це середовище, в якому ми живемо. Але чи варто вболівати за цю систему, чи варто купуватися на її ідеологію, ставати апостолом тієї чи іншої догми - чи це церковна догма, чи ринкова, чи державна, чи субкультурна тощо? Бо різниці між ними немає жодної - догматичне мислення однакове по своїй суті незалежно від шатів, які воно одягає. У нас всіх є вибір - стати свідомим, навчитися мислити критично, приборкати свої пристрасті, робити кожний вибір у своєму житті усвідомлено; або махнути на все це рукою і спокійно спати у своїй затишній капсулі в матриці: ходити на роботу, яка може допомагати руйнувати життя; споживати речі та послуги, які, як нас переконали бюрократи, маркетологи та рекламодавці, просто необхідно мати, хоч вони нам і не потрібні; розважати себе (видовищ та хліба!) усілякими пустими та беззмістовними, якщо взагалі не руйнівними і шкідливими способами; голосувати за "менше зло", за привабливіше обличчя, за красномовніший язик; одним словом, плекати ілюзію вибору.
В час перебудови, наприкінці 1980-х, Андрій Панчишин співав таку пісню - "Я маю право мати право". Так от, кожний з нас має вибір мати вибір. Вже саме усвідомлення цієї здатності зробити цей вибір, який зрештою визначить решту життя - це великий крок геть від матриці. Чому тоталітарні системи так боялися інакодумців, навіть одного критичного голосу? Бо усі догми є крихкі за своєю суттю - вони тримаються на хиткому, погано вибудуваному фундаменті хибної логіки, альтернативних фактів, вибіркової пам'яті та спотворених інтерпретацій. Кожна догма, без виключень. І навіть самотній голос істини здатний розвалити усю, здавалося би, могутню машину системи, яка стоїть на такому гнилому фундаменті. Тому лише груба сила здатна забезпечити існування таким системам. Але для повної чіткості хочу сказати, що те саме, хоч і меншою мірою, стосується також усіляких інших суспільних систем. Демократія не застрахована від деградації - "створений консенсус" таких суспільств теж здатний випихати критичні голоси на марґінеси, захищаючи інтереси владної структури. Позірно це може здаватися "вільним суспільством", однак насправді за ширмою плюралізму завжди чигає привид конформізму, домінування, гегемонії та експлуатації.
Я починав писати статус, бажаючи всього лиш поділитися простою думкою, що зневага до психологічного виміру, до нашої психіки, чи неправильне розуміння її, є вадою нашого мислення. Так буває - потягнеш за ниточку, а там цілий клубок за нею котиться. Тому знову підкреслю наступне: Ми маємо вибір мати вибір. Вибирайте життя, пробуджуйтесь, практикуйте і позбувайтесь страждань. І один із способів пробудитися - це намагатися зрозуміти іншого, особливо відмінного від себе, інакшого, "ненормального", навіть "чужого". Бо зрозумівши, можна усвідомити, що серед нас немає нікого "чужого" - просто є люди, які сплять надто міцно і ще не знають і не підозрюють, що їхня реальність - це сон. Можливо їм потрібно більше часу. А можливо вони ніколи не зуміють прокинутися - в цьому і міститься вся трагедія людського життя. Як би там не було, але варто розуміти, що кожна людина має свій шлях, свої страждання, свою боротьбу. Робімо вибір і будьмо добрими.
Серед людей існує певне упередження, що все дотичне до психологічного виміру є чимось "несерйозним", "уявним", "видумкою". Тобто психологічні проблеми чи психічні розлади - це просто видумка, фантазія, а справа просто в поганому характері, в лінивстві чи ще чомусь. А тому що психологією часто маніпулюють (як в доброму, так і доброму розумінні, залежно від ситуації) політики, журналісти, мистці, літератори, маркетологи, рекламодавці тощо, то це лише підсилює таке упередження, мовляв, якщо хтось потрапляє під вплив цих маніпуляцій, значить це просто слабкодуха особа, "нє мужик" тощо (тут не про стать мова). Це упередження на користь сухої логіки, раціональності, кібернетики, грубо кажучи, триває щонайменше з часів Просвітництва, яке також називають Епохою Раціональності. Але розум (в сенсі раціо) і логіка мають чіткі межі, які охоплюють лише якусь частину людського досвіду - і при тому меншу частину, насправді.
Емоції, пристрасть, ірраціональне - це все є чи не більш важливою складовою людини. Але Західні суспільства і системи побудовані здебільшого на основі раціональності, яка більшою мірою ігнорує цю значну частину людської сутності, випихаючи її за межі "нормального", "прийнятного", "бажаного" тощо. Найкраще про це, мабуть, написав Фуко у своїй "Історії Божевілля". Але також цю тему зачіпали екзистенціалісти, психологи, постмодерністи та інші мислителі, які цікавилися не лише Західною цивілізацією, але й Східною - Буддизмом, Індуїзмом, Даосизмом тощо. Останні світобачення значно цілісніше дивляться на життя, без дуалістичного редукціонізму, по-справжньому діалектично (інь-янь, взаємозалежність і взаємопроникнення протилежностей у створенні життя), охоплюючи більшу частку нашого досвіду та вказуючи шлях до розширення свідомості.
Ці перспективи частково інтегруються в життя Західних суспільств, але дуже епізодично і фрагментовано - структура влади, суспільних інституцій, домінантної культури далі залишається дуалістичною (продовжують робити помилку Декарта, відділяючи розум від тіла), наголошуючи сцієнтизм (фетишизація науки, яка теж має свої межі і не здатна пояснити життя в його цілості), бюрократизм і раціоналізацію кожного куточка життя (швидка їжа, все на ходу, швидко, швидко, швидко). Інакше кажучи, інформаційні технології і їхнє поступове і незабаром майже тотальне проникнення у наші життя, є лише наступною стадією цього процесу. Хоча я цілком підтримую науковий метод, здоровий скепсис та емпіричний підхід до життя і терпіти не можу забобонів та надмірного містицизму, але я також розумію межі науки (які, щоправда, мають здатність розширюватися, в цьому успішність наукового процесу загалом) і загрозу перетворення процесу і методу на ідеологію та догму - той самий сцієнтизм.
Я аж ніяк не технофоб, але також і не технофіл, якщо на те пішло. Бо я й так бачу надто багато людей з надмірним ентузіазмом стосовно ІТ, які часто не задумуються (і нерідко навіть не розуміють причини, чому потрібно задумуватися) над тим, як ці технології впливають на людство, на суспільства, на культури, на психіку та розум. Або якщо й розуміють, то настільки задурманені і захоплені новизною і новими можливостями, що беззастережно штовхають віз вперед, без жодних гальм, дратуючись, коли дорогою їм зустрічаються перешкоди встановлені суспільними інституціями, історією тощо. Багатьом фахівцям в галузі ІТ просто бракує елементарної гуманітарної освіти, елементарного розуміння світових цивілізацій, розвитку культури крізь тисячоліття, основних питань людства. Бо ті ж самі технології можна використовувати - і вони, зрештою, використовуються - для вдосконалення життя, для сповільнення ритму, для усвідомленості, для поглиблення свідомості, для здобуття мудрості тощо.
Ці суспільні конфлікти між різними перспективами щодо життя, мабуть, завжди будуть з нами, але той брак рівноваги, який існує сьогодні, той однобокий і домінантний наголос на системності, на гомогенізації, на плоскості світу становить для нас певну загрозу, на мою думку. Бо зрештою це відношення до життя якраз і довело нас до зміни клімату, до різноманітних кліматичних катаклізм, яких щороку більшає, до руйнації природи і довкілля, руйнації самого життя. Відокремивши розум від тіла, а таким чином відділивши себе від природи, людство (читайте - Західна цивілізація, яка зрештою створила і домінує у глобальній системі і через неї впливає на решту світу) зробило перший серйозний удар сокирою по гілці, на якій воно сидить.
Надміри 20-го століття (геноциди, світові війни тощо) - це було перше попередження наслідків такої необережної віри у незворотній та невпинний "прогрес". І багато в чому це попередження було проігноровано - щоб врятувати своє розуміння власної ідентичності, Західна цивілізація знову випхала ці ексцеси поза межі "нормального", таким чином поставивши на це тавро "патології", "іншого", "чужого". Але ті, хто найкраще знайомі з історією, культурою та їх значенням, розуміють, що ці явища були цілком інтегральними для розвитку Західної цивілізації. Голодомор, ГУЛАГ та Освєнцім (Аушвіц) - це символи індустріалізації, механізації, сцієнтизації суспільних процесів. І це не означає, що відповідь на це - моралізація усього, що потрапляє на очі, бо це відповідь з боку фундаменталізму та повернення до догми та помилок минулого.
Загроза повторення подібних помилок, але цього разу зі значно жахливішими наслідками, завжди залишається з нами. Бо суть системи ніяк не змінилася - змінилося лише обличчя, фасад, набір масок, які чергуються між виборами, між декадами, між школами вчених в різних галузях, між епохами. Тим часом пам'ять наша дуже коротка - і з поширенням технологій швидко коротшає, - увага розсіяна, нерви напружені до межі зриву, емоції та почуття або придушені, або непідконтрольні, але в будь-якому випадку незрозумілі нам самим. Саме тому, наприклад, Тімоті Снайдер, людина, яка добре розуміє історію Західної цивілізації, вважав за потрібне написати короктий посібник "Про тиранію". Саме тому всі ці "фейкові новини", "альтернативні факти", "гібридні війни", "пост-правди" та інші гіперреальні ексцеси нашого інформаційного простору є настільки небезпечними і руйнівними. Бо вони зловживають специфікою нашого сприйняття, маніпулючи символами, знаками (включаючи слова), зображеннями тощо, спотворюючи наші особисті проекції реальності.
Бо не можна про це забувати - або потрібно це зрозуміти, залежно від кожного з вас, - що наше сприйняття реальності є нашою власною проекцією та інтерпретацією. Тому істина виникає лише в комунікації, в діалогах, в спілкуванні - бо тоді різні інтерпретації реальності перетинаються і відокремлюють зерно від полови. І тут Буддизм знову приходить на допомогу - його психологія, створена понад 2.5 тисячі років тому, є надзвичайно розвинутою і глибоко осмисленою. Ознайомлюючись з нею щоразу більше, я просто захоплений наскільки чітко вона перетинається зі здобутками психологічної науки. Зрештою, це не зовсім правильно відображає їхнє співвідношення - адже психологічна наука завдячує і залежить від Буддизму, який є одним з джерел її розвитку (досить згадати, що Юнґ, Фромм, Хорні, Елліс та інші психологи, психоаналітики та психотерапевти цікавилися та користувалися певними елементами буддистської психології у своїх дослідженнях та практиці).
Так от, основи Буддизму доволі прості, але водночас дуже нелегкі для усвідомлення та практики. Багато хто неправильно розуміє суть нірвани, медитації тощо - бо чує лише якийсь відгомін дзвону, не знаючи де він. Йога сприймається як суто фізична вправа, медитація - як спосіб зняти стрес тощо. Але насправді підвалини цих практик є значно глибшими і мають значно суттєвіше і цілісніше значення. Якщо коротко - то Буддизм наголошує на тому, що страждання є частиною життя, але в цьому стражданні також міститься потенціал досягнення щастя і блаженства. Страждання спричиняється нашими пристрастями - чи то залежністю, прив'язаністю до речей, концепцій, бажань, емоцій, осіб тощо, чи відразою до них, а чи просто несвідомістю і незнанням їхньої суті. Отже, метод позбуття страждань - і досягнення просвітлення, єднання зі світом, одухотвореності - полягає у поступовому усвідомленні наших прив'язаностей, відраз чи незнання та виправленні цих недоліків. Для цього і потрібна практика медитації, щоб навчитися керувати своїм розумом - емоціями, думками, реакціями тощо. Цей процес зазвичай доволі вимогливий і тривалий, залежно від того, звідки кожний з нас починає. Зазвичай метою практики медитації є або досягнення нірвани - а це припинення створення страждання, стан беззнаковості (тому словами його передати просто неможливо, а потрібно пережити самому), безпристрасності, недуалістичного мислення, - або ж досягнення просвітлення (бодгі, саторі, кеншо) і тоді відмова від перебування у нірвані, а повернення назад до людей і суспільства - це так званий шлях бодгісатви.
Як це стосується цієї розмови? Прямо і безпосередньо - бо вся ця "гіперреальність", всі ці "альтернативні, гібридні факти" - це ніщо інше як наше незнання, наші прив'язаності до ідеологій, догм, вузьких і обмежених світоглядів, наші відрази до інакшості, до відмінності, до "чужого". Поділ на "ми" і "вони" - це лише ще один приклад Західного дуалізму (його неможливо уникнути цілком, але проблема виникає, коли цей умовний поділ перетворюється на абсолютне сприйняття реальності). Власть імущі (це і політики, і мас медіа, і маркетологи та ті системи, які свідомо чи несвідомо працюють на їхні інтереси) або самі є жертвами цих пристрастей, або вміло (чи невміло) маніпулюють ними на свою користь. Як у кіно "Матриця", яке має багато філософських підтекстів, буддистська медитація (зрештою, також індуїстська) є способом ковтнути червону піґулку і дізнатися як глибоко сягає кроляча нора. А матриця - це наш щоденний сон під покровою "альтернативних фактів", у лоні наших упереджень, стереотипного мислення, догми, ідеології, "традиції" тощо. Ми всі знаємо, як важко вириватися з матриці Совка - бо він таки створив цілком нову матрицю і, віповідно, новий різновид людини, який ми називаємо "гомо совєтікус". Але так званий "вільний світ", який існував по ту сторону Залізної завіси, теж має свою матрицю, яка, щоправда, більш різноманітна і мінлива, принаймні на поверхні, візуально і аудіально, але все ж має свої міцні підвалини, які іноді не менш шкідливі, якщо сприймати їх як абсолют.
Надто часто ми обираємо якусь із сторін суто з прагматичних міркувань - звісно, що краще підтримувати матрицю "вільного світу", ніж матрицю Совка, скажімо. Однак в корені такого вибору все ж лежить помилка і капітуляція - відмова від усвідомленості, перемога певних пристрастей над іншими, нехай навіть більш позитивних і корисних, але все ж пристрастей, які нас засліплюють і обмежують, які звужують нашу свідомість. Ми всі беремо участь у хворобливій системі тією чи іншою мірою, цього ніяк не уникнути, бо система - це середовище, в якому ми живемо. Але чи варто вболівати за цю систему, чи варто купуватися на її ідеологію, ставати апостолом тієї чи іншої догми - чи це церковна догма, чи ринкова, чи державна, чи субкультурна тощо? Бо різниці між ними немає жодної - догматичне мислення однакове по своїй суті незалежно від шатів, які воно одягає. У нас всіх є вибір - стати свідомим, навчитися мислити критично, приборкати свої пристрасті, робити кожний вибір у своєму житті усвідомлено; або махнути на все це рукою і спокійно спати у своїй затишній капсулі в матриці: ходити на роботу, яка може допомагати руйнувати життя; споживати речі та послуги, які, як нас переконали бюрократи, маркетологи та рекламодавці, просто необхідно мати, хоч вони нам і не потрібні; розважати себе (видовищ та хліба!) усілякими пустими та беззмістовними, якщо взагалі не руйнівними і шкідливими способами; голосувати за "менше зло", за привабливіше обличчя, за красномовніший язик; одним словом, плекати ілюзію вибору.
В час перебудови, наприкінці 1980-х, Андрій Панчишин співав таку пісню - "Я маю право мати право". Так от, кожний з нас має вибір мати вибір. Вже саме усвідомлення цієї здатності зробити цей вибір, який зрештою визначить решту життя - це великий крок геть від матриці. Чому тоталітарні системи так боялися інакодумців, навіть одного критичного голосу? Бо усі догми є крихкі за своєю суттю - вони тримаються на хиткому, погано вибудуваному фундаменті хибної логіки, альтернативних фактів, вибіркової пам'яті та спотворених інтерпретацій. Кожна догма, без виключень. І навіть самотній голос істини здатний розвалити усю, здавалося би, могутню машину системи, яка стоїть на такому гнилому фундаменті. Тому лише груба сила здатна забезпечити існування таким системам. Але для повної чіткості хочу сказати, що те саме, хоч і меншою мірою, стосується також усіляких інших суспільних систем. Демократія не застрахована від деградації - "створений консенсус" таких суспільств теж здатний випихати критичні голоси на марґінеси, захищаючи інтереси владної структури. Позірно це може здаватися "вільним суспільством", однак насправді за ширмою плюралізму завжди чигає привид конформізму, домінування, гегемонії та експлуатації.
Я починав писати статус, бажаючи всього лиш поділитися простою думкою, що зневага до психологічного виміру, до нашої психіки, чи неправильне розуміння її, є вадою нашого мислення. Так буває - потягнеш за ниточку, а там цілий клубок за нею котиться. Тому знову підкреслю наступне: Ми маємо вибір мати вибір. Вибирайте життя, пробуджуйтесь, практикуйте і позбувайтесь страждань. І один із способів пробудитися - це намагатися зрозуміти іншого, особливо відмінного від себе, інакшого, "ненормального", навіть "чужого". Бо зрозумівши, можна усвідомити, що серед нас немає нікого "чужого" - просто є люди, які сплять надто міцно і ще не знають і не підозрюють, що їхня реальність - це сон. Можливо їм потрібно більше часу. А можливо вони ніколи не зуміють прокинутися - в цьому і міститься вся трагедія людського життя. Як би там не було, але варто розуміти, що кожна людина має свій шлях, свої страждання, свою боротьбу. Робімо вибір і будьмо добрими.