Прокидання з Віртуозами Львова
1. Сьогодні вранці з 9 до 10 перед входом в ратушу Віртуози Львова давали концерт. Дуже кльово вийшло. Бо виступи етноколективів, молебні і авто/мото/велопробіги вже аж надто приїлися. Про відмову від них навіть не йдеться, але, як на мене, цілком очевидно, що Львів вартує чогось більшого на часть національного свята. І ранішні концерти класичної музики - це дуже круто і небанально.
2. Взагалі, День Незалежності - дивне свято. Можливо, тому, що воно молоде. Ми наразі не маємо гарних традицій його відзначення. Все, здебільшого, скочується в етноконцерти, совок-стайл паради чи академії в театрах. Але народні колективи зазвичай фальшиві і недрайвові. Про успадковані радянські традиції відзначення пам'ятних дат і говорити нічого. Від нафталінових академій, церемоній і недопарадів хочеться поїхати на город копати картоплю. Що багато людей успішно і роблять. Але ми потребуємо свята! Якогось такого справжнього і щирого, щоб кожен міг знайти в ньому себе. Нам конче потрібні нові гарні традиції, автентично українські і сучасні водночас, гідні цього великого дня. Бо не можна звести національне свято на маргінеси, про що недавно дуже влучно написав Портников.
3. Є ще така річ, як День прапора - 23 серпня. Тут все ніби й простіше, але дуже складно водночас. Власне, нічого такого і не потрібно вигадувати: церемонії підняття державного прапору, які в останній робочий день перед національним святом піднімають дух і є таким гарним передвісником, провідником перечуття чогось великого і піднесеного. День перед інколи не менш важливий за сам день свята. Взяти хоча б Святий вечір чи 31 грудня. А як ми готуємося до Великодня! Власне, День прапора - дуже доречно вписується в логіку святкування Незалежності. Але є маленька проблема. Ця холєра, підписана Молотовим і Ріббентропом саме в цей день, розтерзала Старий Світ і стала передумовою найбільшої в історії війни. Тому в Європі 23 серпня є днем пам'яті жертв сталінізму та нацизму, скорботним днем.
Але жалоба якось не в'яжеться з національним прапором. Україна би могла відмовитися від святкувань на його честь і встановити день жалю. Тоді би ми підкреслювали, що нашій Незалежності передували жахливі тиранії і, перш ніж відзначати, ми мусимо пом'янути героїв і жертв; вшанувати ту ціну, завдяки якій була досягнута свобода. В такому випадку ми не матимемо Дня прапора, святкування Незалежності отримають скорботний відтінок, а всі охочі отримають гарну нагоду підживити образ нації-жертви. Але не згадувати таку фатальну для України річницю теж неправильно. Особливо, на фоні всіх цих днів перемог, днів героїв і ювілеїв визволення. Потрібно хоч колись вшанувати жертв!
4. Ще одне. Львів цими днями може втратити цікавий артефакт. 24 тролейбусний маршрут, який з'єднував центр з найбільшим спальним районом, було відкрито напередодні Дня Незалежності у 1997 році. Спочатку передбачалося, що він матиме номер 8, який якраз був (і досі, зрештою, залишається) не зайнятим. Кажуть, на зупинках вже навіть розвісили відповідні таблички. Але потім було вирішено дати новому маршруту №24 на честь Дня Неалежності. Це при тому, що попереднім був і залишається №13. Дуже нелогічно, але символічно і мило.
З 1 серпня 2013 року Львівелетротранс проводить, як оголошувалося, місячний експеримет. Було об'єднано 5 і 24 тролейбусні маршрути під спільним номером 25. Якихось визначних результатів ніби не спостерігається: водії провалюють експетимент. Вони простоюють на колишній кінцевій, яка тепер стала звичайною зупинкою, нівелюючи цим сенс нововведення. Ну і пасажирам їздити зі Стрийської на Сихів через центр зовсім невигідно. Тому дуже надіюся, що з вересня все відновиться по-старому і 24-ий знову постане нематеріальним пам'ятником Дню нашої Незалежності. Зі святом!
Click to viewПлоща Ринок, Львів. 24 серпня 2013 року, День Незалежності України